Суспільство

  • Олена ІВАШКО

    Послуга в конверті

    На Миколаївщині впроваджується пілотний проект «Адміністративні послуги: спрощений доступ через пошту». Область стала першою, яка взялася за реалізацію такого проекту в повному обсязі, охоплюючи всю територію, — райони, міста, села та селища. Подібні спроби робили Одеса, Дніпропетровськ, Кіровоград. Але в цих регіонах експеримент розповсюджувався або тільки на обласний центр, або з додаванням одного-двох сільських районів. У Миколаївській області вирішено однозначно: до кінця року охопити зручною системою надання адміністративних послуг всю область. Такий підхід, безумовно, сприятиме прозорому державному управлінню й дасть змогу заощадити час і чиновників, і громадян або бізнес-структур.

  • Наталія БІЛОВИЦЬКА

    Сестра Олеся Гончара: «Брат дві карбідки висвічував за ніч, усе писав»

    Рідній сестрі Олеся Гончара Олександрі Терентіївні Сові 4 квітня цього року виповниться 99 років! Вона охоче спілкується, приймає гостей і вкотре із задоволенням розповідає про свого видатного брата. Живе Олександра Терентіївна в тому ж будиночку у Дніпропетровську (раніше це було село Ломівка), де мешкав, повернувшись із фронту, Олесь Гончар і де він писав «Прапороносців». Поряд будинок наймолодшої доньки Олександри Сови — Тетяни Гаврилівни, яка й доглядає стареньку матір. До речі, молодшу племінницю письменника звуть так само, як і його з Олександрою Терентіївною маму — Тетяну Гаврилівну Біличенко (у дівоцтві Гончар).  

  • Ірина НАГРЕБЕЦЬКА

    Трамвай «небажання»

    З часів Давньої Греції людство прихилилося до міфів і донині, раз по раз ризикуючи бути ошуканим, знічев’я придумує собі чергового Одіссея, Геракла чи Ікара. Холодний душ розчарування на якусь мить повертає нас до суворої реальності, та ми ладні знову і знову обпалювати крила надії, стрімголов падаючи з неба на грішну землю.
    Ближчий до нас, київський, парнас, вибори на який час від часу збуджують місцевий люд, — не виняток із загальної історії. Коли господарника в головному кабінеті столичної ратуші змінив «махровий» інтелігент, багато хто почав бідкатися за попередником, хоч той за низкою і справді конструктивних дій устиг змахлювати в територіальної громади цілий стадіон з басейном. 

  • Олександр БІТТНЕР

    Де можна обміняти водійський «паспорт»?

    Прийняття мало якого законодавчого акта так торкається інтересів усіх без винятку співвітчизників, як ухвалений торік у листопаді Закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її соціальний статус». Багатьох він торкається, так би мовити, комплексно, бо йдеться, нагадаємо, про перехід на нові зразки практично всіх особистих документів. 

  • Павло КУЩ

    Чорний день Світлодарська

    З давніх-давен у тутешніх степах дим вважався ознакою біди. Густі клуби чорного диму над трубами й корпусами Вуглегірської ТЕС, які було видно за багато кілометрів, викликали тривогу в населення Світлодарська. Люди відразу зрозуміли: сталося щось надзвичайне, та вони не підозрювали, що доведеться тримати оборону від холоду і перейматися ймовірним наступом безробіття і злиднів…
    Техногенна аварія на тепловій електростанції сталася у п’ятницю 29 березня в другій половині дня. За попередніми даними, зі  свідчень очевидців (у цей момент тут працювали майже 400 осіб), на території одного з блоків загорівся вугільний пил.

