Міністр культури
Михайло КУЛИНЯК

«Державна підтримка академічного та театрального мистецтва» —  таку тему для спілкування з читачами «УК» обрали у профільному міністерстві. І не помилилися щодо її актуальності. За годину, поки міністр був «на лінії», телефон практично не затихав. Зрозуміло, що всі, хто встиг додзвонитися, потребували допомоги — для власного творчого зростання, своїх колективів, колег. А слово першої особи в галузевій ієрархії багато важить.

Ось один факт. Нещодавно країна і світова спільнота відзначили тисячоліття Софії Київської. Як відомо, цей ювілей пам’ятка архітектури зустрічала в новому статусі — віднині її збереження належить до компетенції Міністерства культури. Не секрет, що доцільність такого кроку в багатьох викликала сумніви. Все-таки Мінрегіонбуд, який опікувався святинею раніше, — заможніша структура. Тим часом саме «культурна» організація  в найкоротші терміни змогла унеможливити проблему, яка тягнеться ще з повоєнного (!) періоду, коли територією заповідника було прокладено газогін.

«Я доповів про це Президентові України Віктору Януковичу, — розповідає Михайло Андрійович, —  і отримав доручення узгодити це питання з міністром палива і енергетики Юрієм Бойком. Тож напередодні ювілею нашої святині цю своєрідну бомбу сповільненої дії було знешкоджено. Ми й надалі докладатимемо всіх зусиль, аби Софія Київська могла відсвяткувати свій 2000-й ювілей, а нащадки згадували нас добрим словом».

Культура виходить  із кризи?

Лідія КУТІЩЕВА, солістка Харківського  національного театру опери  і балету ім. М.В.Лисенка:

— У лютому 2010-го наш театр отримав статус національного. Уже майже два роки триває процес його передачі з комунальної власності в державну. Чи потрапимо ми в бюджет-2012? Нам би дуже хотілося нових постановок…

— Дуже сподіваюся, що ваш колектив матиме підтримку бюджету-2012. Як ви знаєте, нині головний фінансовий документ країни перебуває у Верховній Раді, тож ми постійно працюємо з народними депутатами над тим, щоб загалом усі наші пропозиції були враховані.

 Олександр ПОЛЬЧЕНКО, м. Сімферополь:

— Чи є в Міністерства культури важелі впливу на керівництво Кримського академічного українського музичного театру? Адже фактично україномовного театру в Криму не існує. Так, у назві є «український», але репертуар — і російськомовний, причому вже впродовж кількох років. Чи за призначенням витрачає бюджетні кошти його адміністрація? Ми хочемо мати можливість дивитися вистави українською мовою.

— Дякую за дзвінок. Я вам обіцяю, що ми разом із міністром культури Криму — а театр підпорядкований місцевій владі — перевіримо, який насправді стан справ у цьому закладі.

 Ярослав ГРУШЕЦЬКИЙ, художній керівник Черкаського академічного театру ляльок:

— Михайле Андрійовичу, в мене до вас два запитання. Перше стосується мистецького рівня театрів, бо сьогодні оцінка діяльності таких закладів відбувається за категоріями фінансово-планових показників, фактично ідеологію театру визначають завгоспи. Тобто на перший план виходить економічна доцільність. А за таких умов театр не має можливості розвиватися. Якщо робиш виставу мистецьку, серйозну, чи для дорослих, чи для дітей, вона — не прокатна. І в цьому, на мою думку, головний конфлікт сьогоднішнього змісту в театрі.  Поза сумнівом, ці критерії треба змінювати. Друге запитання стосується проблеми, яка непокоїть весь колектив, бо в нас чимало акторів-безхатченків. Вони 20-30 років працюють і йдуть на смітник помирати. Хоча б у них була можливість житло взяти у кредит, але на пільгових умовах, бо зарплати самі знаєте які…

— От ви кажете, що завгосп керує театром. Не зовсім з вами в цьому погоджуюсь, оскільки вважаю, що в будь-якому театрі, іншій установі, загалом у державі все залежить від господаря. Кожен має бути на своєму місці. Не хочу сказати, що ви поганий господар, в жодному разі. Але, погодьтеся, економіка в життєдіяльності будь-якої установи, включаючи й театри, відіграє вагому роль. Якщо ви можете запропонувати нові підходи в цьому питанні, тоді нам треба чітко розуміти, в чому вони полягають. Я готовий вислухати ваші аргументи, обговорити їх із вами. Але в усьому світі мистецькі заклади працюють, щоб мати економічну вигоду для себе і водночас творити якісний конкурентоспроможний культурний продукт, який вирізняє їх з-поміж інших.

