Директор Українського
інституту розвитку фондового ринку 
Дмитро ЛЕОНОВ

У кабінеті Дмитра Леонова «живе» майже сотня сувенірних жаб (символ багатства і грошей). «Жаби є ще й нашим національним символом «небайдужості» до добробуту своїх сусідів, тому колекція дає змогу не втрачати відчуття адекватності суспільному середовищу», — жартує господар.

І хоч український фондовий ринок переживає нині тяжкі часи, коли гроші з нього… втікають, а не притягуються, мій співрозмовник упевнений, що ринок цінних паперів має працювати на економіку країни, і говорить про те, що цьому заважає.

— Пане Дмитре, багато хто заперечує існування в нашій країні фондового ринку…

— Після масової приватизації та акціонування держпідприємств і формування держборгу через облігаційні позики ми «приречені» на існування національного фондового ринку, адже в цінні папери перетворено багато економічних відносин. Говорити, що його у нас немає, — не бачити слона. Проте цей феномен сприйняття фондового ринку можна пояснити. У нас ще не повною мірою розрізняють поняття та критерії оцінки бізнес-середовища та інвестклімату. Наприклад, 11 показників, за якими проводиться рейтингова оцінка «Doing Business», є ключовими для ведення бізнесу на території країни, проте для інвестора це лише одна складова інвестклімату. Більше значення мають оформлення інвестиції адекватними інструментами, захист прав під час провадження бізнесу, можливість без зайвих втрат продати об’єкт інвестування.

Тут і є прогалина держполітики у формуванні інвестклімату. Багато із зазначених гарантій для інвестора у нас існують лише на папері або потроху зникають з вітчизняного законодавства, перетворюючи країну на інвестиційну пастку, яка щодо капіталу працює за принципом «всіх впускати й нікого не випускати». Або  випускати за окремі гроші. На жаль, поза увагою органів влади постійно залишаються питання, які є наріжними у формуванні інвестклімату і лежать в площині фондового ринку та корпоративного управління.

— Отже, фондовий ринок не став повноцінною частиною державної економічної політики?

— Його поліпшували, орієнтуючись на абстрактні моделі та закордонні приклади (ефективність яких остання фінансова криза поставила під сумнів). Тому було б непогано вивчити національну економіку, її потреби та ментальність її суб’єктів. Саме механізми фондового ринку можуть стати каналами ефективного залучення і використання інвестицій.

 Україна зробила значний прорив у реформуванні законодавства з фондового ринку. Чи не заважають кількісні показники якості документів?

— Інвесторам потрібне стабільне законодавство, щоб вони могли на перспективу прорахувати вартість інвестпроектів та оцінити ризики. А українське правове поле дуже волатильне: велика кількість нових норм поліпшує його, але частота змін законодавства заважає. Поліпшення в різних законодавчих актах, що ставлять перед собою локальні завдання, накривають одне одного, конфліктують між собою і погіршують інвестклімат у країні. Величезна кількість законодавчих ініціатив призводить до того, що у семи няньок (наші органи влади) дитя (фондовий ринок) може виявитися без ока.

— Можете навести конкретні приклади?

— Ось типовий, що шокував один із сегментів фінансового ринку, — ринок послуг з недержавного пенсійного забезпечення. Недержавні пенсійні фонди (НПФ) об’єднують пенсійні заощадження громадян для їх інвестування та виплати у вигляді пенсії. Під час кризи виявилося, що заощадження, які інвестувалися через ці фонди, мають менший ступінь захисту порівняно з банківськими депозитами фізосіб (під час посткризової санації та банкрутства банків вимоги НПФ задовольняли у сьому чергу). Цього року в законодавство внесли зміни, згідно з якими вимоги НПФ до банків, що ліквідуються, мали задовольнятися в другу чергу. Але механізм «глобального покращення» вітчизняного законодавства у сфері банківської діяльності «зніс» напрацювання старого закону щодо черговості повернення депозитів НПФ, які з вересня цього року втратили чинність.

— Тобто новаторські фінансові ідеї часто згубні для ринку?

— Наші регулятори і законодавці іноді впроваджують механізми, не адекватні рівню розвитку українського фінансового сектору, історія якого значно коротша, ніж розвинених ринків. Іноді виходить, як у тій приказці: «коня кують, а жаба і собі ногу підставляє». Зокрема це стосується застосування додаткових механізмів, пов’язаних зі зміною засновників фінустанов. Справді, такі заходи за кордоном дають змогу підвищити стабільність та прозорість фінсектору. Проте ми довели все до абсурду, «узагальнивши» ці вимоги, під чинність яких потрапили навіть установи, засновники яких згідно із законодавством фактично позбавлені можливостей «контролювати» їх фіндіяльність, наприклад НПФ. Прийняття подібних новацій у посткризовий період загальмувало процеси приходу до вітчизняних установ (особливо невеликих) інвестиційно спроможних власників. Затягування таких процесів на місяці через бюрократичні погодження негативні для ринку.

