Нещодавно жителі Донеччини та всього Донбасу отримали додаткові зручні можливості для поїздок до центральних і західних областей України. Серед таких новий потяг на найдовшому у країні залізничному пасажирському маршруті Маріуполь — Рахів. Долаючи відстань 1806 кілометрів, поїзд курсує через сім областей і дорогою до найбільш високогірного українського міста допоможе пасажирам доїхати до Запоріжжя, Дніпра, Білої Церкви, Львова, Івано-Франківська, Яремчого, Ворохти. Такі дорожні зручності надає ще одне недавнє залізничне нововведення — потяг Бахмут — Львів, завдяки якому люди можуть дістатися до Харкова, Полтави, Києва, Житомира, Рівного, Луцька, Львова. 

В Укрзалізниці додатково уточнюють, що такі мандрівки будуть досить комфортними, оскільки йдеться про нові вагони, обладнані сучасними системами кондиціювання повітря, вони мають поліпшене освітлення та сигналізацію в кожному купе, а ще збільшений обсяг багажного відділення, є екологічно чисті туалети тощо. Позитивно, що перевезення на нових пасажирських маршрутах розпочалися напередодні тривалих новорічних та різдвяних свят: люди із прифронтового регіону отримали ще більше можливостей поїхати в гості до рідних і знайомих чи просто відпочити на популярних серед туристів зимових курортах серед мальовничих пейзажів засніжених гір. 

Уже тривалий час людей по той бік лінії розмежування поступово привчають до примусової ізоляції від України. Фото Володимира ЗAЇКИ

Безперечно, такі транспортні зручності у наш час — не щось унікальне та особливе для всіх жителів України. Утім, даруйте, не для всіх. Адже для громадян держави, які вже тривалий час змушені залишатися на окупованій РФ території Донбасу, такі реалії видаються чимось неймовірним і фантастичним. І для цього в них є серйозні підстави. 

«Втішити вас, мабуть, нічим…»

«Не повірите, але те, що наші земляки з Маріуполя, Слов’янська, Бахмута чи Покровська можуть безперешкодно і з комфортом поїхати до Києва чи аж у Карпати, для нас тепер немов політ навіть не на Марс, а в іншу галактику. Адже люди тривалий час навіть лінію розмежування не можуть подолати! Після закриття всіх КПВВ тепер єдиний відносно вільний шлях тільки до Росії. А вже звідти, долаючи довгу відстань, можна потрапити на українську територію. І якщо порівнювати з космосом, то це приблизно те саме, що якби на Місяць летіти через Марс чи Юпітер!» — не без емоцій свідчить житель Горлівки. 

Наша газета неодноразово розповідала про ситуацію на лінії розмежування довкола конт-рольних пунктів в’їзду-виїзду і поневіряння людей, яких різноманітні проблеми штовхають вирушати у довгу дорогу з окупованого Донбасу та його українську територію через РФ. На жаль, ця проблема залишається актуальною досі і з часом набуває ще потворніших форм. Вільне пересування через КПВВ окупаційні адміністрації ОРДЛО, які жодного важливого рішення не приймають без вказівки із Кремля, брутально припинили ще навесні 2020 року. Дороги через лінію розмежування в Україну окупанти закрили, мотивуючи це боротьбою з поширенням пандемії коронавірусу. Тоді здавалося, що це блюзнірство тимчасове, однак, як нерідко практикують на окупованій території, за цей час людей просто почали привчати до браку транспортного зв’язку напряму з Україною. А для тих, у кого вкрай необхідна причина вирушати в дорогу, запропонували шлях через РФ. 

«Раніше я їздив до Покровська раз на три місяці. Отримував пенсію, гостював у знайомих, купував ліки, виконував замовлення тих, хто не міг виїхати, але тепер це неможливо. До Росії й нині можна виїхати без обмежень, однак у таку дуже довгу дорогу пенсіонери не вирушають через проблеми зі здоров’ям», — розповідає співрозмовник. 

Певний час люди, які стали заручниками окупаційного режиму, сподівалися, що керівні маріонетки Москви в Донецьку та Луганську таки скасують рішення про закриття КПВВ. Такі наївні очікування пояснювали тим, що причина припинення роботи пунктів пропуску саме через коронавірусну загрозу від України мала вигляд зовсім не переконливий. Бо рівень поширення захворювання та смертності внаслідок пандемії в ОРДЛО значно вищий. Із вакцинацією там критична ситуація. Та це не завадило лідерові ОРДО Денису Пушиліну нещодавно категорично заявити землякам: «Що стосується України, то тут мені втішити вас, мабуть, нічим. Доки не зміниться ситуація з коронавірусом на території України, доки там не відбудуться зміни з вакцинацією, на жаль, не буде жодних планів щодо відкриття кордону з Україною».