А стосовно другого запитання, країна має спочатку піднятися економічно, тоді й заробітна плата в артистів та інших працівників культурної сфери буде такою, що вони зможуть придбати житло в кредит. Знаю, що після кризи, яку ми пережили, це зробити нелегко. Але вже другий рік поспіль спостерігається позитивна тенденція розвитку нашої економіки. Я впевнений, що ви помітили, скільки уваги Президент України приділяє питанням культури і гуманітарної сфери загалом. Нам треба допомогти нашій країні, і вам як керівникові театру слід докласти зусиль, щоб зацікавити глядачів своїм репертуаром. Ви кажете, що серйозний спектакль глядачі не сприймають, тоді зверніться до нас, ми спробуємо організувати гастролі по Україні. Поза сумнівом, творчо зроблені серйозні спектаклі мають своїх шанувальників усюди. Будьмо-таки оптимістами: культура, як і вся країна, виходить із кризи, виходить із того залишкового стану, в якому вона була багато років.

— Скажіть, будь ласка, які колективи і солісти останнім часом за підтримки держави здійснювали гастрольну діяльність?

— Цей список складається не з одного аркуша. Хоч міністерство має незначний фонд для такої підтримки. Однак, за новим Бюджетним кодексом, спеціальних фондів не буде, тому ми розробили проект закону «Про гастрольні заходи в Україні». Нині він перебуває на розгляді Верховної Ради. Маю припущення, що наш законопроект народні депутати ухвалять. Це значно полегшить життя театрів, адже зрозуміло, що їхні гастролі стримує брак коштів. Тепер прибутки, які надходитимуть від виступів зарубіжних виконавців, розподілятимуть тільки між вітчизняними театрами на їхні гастрольні поїздки. Це, я б сказав, ще один знаковий законопроект після закону про культуру. Щоправда, є директори, які покладають надії тільки на бюджетні кошти, а є й ті, які водночас шукають альтернативні шляхи, меценатів, одне слово, крутяться. Я і  попередньому співрозмовникові порадив би трохи більше крутитися, тоді все в нього буде нормально. Знаю: театр непоганий...

— Так, але відомо, що чим далі від Києва, тим буває складніше виживати.

— Звичайно, складніше, тож ці проблеми намагаюся постійно обговорювати з головами облдержадміністрацій. Розумієте, нині головне, що влада працює консолідовано, а Президент України приділяє дуже багато уваги гуманітарній галузі. Це відчувають на місцях, тому тамтешня влада намагається діяти адекватно.

Драмою «Анна кареніна» Запорізький академічний театр відкрив 83-сезон. Фото Укрінформу

— Можливо, у зв’язку з цим керівникам театрів, інших закладів культури треба настирливіше говорити про свої проблеми посадовцям?

— Повірте, вони звертаються. В кожній області, де буваю з робочими поїздками, завжди про це запитую. Тому знаю, що сьогодні важко назвати театр, де зовсім зле. Місцева влада з’ясувала для себе: президентський контроль не слабшає. А це великий стимул для розв’язання проблем галузі. Причому на різних рівнях. Дивіться, як активізувалася кіносфера, яка зовсім занепадала, бо що можна зробити за 2,5 млн гривень, які виділили в 2009 році, а нині зі 110 млн вже можна підтримувати хоча б наше майбутнє — молодих кінематографістів.

 Наталя ПЕТІЙ-ПОТАПЧУК,художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного Закарпатського народного хору:

— Перше запитання, яке нас усіх дуже турбує: ми отримали в 2009 році звання академічного, але за фінансуванням цього не відчули. Артисти цікавляться: чи справедливо розподіляють кошти? Може, якісь документи до нас не дійшли?

— Дозвольте одразу уточнити: чи спілкувалися ви на цю тему з вашим головою облдержадміністрації Олександром Олександровичем Ледидою?

— З цього питання ні.

