Один із найбільших українських банків вдався до креативної, на перший погляд, реклами, білбордами з якою нині обвішані вулиці міст і узбіччя автодоріг. Спочатку на плакатах було стилізоване зображення Лесі Українки, скопійоване із двохсотгривневої банкноти, а тепер — Тараса Шевченка із «сотні». Поряд — американський президент із виряченими від подиву очима та двозначним висловом на адресу «балуваної» Лесі, на зміну якому тепер прийшло запитання вже до Кобзаря: «А де Леся?»

Можна дискутувати з приводу того, наскільки прийнятно використовувати портрети наших світочів у комерційній рекламі. Однак неважко уявити почуття американців, яких не в Росії, Ірані чи ще якійсь не дружній до США державі, а в центрі української столиці зустрічає знущальне зображення їхнього президента за виняткові заслуги увічненого на доларових банкнотах.

Навряд чи хтось із українців зрадів би, побачивши Лесю Українку чи Шевченка в аналогічному вигляді в рекламі на Капітолійських пагорбах Вашингтона або у діловому центрі Нью-Йорка. Згадаймо реакцію правовірних мусульман на карикатуру пророка Магомета навіть не на рекламному щиті, а на сторінках сатиричного журналу.

Звісно, на відміну від арабських радикалів, толерантні американці вдаватимуть, що все начебто «ол райт». Однак наскільки логічно після цього вимагати від них, щоб вони уявили себе на місці українців і, жертвуючи власними економічними інтересами, допомагали Україні?

Не сумніваюся, що розробники «креативної» реклами навіть не припускали думки про її образливу суть чи, тим більше, прагнули цього. Однак вийшло чергове підтвердження того, що хотіли як краще, а вийшло як завжди.

Можна скільки завгодно торочити про право на свободу вираження та необхідність його толерантного сприйняття, але навряд чи насмішки над Аллахом чи Христом — найкращий шлях до взаєморозуміння між Сходом і Заходом. Так само нахабна демонстрація просто на вулиці своєї «нетрадиційної сексуальної орієнтації», як і привселюдні поцілунки пар протилежної статі, не є виявом високої культури й моралі.

Згадаймо, як одна із FEMEN засвідчила свою громадянську позицію, зрізавши бензопилою дерев’яний хрест, встановлений на пам’ять про безневинно убієнних у підвалах колишнього Жовтневого палацу, натомість спровокувала лише негатив. Час усвідомити, що виправдані в екстремальних ситуаціях спроби шокувати суспільство, привернувши його увагу, не мають перетворюватися на цинічне богохульство (чи то Христос, Аллах, Будда або навіть ідол) і паскудненьке блюзнірство. Інакше ми дійдемо до тієї межі людяності й моральності, за якою доведеться у розпачі запитувати: «А де Леся?»