  • Олег ЛИСТОПАД

    Півсотні мандатів на захист нацпарку

    «Лапи геть від Біличанського лісу!» — на тлі плаката з таким лозунгом днями було оголошено про створення депутатського міжфракційного об’єднання «За збереження Біличанського лісу». 50 депутатів від різних фракцій ВР зголосилися стати на захист чотирьох тисяч гектарів зелених легень на північному заході столиці. Тих легень, які захистили 25 років тому Київ від чорнобильського вітру, які сьогодні рятують жителів київських Академмістечка, Біличів, Новобіличів. А також — Ірпеня, Бучі, Петрівців та інших поселень у радіусі півсотні кілометрів навколо від задухи, смогу, спеки та різких коливань клімату.
    Як уже писав «УК» («Не обривайте метелику крила», 27.12.2012), селищна рада Коцюбинського самовільно «прирізала» до 87 гектарів своїх земель ще 4 тисячі гектарів земель київських приміських лісів. І — почала роздавати ці землі під забудову. 

  • Світлана ІСАЧЕНКО

    Арифметика кубів на гірських просторах

    Вже майже два роки, як причетні до лісу підприємницькі структури Чернівецької області закопали топірці війни — давньої і затятої. Деревопереробники Буковини припинили нарешті скаржитися голові облдержадміністрації на лісівників, які, на їхнє переконання, дбали лише про збагачення своїх підприємств з експорту лісоматеріалів, гальмуючи тим самим розвиток деревопереробки. Тож у Михайла Папієва немає тепер жодних причин заводити улюблену популістську пісню всіх попередників про заборону вивезення лісу-кругляку за межі області, аби забезпечити сировиною місцевого товаровиробника. 

  • Наталія БОЛЬШАКОВА: «Почула про «Дім над морем»: це настільки і не британське, і не українське…»

    Чому проект «Дім над морем» киянки Наталії Большакової визнаний торік одним із найкращих на престижному міжнародному конкурсі Британської асоціації дизайну? Бо, за словами голови журі в категорії «Візуалізація», засновника італійського меблевого концерну Паскуаля Натуцці, його «дизайн продуманий у повній гармонії з навколишнім ландшафтом, сповнений безкомпромісної елегантності чітких ліній і мінімалізму. Він об’єднує високий рівень архітектури з реальними функціональними потребами для комфортного життя сучасної сім’ї».
    «Що нам варто дім збудувати: намалюємо — і будемо жити». У чотири роки я сприйняла цю приказку всерйоз і не могла збагнути, як це станеться…
    «Що нам варто в чиємусь домі блукати: хоч і будинку ще немає, і господаря його не бачили»… Це придумалося завдяки «Дому над морем», справжність інтер’єру якого у 3D — вражаюча. 

  • Віолетта БЕЗУГЛА

    Армійський однострій з національним змістом

    Михайло Бедрило, 73-річний майстер із півстолітнім досвідом моделювання одягу, має чимало претензій до нинішнього обмундирування українських військових. Він вважає, що армійський однострій має бути легким і зручним, стати,  так би мовити, другою шкірою. Особливо він переймається тим, що військова форма українців позбавлена будь-яких національних ознак.
    — Поглянеш на солдата або офіцера — й не одразу здогадаєшся, чиєї землі це захисник, — зітхає Михайло Михайлович. — Військовий представляє не себе, а державу. Тож його форма має містити національні елементи. У світі є правило: не носити одностроїв інших держав. Це не просто моветон, це ганьба. Нині форма нашого війська відсотків на 80 копіює військову форму  північної сусідки. 

  • Олена ОСОБОВА

    Василь ДЕРКАЧ: «Нам, солдатам, є що пригадати»

    Кожен день із воєнних 1418 Василь  Деркач пам’ятає від світанку до заходу сонця. А війну зустрів курсантом 1 Київського Червонопрапорного артилерійського училища. Він летів до столиці соколом відразу після випускного вечора в школі, перестрибнувши тин рідного двору в селі Панорниці на Чернігівщині. 45 кілометрів було до залізничної станції Алтинівка — і весь час ішов дощ. Але не зміг той дощ змити усмішку з обличчя хлопчини, на грудях якого блищали значки «Ворошиловський стрілок» та ГПО. Він був готовий і до праці, і до оборони, та от тільки не чекали ані Василь, ані його товариші того, що в перші дні їхнього курсантського навчання й очікуваної війни господарями в небі над столицею стануть  літаки зі свастикою.