— Тоді в мене є така пропозиція. Нехай ваші фінансисти зроблять відповідний запит на моє ім’я і на ім’я голови облдержадміністрації. Тоді подивимось, на якому етапі це питання недопрацьоване. Річ у тому, що всі звернення, які до нас надходили з приводу академічних надбавок, давно узгоджені. Дивно чути, що у вас щось не так, але все буде нормально.

— Дуже дякую. І друге запитання. Наш колектив останнім часом часто буває за кордоном: у Хорватії, Словаччині, Угорщині, Сербії. Водночас  по Україні дуже мало поїздок, хоч раніше було навпаки. Чи існує якась програма, до якої Міністерство культури залучило б і наш колектив?

Артисти Закарпатського народного хору, в якому є й танцювальна група, мріють частіше виступати в Україні. Фото Укрінформу

— Такої програми не існує, тому що ми намагаємося рівномірно залучати всі колективи до концертів, які проводяться в Києві. Через управління культури подавайте пропозиції, можете прямо звернутися до міністерства, тоді ми залучатимемо і ваш колектив. Але мене тішить те, що ви багато гастролюєте за кордоном, отже, у вас справді достойний колектив.

 Володимир ДАНИЛЮК,директор Рівненського академічного театру ляльок:

— Я телефоную з Луцька, де відбувається фестиваль за п’єсами Лесі Українки. Хочу подякувати вам за те, що міністерство фінансово підтримало цей захід, тож ми, директори театрів ляльок, мали змогу зібратися, дуже плідно попрацювати, подивитися вистави, поговорити про насущні проблеми. Ось одна з них. У першому пункті постанови Кабінету Міністрів «Про порядок виплати доплати за вислугу років» є певний перелік посад, в основному художнього персоналу. В другому — зазначаються посади інших специфічних професій. На наш погляд, сюди варто зарахувати й директорів театрів ляльок.

—  Ви знаєте, що ухвалено закон про культуру, ми зараз розробляємо до нього нормативні акти. Давайте я уважно подивлюся на цю постанову, а ви в свою чергу зверніться до міністерства з листом від Ради директорів. Постараємося вас не підвести.

 Микола ЮДІН, директор Сумського обласного театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна:

— Михайле Андрійовичу, передусім дозвольте вам подякувати за увагу до театрів. Однак проблем у нас накопичилося чимало. Це, звичайно, і матеріальний бік театрального життя, і рівень заробітної плати, забезпечення житлом працівників, гастрольна діяльність. Добре, що нас на Сумщині підтримують облдержадміністрація, обласна рада. Але є надто важливі для життєдіяльності театру питання, які на місцевому рівні аж ніяк не вирішити. Одне з них стосується репертуарної політики. Адже не секрет, що в умовах чинного законодавства, передусім щодо авторських прав, окремі театри бувають практично не в змозі через фінансові причини взяти в роботу навіть ті твори, що вже стали  класикою. Чи плануються якісь зміни?

— Насамперед скажу, що закупівля цих творів пов’язана з тендерним законодавством. Зараз ми знову подаємо свої пропозиції до тендерного закону. Зокрема йдеться про те, щоб усі операції, які стосуються галузі, проводилися без тендерів. Ми з вами добре розуміємо, що, якщо конкурс виграв один митець, який написав сценарій чи лібрето, то не можемо проводити тендер, адже між ким його проводити, якщо він уже виграв конкурс?

— Скажімо, ми хочемо взяти твори Кальмана, але партитура коштує 20 тисяч гривень! Звідки в нас такі гроші?

— Ми працюємо, щоб мінімізувати такі витрати, бо безкоштовно ніхто нічого не дає. Спробуйте це питання підняти через Раду директорів театрів. Тоді буде простіше обговорити його на вищому рівні. Я готовий вам допомогти. Окремо зазначу: мене тішить те, що ви знайшли спільну мову з обласною владою, адже ми докладаємо зусиль, щоб таку підтримку постійно відчували творчі колективи в усіх областях.