—  За 9 місяців цього року вітчизняні біржові індекси впали майже втричі, тоді як фондові індикатори інших країн зросли (американський індекс на 3,5%, РТС — на 6,2%). Чому Україна випала з загального тренду?

— Випадіння спричинено тим, що в країні власний капітал майже не обертається, а іноземний сюди не йде. Падінню курсу акцій підприємств сприяла і нестабільність через вибори. Сумно, що після виборів до зменшення обігу капіталу можуть призвести недавні податкові новації з оживлення біржового ринку.

— Маєте на увазі оподаткування 3% акцизом операцій із цінними паперами на позабіржовому ринку?

— Автори законопроекту  № 11285 «Про внесення змін до Податкового кодексу України (ПКУ) щодо подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів» спромоглися перевернути все догори дри∂ом. З усієї сукупності змін слушна лише пропозиція узгодження бухгалтерського та податкового обліку операцій із фондовими активами. Проте заради цієї ложечки меду автори запропонували інвестсередовищу вдавитися цілою бочкою дьогтю, складеною з доволі непрофесійно зробленої моделі акцизного податку на операції з інвестактивами. Посилаючись на світовий досвід, автори  «новації» не захотіли… його вивчити. Проте фінансова криза добре навчила розвинені країни не тільки приймати оперативні рішення на кшталт запровадження нових податкових важелів, а й швидко відмовлятися від них у разі їх неефективності. Уже багато країн ЄС, які поспішили впровадити у себе подібні податки на обіг інвесткапіталу, втратили не тільки податкові надходження, а й сам капітал.

У разі ухвалення цей закон створить податкові преференції для біржового ринку і призведе до створення оптимізаційних податкових майданчиків на базі фондових бірж. А обіг таких інструментів, як акції приватних та закритих акціонерних товариств, векселі, які згідно із законодавством на біржах не можуть обертатися, опиниться під питанням. Обертання технічних паперів істотно не скоротиться, але стане дорожчим. Частина обігу цінних паперів піде в офшори, тобто в інші податкові юрисдикції, як це вже було у 1990-х. А чесні прозорі інвестори зазнають додаткових витрат і не стануть заводити до нас нові інвестиції. «Плата за вихід» з інвестицією у нашій країні коштуватиме інвесторові 3% акцизу (при цьому з нього вже стягується 21% податку на прибуток з різниці між внесеною інвестицією та ціною її продажу).

Як бачимо, оцінки інвесторами вітчизняного інвестиційного клімату за політичною та за податковою декларацією значно різнитимуться. Логіка авторів закону аналогічна діям, коли для боротьби зі зростанням наркоманії намагаються боротися не з наркотиками, а монополізувати торгівлю ними чи обкладати податком усіх, хто користується шприцом.

— Деякі учасники ринку вважають законопроект «Про депозитарну систему України» неринковим. Чи поділяєте їхню позицію?

— Цього року зробили те, з чого повинні були починати ще 17 років тому. Зрозуміла образа і незадоволення тих, хто хотів би, щоб ми були на наступному етапі розвитку депозитарної системи — її максимальній відкритості та ринкових основах формування. Але не було пройдено її першого етапу розвитку як частини цілісної централізованої інфраструктури фондового ринку, передбаченого Концепцією розвитку фондового ринку ще у 1995 р.

Нині ціна питання — стабільність системи. Жодна ринкова інфраструктура, що має співзасновниками структури з обмеженим капіталом, цього забезпечити не зможе. Як доводить вітчизняний і світовий досвід, у скрутні моменти по гроші й рефінансування всі звертаються до держави. Мати ілюзії, що ринкові співвласники в момент кризи зможуть вкласти гроші в депозитарну інфраструктуру для її стабілізації та розвитку, наївно, оскільки їх теж може накрити хвилею кризи.

— Які позитивні ключові зміни формуватимуть обличчя фондового ринку в майбутньому?

— Це група законів, що усунули колізійність чинної правової рамки діяльності інституційних інвесторів. Зокрема  Закон «Про інститути спільного інвестування (ІСІ)», який надасть можливість зробити більш гнучкою роботу інвестфондів та законодавство в частині держрегулювання ринку цінних паперів, зокрема норми, що безпосередньо пов’язані з реалізацією повноважень Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Якби залишалися «сплячі» норми або білі плями, ми б мали неповнофункціонального регулятора, який через бюрократичну психологію самозбереження замість дій ховався б за недосконалістю законодавства. А нині НКЦПФР достатньо прагматично реалізує свої повноваження, підкріплюючи їх чіткими нормативними актами.

Вікторія КОВАЛЬОВА,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Дмитро ЛЕОНОВ. Народився 26 травня 1968 р. у Києві. У 1991 р. закінчив Київський інститут народного господарства ім. Д. С. Коротченка за спеціальністю «Фінанси і кредит», а в 2000 р. — Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство». Професор кафедри фінансів Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Заслужений економіст України. З 2000 р. очолює Український інститут розвитку фондового ринку.