Прислів’я «Вересневий час — сім погод у нас», згадане у попередній публікації «Нашого календаря», справдилося. Дощило по всій Україні й на Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня). А за народною прикметою, якщо Друга Пречиста з дощем, то й осінь буде вологою. 

Одна половина села плаче, а інша сміється. Ці слова з відомої пісні пригадуються, коли з телерадіоефіру лунають бадьорі звіти про експорт зерна. Рекорд! Уперше! На цьому не зупинимося! Посадовці тішаться. Мовляв, дивіться, як працюємо. Потирають руки від задоволення посередники: не сіяли і не збирали — прибуток у кишені. Хлібороби в розпачі: хліба виростили більше, а прибутку немає. Одне слово, торгуємо так, що здачі давати нічим.
Про що це говорить? У радіоінтерв’ю відповідь дав аграрний міністр, який констатував, що в погоні за експортом зерна Україна втрачає село. Чому? Аграрна економіка розбалансована. Зернові і соняшник стали пріоритетом. Посіяли, зібрали, вивезли. Село і люди в ньому при такому підході зайві. Виходить, працюємо на опустошення. Виснажується земля. Втікає за кордон і вимирає нація. 

Доступ до підвісної тераси замку закрили ще торік, позаяк на скелі Аврора, над якою височіє «Ластівчине гніздо», виявили тріщини. Згодом  з’явилися обмеження і на відвідування самої споруди та майданчика перед  ним. Одночасно до замку могли потрапити не більш як семеро осіб, а на територію перед ним — 20.
Розуміючи, що зволікання в цій ситуації може призвести до втрати символу півострова, за наказом голови Ради міністрів Криму Анатолія Могильова було виділено кошти на створення проектної документації для проведення ремонтно-реставраційних робіт. Проект уже погоджено з департаментом культурної спадщини Мінкультури України. «На жаль, за цей період ситуація на «Ластівчиному гнізді» погіршилася — з’явилися нові щілини, а старі збільшилися. Саме тому, за рекомендацією комісії, ми повинні на зимовий період повністю закрити замок  і майданчик  перед ним», — констатує Лариса Опанасюк, голова Республіканського комітету з охорони культурної спадщини. 

Про застосування хімічної зброї у Сирії говорять у всіх випусках новин. Про застосування потужної невибіркової отрути — фосфіду цинку та її варіацій — проти братів наших менших на українських просторах говорять лише неурядові організації. На жаль… 

Хтозна, чи виникло б на карті Золочівщини село не село, а радше хутірець посеред густих пралісів, якби не примхлива графиня — дружина тутешнього графа Вишневецького Тереза.  Манірній жінці так допікав їдкий густий чорний  дим, що виривався з горнів гончарних печей, огортаючи небо над чепурним маєтком, що граф дослухався до благань дружини і постановив виселити майстрів з містечка. Так жителі Білого Каменя у 1720 році позбулися ремісників.  

Упродовж багатьох років жителі селища міського типу Шевченкове та прилеглих до нього територій жили неначе на пороховій бочці. Адже неподалік їхніх осель  був склад ракетного палива Сухопутних військ України, зокрема й токсичний його компонент — меланж. Ця суміш могла в будь-який момент спричинити екологічну катастрофу в регіоні з чималими людськими жертвами, адже цієї отруйної речовини  тут було понад 5 тисяч тонн, а технології її зберігання, як і сам склад, давно застаріли.

Двадцятип’ятигектарна територія у закарпатському селі Теребля всього через півтора місяця повинна зустріти людей із селища Солотвино. У квартал для майбутніх переселенців із територій, визнаних небезпечними для проживання, після перерви знову повернулися будівельники. «Проект століття», який передбачає відселення людей із зони зсувів і деформації земної поверхні в безпечне місце, близький до завершення. Що чекає майбутніх жителів «солотвинського кварталу»? Про це дізнавався кореспондент «УК» у Тячівському районі Закарпаття. 

Про знаменитий заповідник у селі Качанівка на Чернігівщині чула давно. І от нарешті зібралася побувати в ньому. Та спочатку зазирнула до Інтернету. Там дуже гарно описувалось, який чудовий уїк-енд можна провести у «Качанівці». Окрім насолоди мальовничими ландшафтами та архітектурою, тут можна порибалити на місцевому озері, посмажити шашлики на встановлених мангалах, а також переночувати у старовинному готелі. А що маємо насправді? 

Черговий раз фрегат ВМС України «Гетьман Сагайдачний» братиме участь у міжнародній операції. Цього разу екіпаж судна з вертольотом Ка-27 та групою спеціального призначення на борту вирушив у далекий похід для участі в антипіратських операціях у районі Аденської затоки, яка розташована в західній частині Індійського океану. Під час морського переходу і з прибуттям до місця призначення український військовий корабель здійснить підготовку до виконання завдань із протидії піратству в рамках операцій НАТО «Океанський щит» і ЄС «Аталанта». Заплановано, що бойовий корабель прибуде до пункту базування у Джибуті 8 жовтня, де український фрегат приєднається до кораблів ВМС Норвегії «Фрітьоф Нансен» та ВМС США «Де Верт», які вже розпочали участь в операціях.   

У Закарпатському музеї народної архітектури та побуту майже місяць можна спостерігати за дивосвітом тропічних метеликів, що прибули із заморських країн — Індонезії, Філіппін, Південної та Північної Америки. Переважна частина з 30 видів комах уже обжилася в Ужгороді, решта — у вигляді лялечок — щойно прибула й чекає свого народження.

Метелики вільно літають приміщенням, викликаючи захоплення у всіх. У малечі — бо нездатна байдуже дивитися, як носяться повітрям ці пурхаючі хмарки. А у дорослих — хіба не було в житті миттєвостей, коли й ми  безтурботно гасали за крилатими красенями?