УСИНОВЛЕННЯ

Навіть за кордоном батьків треба контролювати

Знайти добру родину для посиротілої дитини — справа нелегка і  відповідальна. Проте навіть коли така родина знайдеться, держава не може повністю зняти із себе відповідальність за подальшу долю малюка. Звісно, якщо дитина залишилася в Україні, проконтролювати, чи нові тато й мама дотримуються своїх обіцянок, значно легше, ніж коли малюк поїхав до нових батьків за кордон. І все-таки робити це необхідно. Адже від цього залежить безпека та добробут дитини.

Протягом 2011 року нові родини в Україні знайшли 2114 сиріт. У січні 2012-го — 129 хлопчиків та дівчаток, а за кордон поїхали 60 дітей. Отже, більшість малюків звертатимуться до рідної людини «мамо», а не «мother».

Сучасне життя також вносить корективи й у вітчизняне законодавство щодо всиновлення. Можливо, не всім дорослим вони до вподоби, але ж головне тут — інтереси посиротілої дитини.

Для дитини мама — найдорожча людина у світі. Фото з сайту tk.de22

Сімейний кодекс змінюється

—  У жовтні 2011 року було внесено зміни до Сімейного кодексу, якими скасовано граничну різницю у віці між усиновлювачами та дітьми. Якщо раніше вона не могла перевищувати 45 років (наприклад, якщо усиновлювачу було 46 років, він мав право усиновити дитину віком 1 рік і старшу, але не немовля), то нині вік потенційних тата й мами вже не має значення. Поширюється нововведення і на іноземних усиновлювачів, проте не на опікунів,— розповіла начальник відділу по роботі з документами іноземних громадян департаменту з усиновлення та захисту прав дитини  Мінсоцполітики Вікторія Яловська.

Ще одне нововведення — з літа минулого року іноземці не мають права всиновлювати українських дітей, молодших 5 років. Винятковими можуть стати випадки, коли в родину хочуть взяти малюка із важкою хворобою (синдром Дауна, відсутність кінцівок, цукровий діабет у важкій формі, СНІД тощо), внесеною до переліку, затвердженого МОЗ.

А заступник директора Департаменту консульської служби МВС Кирило Калита переконаний, що цей перелік слід розширювати. Адже на його пам’яті  не один випадок, коли з України забирали зовсім хвору дитину,  яка майже не мала шансів одужати. А через 5—7 років, під час відвідин колишнього підопічного, він зустрічав майже здорову, енергійну й життєрадісну молоду людину.

За оперативними даними Мінсоцполітики, торік до нових тата й мами за кордон поїхали 970 українських хлопчиків і дівчаток. Найбільше усиновили дітей до США (518), Італії (294), Іспанії (40), Франції (37) та Ізраїлю (26).

Що ж до сподівань потенційних усиновлювачів, 90% українців хочуть взяти до себе зовсім маленьких дітей — до 5 років. Так, у 2011-му до 3 років було всиновлено 1535 малюків, від 3 до 5 років — 393 дитини, старших 5 років — тільки 186 хлопчиків і дівчаток. Що ж до іноземців, то 666 дітей, усиновлених ними, старші 5 років.

Кількість потенційних усиновлювачів в останні роки в Україні майже не змінювалася — приблизно 1,5 тис. осіб. З них 80% — подружні пари, 20% — одинокі громадяни (переважно жінки). А ось для іноземців правила жорсткіші: всиновлювати українських дітей мають право лише подружні пари. Частіше висловлюють побажання щодо усиновлення дівчат, хоч фактично більшість (понад 52%) беруть у родини хлопчиків.

Контролювати важко, але потрібно

МЗС контролює виховання наших дітей  за кордоном за інформацією, яку надають батьки. Тому, на жаль, років із 5 тому виявляли випадки, коли батьки розповідали, що дитина буцімто «купається, як сир у маслі», а з часом з’ясовувалося, що це зовсім не так. Проблема в тому, що більшість усиновлених дітей одразу ж набувають громадянства країни, до якої виїжджають. А отже, контроль консула батьки сприймають як втручання в особисті справи родини та навіть як порушення права на приватне життя. Бувало, що вони навіть викликали поліцію, яка ставала на їхній бік та не дозволяла консулові зустрітися з дитиною. На щастя, за останні роки кричущих випадків порушення прав дитини іноземними усиновлювачами не виявлено.

Звісно, потенційних усиновлювачів з-за кордону ретельно перевіряють. Так, вони обов’язково повинні надати до Мінсоцполітики копію свідоцтва про шлюб (з підтвердженням, що він офіційно зареєстрований, подружжя проживає разом не один рік, не веде асоціального способу життя), а також соціальний звіт (підтверджується соціальним органом міждержавного усиновлення) про те, що дитині справді зможуть створити належні умови для лікування та проживання. Також вони мають надати довідку про те, що не були засуджені.

Та хоч би якими хорошими були іноземні усиновлювачі, сподіваємося, що настане час, коли українські малюки, поз?бавлені батьківського піклування, більше на залишатимуть Батьківщину. Їх усіх, навіть тяжкохворих, зможуть взяти в родину, вилікувати,  а головне — зігріють любов’ю й турботою тато й матуся з України.