 Федір СТРИГУН,художній керівник Національного академічного українського драматичного театру імені М. Заньковецької:

— Нам треба обов’язково відновити журнал «Український театр», щоб він виходив не як альбом із фотографіями, а щоб у ньому були статті досвідчених театрознавців, ішлося про минуле та перспективи театру, публікувалися рецензії на вистави. Ми абсолютно сліпі. Про події в нашій області знаємо завдяки Спілці театральних діячів. А що відбувається в Луганську, в Сумах, інших регіонах…

— Цим питанням займається наше газетно-журнальне видавництво, яке я прийняв з величезними боргами. Перший рік ми розбиралися з ними, бо були і судові позови. Цього року я призначив директором видавництва Лесю Білаш, дочку Олександра Білаша, людину дуже творчу і вольову. Гадаю, що в жовтні ми відновимо «Український театр». А з пропозиціями із наповнення цього видання ви можете звернутися з листом на адресу міністерства. Нам справді потрібен журнал, що відображатиме всі питання, які хочуть почути наші театрали. Головне, що відновлення почалося: вже виходять «Українська культура», «Кримська світлиця», журнал «Музика».

— Ще одне запитання. Наші театри раніше робили між собою обміни, скажімо, з Івано-Франківська їдуть до нас, ми — до Івано-Франківська, а тепер КРУ поставило вимогу, що нижче 11 тисяч за оренду театр не має права брати. Ось і все — нікуди не їдемо. А від цього втрачає село, райцентри.

— Знаю про цю проблему. Гадаю, розв’язати її можна двома шляхами. Перший — це закон про гастрольну діяльність, де передбачається створення спеціального фонду, з якого ми зможемо допомагати. Другий — якщо це буде консолідоване рішення Ради директорів театрів, тоді я звернуся і до податкової адміністрації, і до Мінфіну з проханням  визначити економічно об∂рунтовану оренду приміщень. Бо обласні центри ще якось можуть зібрати названу вами суму, а ось районні — ніяк.

Де показати наше багатство?

— Михайле Андрійовичу,а хтось із українських митців грає на скрипках Страдіварі?

— Знаєте, я навчався в Анатолія Івановича Баженова і питав у нього про це. Ніхто не зізнається, що має скрипку Страдіварі. Хоч щось мені підказує, що такі інструменти в нас все-таки є. Пам’ятаєте, колись на скрипці Страдіварі, яка була і в руках Паганіні, грав Богодар Которович. Але вона непроста, ця скрипка. Богодар Антонович розказував мені, що в нього палець віднімало, були інші проблеми зі здоров’ям. Скрипка несе ореол власника і всі його негативи також.

— Зізнаюся, що недарма завела мову про великих майстрів. Чи є надія, що й наші умільці досягнуть таких вершин, чи відродяться відомі на весь Радянський Союз українські фабрики музичних інструментів?

— Ми цим займаємося, наскільки можемо. На наступному Міжнародному музичному конкурсі імені Миколи Лисенка буде започатковано номінацію «Майстер». Це меседж нашим майстрам, що вони потрібні державі. Бо нині поки що немає фінансових можливостей, щоб, скажімо, відновити Чернігівську фабрику музичних інструментів. Але майстрів спробуємо зацікавити. Це питання на часі, і я впевнений, що стабільність, яка прийшла в Україну, допоможе в цьому.

— На українських телеканалах скопійовані, напевне, всі зарубіжні шоу, зокрема й дещо дотичні до культури. Тим часом за кордоном громадян дедалі активніше долучають до найвищих сфер мистецтва: навіть у невеличких містечках є палаци для симфонічних концертів, і вони завжди заповнені.

— Я неодноразово зазначав, що головним своїм завданням на цій посаді бачу підняття на загальносвітовий рівень серйозної академічної музики. Простіше кажучи, вона повинна стати модною, а відвідування філармонії — престижним.

— Втім, у Києві тільки одна філармонія, і то всього на 500 місць...

— Так, брак концертних залів — це наша біда. Крім Органного залу і філармонії, немає де слухати класичну музику. У нас є великі сподівання на президентський проект «Мистецький Арсенал». Гадаю, в його рамках з’явиться концертний зал. Є ще кілька проектів. Справді, у Києві могутні оперна, балетна, інструментальна школи, а ми не маємо де це багатство показати. Мені теж болить, що останнім часом не збудовано жодного закладу культури, зате торгово-офісні приміщення ростуть, як гриби… Але сподіватимемося, що за підтримки Президента України найближчим часом отримаємо достойний концертний зал.

—  Це в столиці. А в областях?

— Один-два зали є в кожному обласному центрі. У таких містах, як  Одеса, Львів, у цьому плані проблем менше. Та, поза сумнівом, нові технологічні зали, які є в усьому світі, повинні з’являтися і в нас.

