Режисер та скульптор
Микола СИРОТЕНКО

Він мріє створити музей світлин-алюзій, на яких відвідувачі впізнавали б у шедеврах Природи витвори і героїв творів відомих письменників та художників.  

— Миколо Павловичу, як ви зацікавилися нерукотворними образами?

— Мені пощастило дружити з однокласником Михайла Булгакова Павлом Сергійовичем: вони навчалися в Першій Київській гімназії імені Олександра І. Цього чоловіка  на 33 роки заслали на лісоповали, де він рятувався тим, що шукав на деревах алюзії на відомі сюжети з Біблії. Сфотографувати їх не мав змоги, але щоразу бачив ці образи в уяві.

А в 1966 році легендарний письменник Костянтин Паустовський показав мені образ на дереві в Києві: півобличчя було закрите немов театральною завісою. Тоді й зацікавився цим видом мистецтва,  об’їхавши потому багато лісів та парків по всій Євразії. Образи, створені не митцем, а Богом, знаходив, бувало, несподівано, миттєво, а інколи шукати доводилось годинами, днями.

— Коли взяли в руки фотоапарат уперше?

— Фотографую з четвертого класу: навчався азам у гуртку Палацу піонерів. Потім працював фотокореспондентом в одному з журналів. А  1969 року пощастило вступити до Київського театрального інституту на кінорежисуру — було 15 абітурієнтів на одне місце. Але за порадами  професорів перейшов на театральний факультет. І не шкодую про це. Тоді курс набирав Іван Чабаненко, колишній міністр культури. Він унікально, цікаво читав нам історію світового театру. А відомий вчений Дмитро Горбачов  викладав  історію образотворчого мистецтва.  Навчання я поєднував із фотомистецтвом.

— Згадайте знайдені цікавинки…

— З цих витворів природи (в кожному є очі, які мислять, страждають) постали таємничі мавки, лісовики, водяники та всяка чортівня. Пишаюся відшуканим Перелесником Лесі Українки. А ще в моїй колекції 12 апостолів, образи Леонардо да Вінчі, Едварда Мунка, історичних і сучасних знаменитостей.

— Як фотографуєте ці дива?

— Навіть спалахом не користуюся, аби не зіпсувати рельєфи, лише роблю яскравішими фарби. Впевнений: дерева-митці мають генетичну пам’ять. Лики сосни закладені ще в зернинці, дуба — в жолуді. Але й через 45 років осмислити філософію природи не наважуюся. Кожен образ треба вміти почути.

— Як реагували на ці явища відвідувачі ваших виставок?

— Деякі по кілька хвилин вдивлялися в образи, знову поверталися до них. У книзі відгуків одна жінка написала: «Я дружина дипломата,  об’їхала багато країн. Але такого мистецтва ніде не зустрічала».

— Куди ваша наступна подорож?

— Торік обійшов пішки майже всю Сумську область. Там прекрасні соснові ліси. Збираюсь побувати і в Чорнобильській зоні. У мене вже понад 3000 унікальних світлин із півсвіту! Гадаю, вже настав  час для популяризації нерукотворного мистецтва, яке  межує з наукою і релігією.

Володимир БОНДАРЕНКО,
Антон ДИГАЛО
для «Урядового кур’єра»