Звичайно, з коронавірусної при-чини закриття КПВВ на Донбасі нині навіть кури гірко сміються. Бо запевняючи про піклування про людей, окупаційна влада чомусь залишила відкритими дороги до РФ, яка серед світових лідерів за кількістю хворих та померлих від COVID-19. А оскільки йдеться про суто політичне рішення щодо ізоляції ОРДЛО від України, по той бік лінії зіткнення взялися шукати інші пояснення власних кроків, що створили людям безліч проблем. Тобто тепер там не приховують бажання перекласти власну відповідальність на інших. Вгадайте: на кого? Ось підказка: свіже розпорядження, яке поширив у Донецьку «Штаб із запобігання коронавірусу». «У зв’язку з тим, що раніше Україна в одноосібному порядку скоротила час роботи свого контрольно-пропускного пункту на одну годину, перейти через лінію розмежування можна з 9.00 до 16.30 за такими правилами…»  

Таке звалювання з безнадійно хворої голови на здорову — один з головних принципів геополітичної стратегії Кремля та його лакеїв в ОРДЛО. Та у цьому разі обурилися навіть жителів окупованих територій, які ніколи не приховувати антиукраїнських настроїв, претензій і навіть ненависті. Адже всім відомо: нині з українського боку відкрито всі КПВВ, які готові пропускати людей без обмежень. А в них? На окупованій території Луганщини працює всього один КПВВ — «Станиця Луганська», де лінію розмежування можна перетнути щодня, проте тільки пішки. А ось на окупованій Донеччині вже тривалий час напіввідкрито тільки один пункт пропуску в Оленівці (з нашого боку це КПВВ «Новотроїцьке»). І навіть він працює тільки двічі на тиждень: в понеділок та п’ятницю. І щоб отримати там дозвіл на в’їзд чи виїзд, подорожнім потрібно витратити чимало часу, зусиль, терпіння, нервів і загалом здоров’я. Бо, думаєте, випадково люди з окупованої території порівнюють наші звичайні безперешкодні мандрівки Україною чи Європою з польотами на інші планети чи міжгалактичними подорожами? 

З якою метою?

Не так давно, у жовтні, окупанти створили для людей чергові перешкоди: всі, хто має прописку в так званій ДНР, можуть отримати  дозвіл на виїзд тільки за рішенням так званого міжвідомчого оперативного штабу. Однак як звертатися до «штабу», які заяви чи документи подавати, для багатьох досі не відомо. 

А зверніть увагу, як в ОРДО називають територію всієї української Донеччини. «Для виїзду з ДНР необхідно мати реєстрацію (прописку) на території України чи Донецької Народної Республіки, тимчасово підконтрольної Україні».  

І знову про фантастику. Аби в’їхати на окуповану Донеччину, також за рішенням отого «штабу» кожен з подорожніх повинен мати такі підстави. «З метою проходження лікування в ДНР» (???), «З метою проходження навчання в ДНР» (???), «З метою здійснення трудової діяльності в ДНР» (???).

Погодьтеся, дедалі частіше складається враження, що керівні маріонетки і прислужники Кремля на Донбасі марять. Невже вони вірять у ці нісенітниці? Хіба їм справді ввижається, що біля КПВВ з боку України стоять черги людей, які, не маючи суїцидальних думок, хочуть оздоровитися серед того жахіття, що залишилося від лікувальних закладів в ОРДО? Це в той час, коли саме звідти всі намагаються виїхати в Україну по медикаменти або звернутися по допомогу до нормальної лікарні. А нині навіть аж через Росію їдуть до нас, щоб зробити щеплення проти COVID-19 вакциною, яку визнають у цивілізованому світі. І відколи це серед притомних абітурієнтів стали користуватися дипломами про освіту з ОРДО, які здебільшого визнають тільки по той бік лінії розмежування? Навпаки, дедалі більше молоді прагне вирватися з того боку і вступити на навчання у виші України, попри штучні перешкоди на лінії розмежування. А про ентузіастів «трудової діяльності» в Донецьку та інших окупованих населених пунктів на тлі масового там безробіття навіть згадувати ніяково. Бо нині жителі ОРДО, позбавлені будь-якої роботи, що дає змогу утримувати себе та родину, готові тікати звідти в РФ — на Далекий Схід чи в Якутію. 

На жаль, поряд із цією утопією існують реальні причини, які змушують людей, ризикуючи здоров’ям і життям, шукати шляхи, аби таки дістатися на окуповану територію. Один з найпоширеніших дозволених — догляд за хворими родичами, які там живуть. Чи для прощання з ними. Ще серед достовірних причин є (за визначенням «штабу») «З метою об’єднання із родиною, яка тут проживає». 

Отже, за вже тривалий час закритих з боку ОРДЛО КПВВ людей по той бік лінії розмежування поступово привчають до цієї примусової ізоляції від України. Для цього навіть оті двійко напіввідкритих пунктів пропуску тільки вдають роботу: дозволів на перетин кордону у кращому разі доводиться чекати понад місяць і більше. Тому всі ті, хто має кошти і здоров’я, вирушають у дорогу в Україну аж через РФ. Само собою, цей дорогий, важкий, виснажливий і принизливий шлях обрали не вони самі, а російські «куратори», які вже багато років все вирішують за них. Як, зрештою, і у фатальному 2014 році, коли для загарбання та окупації частини Донбасу, а ще для дестабілізації ситуації загалом в Україні цих людей використали тільки як масовку. І немає жодного сумніву, що це тоді було зроблено ще й не без згоди та участі багатьох із них. І вони це знають краще за нас. 

Однак проблема ще й у тому, що не всі з них готові чесно визнати, що зробили 2014-го найбільшу помилку в житті. А тому після закриття не без вказівки Кремля КПВВ, вирушаючи в дорогу, наприклад з Донецька до Краматорська, що на території української Донеччини, вони досі звично звинувачують у цьому насамперед не керівників сусідньої держави, через територію якої доводиться їхати. І надто не самих себе.

Насамкінець.На грудневому засіданні Тристоронньої контактної групи представникам України не вдалося домовитися з росіянами про відкриття КПВВ «Щастя» і «Золоте» в Луганській області. Представники РФ не дають чітких пояснень причин закриття пунктів пропуску, а в обмін на їх відкриття пропонують виконати висунуті ними політичні вимоги.