Серед мов на планеті є одна особлива — це мова жестів, за допомогою якої можуть спілкуватися люди зі складними порушеннями слуху. У нашій країні їх понад 50 тисяч. І майже всіх об’єднує одна з найстаріших й найпотужніших громадських організацій — Українське товариство глухих, яке цього року відзначає 80-річний ювілей.
За час існування УТОГ поступово розросталося і міцніло. На власних навчально-виробничих підприємствах надавало інвалідам зі слуху роботу і стабільну зарплату, забезпечувало житлом, безплатно оздоровлювало, проводило культурно-масові заходи. На сьогодні з усього перерахованого, мабуть, тільки і залишилася творча сфера. Щоправда, всі підприємства та інші об’єкти, що належать товариству, збереглися. 

Часта зміна керівництва стала приводом для страйку працівників підприємства. У такий спосіб колектив висловлював невдоволення постійними змінами керівників заводу (з квітня тут уже третій виконувач обов’язків) та цілеспрямованим, на його думку, знищенням підприємства. Люди вимагали не допустити скорочення робочих місць (нині там близько 200 працівників), хотіли прямого підпорядкування Міненергетики, адже побоюються, що за таким розвитком подій піде приватизація заводу.

В останню неділю вересня в Береговому, яке нині відзначає 950 років від часу заснування, відбувається фестиваль інтернаціональної дружби. За радянської доби і в перші роки української незалежності він мав саме таку назву — «Дружба», а в останнє десятиріччя змінив її на «Берег-фест».
Головний у фестивальній програмі марш учасників, одягнених у національні костюми, вулицями міста. Вони йдуть або пішки, або їдуть на святкових бричках, на яких везуть дари осені, до міського стадіону.
Тут на них чекають оформлені міською, селищними та кожною із сільських рад експозиції з живих квітів, овочів і фруктів. Починаються масові гуляння, кульмінаційний момент яких — чавлення винограду. Його, за давньою традицією, здійснюють незаймані дівчата. Воно відбувається під недремним оком Йосипа Галайди — голови Винного ордену Святого Венцела. Цього року першими чавили грона для майбутнього вина Наталія Васильєва і Руслана Полянська.

У Рівному чоловік відстрілювався газовим пістолетом від бродячих псів, які напали на нього вночі біля під’їзду багатоповерхівки. Міліція в його діях складу злочину не знайшла — дозвіл на пістолет рівнянин мав. А сусіди таки отримали добрячу дозу адреналіну. І тепер через Інтернет діляться рецептами обідів, які допоможуть звести собак зі світу: швидко, без пострілів та зайвого галасу. 

Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження», зміни до якого набрали чинності наприкінці 2012-го, категорично забороняє присипляти і відстрілювати бездомних собак. 

Шалений ритм життя накладає відбиток на все. У боротьбі за виживання останніми роками люди більше уваги  приділяють розв’язанню матеріальних проблем. Поспішаючи, не завжди звертають увагу на тон розмови і слова, що вживають. Майже не дивуємося, коли з екрана телевізора або з театральної сцени чи трибуни Верховної Ради злітають «перли», які дітям слухати не дозволяють. Але вони чують. Повторюють, як папуги. Прислухайтеся до розмови учнів навіть початкової школи. Та-а-ке почуєте. Хоч як прикро, та стало звичним, що хлопці з дівчатами розмовляють, вживаючи нецензурну лексику. Суспільство дозволило опустити культурну планку. А мова, як відомо, — обличчя людини. Нещодавно соціологи придивилися до нього пильніше. Що  побачили?  

Наприкінці вересня троє невідомих, один із яких назвався працівником місцевого «Житлокомсерсіву», спробували демонтувати меморіальну дошку Юрію Шевельову, встановлену в Харкові на будинку №17 на вулиці Сумській. Після невдалих спроб вони ударами сокири розтрощили пам’ятний знак і втекли. Інцидент відбувся через півгодини після ухвалення сесією Харківської міської ради рішення про  демонтаж меморіальної дошки, дозвіл на розміщення якої було надано топонімічною комісією ще у травні 2011 року. Це бузувірство сколихнуло не лише громаду Харкова, а й усю Україну, українську діаспору та світову інтелігенцію.  

На початку вересня столиця України втратила ще одну історичну будівлю: знесли будинок на вулиці Саксаганського, зведений у ХІХ столітті, в якому жив учений і політик Михайло Грушевський. Кажуть, там зведуть черговий торговельно-офісний центр.

Дім шість років стояв пусткою і нібито не належав до категорії охоронюваних. Однак факт залишається фактом: у Києві знищили часточку історії й архітектури, навіть якщо вона й не входила у якісь там списки. Невже це конче було потрібно, як і знесення за кілька років до цього у тому самому районі будинку, де жила Леся Українка? 

Увісімнадцяте на берегах Південного Бугу збираються представники різних національностей, щоб продемонструвати власні таланти. Протягом трьох днів Миколаїв під час Всеукраїнського фестивалю національних культур «Дружба» перетворився на центр міжнаціонального єднання, порозуміння, злагоди і толерантності. Терпиме та шанобливе ставлення до представників всіх національностей у миколаївців виховане історією, адже тут сьогодні проживають представники 133 національностей,  серед яких 13 — найчисельніші. 

Якщо раніше про Київ гордо казали: місто каштанів, то віднедавна воно здобуло назву столиці скандального озеленення.

Чого там казати, щоразу, коли йду центром столиці і бачу ці дерева, ловлю себе на думці: це ж як чиновникам потрібно було хотіти зробити якомога краще, щоб вийшло аж так погано. Адже ще кілька років тому дуже приємно було прогулюватись Хрещатиком у тіні великих, зелених каштанів, особливо у спеку. Ба більше того, з гордістю показувала гостям центр столиці. 

За годину до початку виїзного підготовчого судового засідання біля приміщення апеляційного суду в Миколаєві збираються люди. Саме тут мають розглядати справу жорстокого знущання над жителькою Врадіївки Іриною Крашковою.
Першими підтяглися журналісти і просто небайдужі, пізніше до суду зайшла «група підтримки» Євгена Дрижака, колишнього співробітника Врадіївського райвідділу міліції. Серед них — дівчина Євгена Юлія Ткачук та мати Марія. Вони пройшли до зали, коли викликали представників потерпілої сторони. Юлія оголосила: «Та це ж ми — потерпілі». І додала спеціально для журналістів: «Ви побачите ще ту виставу!» Пройшла до зали і справжня потерпіла Ірина Крашкова. Її супроводжували двоє адвокатів. Журналістів попередили, що фото- та відеозйомку під час засідання заборонено. Втім, до його початку колеги фотографували потерпілу і підсудних.