ТУРБОТА

Ті, хто волею долі чи обставин опиняється на соціальному дні, потребують не лише співчуття, а й конкретної підтримки

Вдень їх найчастіше можна побачити біля смітників. Як правило, з байдужим виглядом порпаються в бачках, сподіваючись палицею (чи й руками) виловити бодай дещицю з якихось речей. А поталанить — щось більш значуще і цінне.

А надвечір і вночі шукають якомога тепліші місця, особливо осінньо-зимової пори: у під’їздах (якщо двері не на кодовому замку), біля теплотрас, а пощастить — то десь на вокзалі.

Вони, офіційно кажучи, — безпритульні. А в побуті яких тільки «імен» не почуєш: бомжі, волоцюги, старці, злодюжки… Але всі — живі люди, які однаково хочуть тепла, затишку, одягу, їжі. У кожного своя біографія, своя дорога до жебрацтва, свої на це причини й обставини. Чи може суспільство дати їм допомогу, запропонувати рятівний круг?

На кухні можна щось приготувати й випити чаю. Фото Володимира КОВАЛЕНКА

Був безбатченком — став ще й безхатченком

Леоніду П. 66 років. Але має вигляд ледь не 80-річного. Ріс без батька-матері, змалечку відчув, що таке лихо. Однак на певному етапі одержав хороший шанс. Одружився з росіянкою, поїхав на її маленьку батьківщину — аж за Урал. Здавалося б, сім’я, дружина, діти — тільки живи і радій.

Утім, подружнє життя не склалося. Повернувся додому, влаштувався на таку-сяку роботу, з якої невдовзі довелося піти. Потім були випадкові заробітки, підробітки, «шабашки»… Зрештою, найнявся до родини циганів, у яких виконував всю роботу у будинку і по господарству. Служив їм, як каже, вірою і правдою багато літ поспіль, однак на початку нинішнього року старого виставили за поріг. Мовляв, що візьмеш з немічного наймита?

Куди і до кого йти? З близької рідні всі повмирали, з далекої — нікого не знає. Та й навряд чи прийняли б безпритульного, в якого немає не тільки ні кола ні двора, а й документів. Приміром, можна було б оформити пенсію, та на основі чого? Бо й свідоцтва про розлучення свого часу не взяв: думав, що обійдеться без нього. Тож опинився чоловік на такому роздоріжжі, що не доведи Господи.

На щастя, на шляху безбатченка і безхатченка знайшлися добрі люди, які допомогли. Мова про сумський Центр реінтеграції бездомних осіб, працівники якого взялися облаштовувати долю пенсіонера.

Довго переповідати, скільки листів і запитів вони надіслали на різні адреси, в тому числі й до російської глибинки, скільки телефонували до установ і підприємств. Важливий результат: усе-таки вдалося оформити необхідні документи і цілком офіційно влаштувати чоловіка до будинку-інтернату для престарілих. Ось уже другий місяць він мешкає в комфортних умовах, у теплі й добрі, з належним харчуванням.

Страшно навіть уявити, яка доля чекала б на чоловіка, якби не працівники центру. Як сказав сам Леонід, десь би замерз під парканом від голоду чи холоду.

Це лише одна житейська драма, про яку розповіли в колективі. А таких — сотні. Хтось піймав гаву при розлученні і залишився без житла; когось напризволяще покинули «турботливі» діти; треті на старість опинилися без засобів до існування і вимушені жебракувати…

З початку нинішнього року за допомогою до центру звернулися 330 бездомних і знедолених громадян. І жодному в ній не відмовили.

Тимчасовий притулок — краще, ніж холодна вулиця. Фото Володимира КОВАЛЕНКА

Центр реінтеграції — центр допомоги

Ця будівля в так званому робітничому селищі на одній з околиць Сум знайома зовсім не багатьом городянам. Скоріше, навпаки: дорогу до неї добре знають насамперед безпритульні, яких в обласному центрі не бракує. Але, як каже директор Світлана Сміляк, двері закладу завжди відчинені для кожного, хто потребує екстреної допомоги.

Раніше тут була звичайна нічліжка, до якої приходили бездомні, аби знайти притулок бодай на ніч. А 2007 року на її базі створили сучасний центр реінтеграції, де надають різнобічну і кваліфіковану допомогу. Зокрема мають відділення нічного перебування й сектор обліку. В осінньо-зимовий період можуть одночасно приймати 60 осіб, у літній — 40.

Спектр послуг, які надають доброзичливі й уважні працівники, доволі широкий. Відвідувачі безкоштовно одержують постільну білизну, хлібобулочні вироби, чай, засоби особистої гігієни, одяг, взуття, можуть постригтися.

Потурбувалися і про надання кваліфікованої медичної допомоги: хто-хто, а хворі тут не вибувають. Тож уклали угоду з міською клінічною лікарнею № 4. Алкоголіків і наркоманів (на жаль, є й такі) за їхньою згодою направляють на лікування й психологічну реабілітацію до спеціалізованих закладів.