— Михайле Андрійовичу, запитання від читачів на пряму лінію  надходять і електронною поштою. Зачитаю одне з них — від Тараса Гринюка з Дрогобича. «Пане міністре, що конкретно ви можете зробити для колись рідного вам прикарпатського міста Дрогобича і вашої alma mater — Дрогобицького музичного училища?»

— Наступного року моє рідне училище відзначатиме ювілей. Там, та й у Дрогобичі загалом, немає достойного концертного рояля. Це прикро. Тож докладу всіх зусиль, щоб у них з’явився новенький «Стейнвей».

Китайські  вишиванки —  це ганьба

 Юрій ЧАЙКА, головний режисер Дніпропетровського оперного театру:

— Як ви оцінюєте заяви деяких посадовців про недоцільність існування творчих спілок і присвоєння звань?

— Вважаю, що творчі спілки посідають вагоме місце в житті нашого суспільства. Це осередок спілкування творчих людей у різних сферах культурного життя, і  до думки цих громадських організацій слід дослухатися. Водночас це клуби за інтересами. Я часто заходжу в Спілку композиторів, де фахово обговорюють ті чи ті проблеми, твори, напрацювання. Якщо брати Спілку художників, то завдяки заходам, які вона проводить в Україні, багато молодих художників можуть себе проявити за мінімальних фінансових затрат.

Нині опікуюся Спілкою народних промислів. Це ганебно, коли наші громадяни вдягають вишиванки китайського виробництва, а митці грають на наших національних інструментах, зроблених на фабриках далеких країн. Так само треба надати нового імпульсу Спілці фотохудожників. Тобто, на мою думку, творчі спілки не втратили себе в українському суспільстві і культурному просторі. Звичайно, хотілося б, аби діяльність цих організацій була прозорішою, вони активніше долучалися до розв’язання наших спільних проблем. Будьмо відвертими: без бюджетної підтримки їхня доля була б складнішою. Але не це є основоположним. У майбутньому, впевнений, ми в цих питаннях знайдемо більше точок дотику для нашої співпраці.

— Хочу додати, що я ще й голова Дніпропетровського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів, яке має вагомий вплив на мистецькі заклади Дніпропетровської, Запорізької областей. Ми добре співпрацюємо з владою, проводимо велику кількість фестивалів. Чекаємо й міністра на Дніпропетровщині!

— З вашим головою облдержадміністрації ми завжди говоримо про культурну складову життя цього регіону, тому ще раз скажу про свою позицію: такі творчі організації мають право на життя. До речі, ніколи не чув від Президента України щодо недоцільності існування творчих спілок.

— А щодо звань?

— Ви відчули, як змінилася політика щодо цього останнім часом? З приходом нового президента не присвоюють звання чиновникам, забуто про практику домовленостей, внесок у загальну справу кожної кандидатури глибоко аналізується. Можливо, не всі, хто хотів, отримали звання, бо дуже багато претендентів. Ми намагаємося обирати серед них найдостойніших — тих, хто віддав себе служінню українській культурі, щоб хоч якось їм за це віддячити. Тому поки що альтернативи присвоєнню творчих звань немає.
 

Пряму лінію  підготувала і провела 
Наталя БОРОДЮК, 
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Михайло КУЛИНЯК. Народився 4 березня 1969 року в м. Дрогобич Львівської області. Закінчив Київську державну консерваторію ім. П. Чайковського у класі скрипки, згодом — Міжнародний науково-технічний університет та Національну академію державного управління при Президентові України. У 1994–2001 роках — заступник директора по культурі ТОВ «СТЕП К», м. Київ. 2001–2002 — інструктор з культурно-масової роботи Об’єднаного профкому працівників апарату ДК «Укртрансгаз», м. Київ. У 2004–2005 роках — помічник заступника міністра Кабінету Міністрів України Секретаріату Кабінету Міністрів України. 2006–2008 рр. — заступник міністра культури і туризму України у зв’язках з Верховною Радою України та іншими органами державної влади. З 11 березня 2010-го обіймає посаду міністра культури і туризму України.

ПРЕС-ЦЕНТР «УК»

З питань органiзацiї та проведення «прямих лiнiй» i «круглих столiв» «Урядового кур’єра» звертатись до керiвника прес-центру Анни  ШИКАНОВОЇ за електронною адресою:  imrich@ukcc.com.ua.