Надзвичайно важлива юридично-правова складова діяльності. Тут ведуть ретельний облік бездомних, за потреби допомагають відновлювати документи, реєструвати переважне місце перебування, навіть сприяють у працевлаштуванні. Щодо останнього, то в цьому році роботу знайшли чотирьом (!) клієнтам. Тож, як кажуть, не все втрачено.

А щодо документів, то з початку року їх відновлено 66 одиниць: 38 паспортів і 28 ідентифікаційних кодів. Ще 260 особам видано посвідчення про взяття на облік.

Фахівці закладу не тільки констатують ту чи ту ситуацію, а й проводять соціальне патрулювання на вулицях міста. Під час таких рейдів бездомних консультують та інформують про діяльність центру, пропонують варіанти розв’язання проблем, що виникли. Тільки цього року проведено 32 рейди, в ході яких виявлено 65 бездомних осіб. До слова, троє з них влаштовані до інтернатів.

За словами начальника управління соціального захисту населення Сумської облдержадміністрації Анатолія Боярка, значення такої роботи важко переоцінити. На допомогу соціальним працівникам приходять міська організація Товариства Червоного Хреста, Міжнародний християнський благодійний фонд «Сонячний світ», Іллінська церква, інші благодійники. Гуртом удається підставити плече допомоги тим, хто її особливо потребує.

Прикро, що такий центр хоч і один із небагатьох в Україні, однак єдиний в області. Водночас назріла проблема створити подібні в Конотопі, Шостці, інших великих містах, де безпритульні й досі залишаються безпритульними.

З ОФІЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ

У прес-службі Мінсоцполітики повідомили, що не залишаються без уваги держави особи, які не мають житла. Для безпритульних осіб діє 71 комунальний заклад соціального захисту. За минулий рік ці заклади виявили понад 12 тисяч осіб, надано послугу тимчасового притулку 7 тис. осіб.

За цими цифрами — непрості людські долі.

ВЛАСНА ДУМКА

Ближче до тепла людського

Валентина КОКІНА,
"Урядовий кур'єр"

Пригадую, як кілька років тому отримала завдання написати матеріал на тему безпритульності. В одному з районів столиці людей без постійного місця проживання годували, тож і поїхала за вказаною адресою. Побачене й почуте вразило. Серед «бомжів» чимало людей з вищою освітою, дехто з них не старший 40—45 років, тобто  працездатного віку. В одних житло відібрали рідні люди, когось із чоловіків після розлучення й розподілу майна ошукали дружини, інших вигнали діти. А хтось просто підписав папери, не читаючи. Тож і позбувся житла.

Майже всі потерпілі дружили з оковитою. Власне, завдяки їй вони й опинялися на вулиці без засобів до існування. А головне — без документів. Вразило те, що серед наших співвітчизників дуже низька правова освіта, у них немає навіть мінімуму правових знань. Натомість є велика довіра до товаришів по чарці, випадкових знайомих, яких самі ж ошукані приводили до власних квартир. А потім з лабет шахраїв їм було не вирватися.

…Днями, коли їхала  з роботи, добряче намерзлася на зупинці автобуса, тож поспішила до салону. А там уже тривала розмова кондуктора з молодиком.

— Виходь, — гримала жінка, — скільки можна кататися?

Проте бідолаха з лантухами ніби приклеївся до сидіння. Звісно, йому нема куди йти. Пасажири мовчки відверталися, відходили вбік, ховаючи очі. Мабуть, кожен думав, як добре, що не він на місці безхатька. Але ж ним так легко стати.

Кожух зігріє

Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»

«А скільки тієї зими!» — може зауважити кожен, хто має дах над головою. Та для безхатьків морозний день триває, як рік.

У Чернігові лише недавно випав сніг і трохи приморозило. Та за повідомленням прес-служби територіального управління МНС України в області, до них уже активно звертаються громадяни, котрі хочуть передати для малозахищених теплі речі.

— Допомогу для цих верств населення ми збираємо цілорічно, — зауважила заступник голови обласної організації Товариства Червоного Хреста України Наталія Макаренко. — В усіх містах і райцентрах у нас є представництва, котрі формують банки одягу і роздають його нужденним. Торік у великі морози до нас зверталося  багато таких людей. Крім того, наші медики працювали у пунктах обігріву разом з працівниками МНС. Організовували ми й гаряче харчування.

Як і минулої зими, працівники служби МНС встановлять спеціальні намети з пічками-буржуйками, де змерзлим на холоді можна буде зігрітися і випити чашку гарячого чаю. Крім того, безхатьки зможуть перебути найскладнішу пору в притулку, котрий працює вже кілька років і має назву «Чернігівський соціальний центр адаптації для бездомних та безпритульних». Він розрахований на 30 осіб.

У населених пунктах області також визначено місця, котрі пропонуватимуть тепло і затишок усім подорожнім, хто потрапить в екстремальні погодні умови і не зможе продовжувати дорогу через великі снігові замети. Це школи, клуби, придорожні кафе.