Україна і весь світ переймаються масштабним лихом — пандемією коронавірусу, що бере в облогу країни і навіть континенти. На жаль, ми також у списку потерпілих. І це попри те, що вже шостий рік наша держава потерпає від не менш страшної загрози, яка має поки що неофіційну назву: гібридовірус.

Звідки таке назвисько? Від виключно гібридних методів, якими діють носії нещастя. Показовий приклад — «рускій мір», принесений сусідами до нас у березні 2014 року.

Мир? Та те, що досі відбувається на Донбасі, в епіцентрі гібридовірусу, навіть гібридною війною назвати важко. Бо тут досі триває неоголошена, але таки справжня війна. І понад 13 тисяч загиблих — це реальні люди. І їхні могили на кладовищах, у балках, посадках і полях також справжні. І те, що довжелезний список загиблих та поранених серед мирних людей і військових поступово подовжується, — жорстока реальність підступного гібридовірусу.

Фото з сайту newsland.com

«Ворог вів вогонь з позицій за будинками мирних жителів»

Симптоми небезпечного гібридовірусу на шостому році його поширення тепер відомі далеко за межами Донбасу й України. 9 березня у Нідерландах розпочався резонансний судовий процес: розглядають справу про причетних до збиття в небі над Донеччиною пасажирського літака рейсу МН17 та загибелі 298 людей. Ідеться про гібридних російських «іхтамнєт» військовослужбовців і техніку. Зенітно-ракетний комплекс «Бук-М1», за даними слідства, було транспортовано на Донбасі через загарбану ділянку українсько-російського кордону з Курської області РФ, де дислокована бригада ППО. Само собою, четверо підозрюваних — троє громадян Росії та один України — відкидають звинувачення і запевняють про непричетність до страшної трагедії. Адже таку саму позицію займає Росія, офіційно розпочавши ще у липні 2014-го перекладати всю відповідальність за скоєне на Україну.

А ось ще свіжіший приклад дії гібридовірусу, який майже щодня збільшує кількість жертв. 10 березня на Донеччині гібридні проросійські незаконні збройні формування, вдавшись до обстрілу вантажівки ЗСУ, робили це так, як і протягом всіх попередніх років неоголошеної війни. Тобто стріляли із протитанкового ракетного комплексу з-за спин мирного населення.

«Аналіз траєкторії, рельєфу місцевості та місця влучення дає підстави стверджувати, що ворог знову порушив міжнародне гуманітарне право — вів вогонь із позицій, розташованих за будинками мирних жителів. Російські окупанти чудово розуміють, що українські захисники ніколи не вели, не ведуть і не вестимуть вогню по житлових будинках. Ці злочинні дії характерні тільки для російських окупаційних військ», — повідомили у штабі операції Об’єднаних сил, пояснюючи ситуацію, чому не змогли стріляти у відповідь на обстріл супротивника.

На шостому році поширення на Донбасі й загалом в Україні російського гібридовірусу такі заяви — не новина. Інші річ, що за цей тривалий час ми так і не змогли знайти ефективного способу протистояти і боротися з небезпекою. Хоч із 2014 року, з агресії у Криму, а потім на Донбасі носії цього лиха діють за однією й тією самою схемою. Вони активно використовують місцевий люд, перетворюючи тих, кого буцімто припхалися захищати, на своїх заручників і гарматне м’ясо. А ще цинічно використовують нерішучість українських влади, правоохоронців та військовослужбовців, які сто разів мусять подумати, перш ніж використовувати зброю з очевидним ризиком для цивільних людей. Саме так було й у березні 2014-го в Донецьку, коли гібридовірус уперше нахабно увірвався в місто і став поширюватися його вулицями і площами.

Саме 13 березня 2014 року з цих подій почалася війна на Донбасі, коли cтали вбивати українців за бажання жити на своїй землі під українським прапором. Фото з сайту radiosvoboda.org

«Найчастіше приїздили «туристи» з Бєлгородської, Курської та Ростовської областей»

Бацили небезпечної суспільно-політичної хвороби потрапили до нас із сусідньої країни не повітряно-крапельним шляхом. І не через укуси комах чи скажених псів. Загрозу привезли російські «туристи», яких у лютому-березні різко побільшало в обласному центрі. І щодня вони з огляду на брак адекватної реакції влади та правоохоронців діяли нахабніше, зухваліше й агресивніше.

Як учасник і очевидець тих подій маю всі підстави казати, що поняття «рускій мір», «руская вєсна» і російський гібридовірус — синоніми. І на жаль, це ще й своєрідний діагноз, який у березні 2014-го можна було встановлювати певній частині жителів Донецька.

Як проявлялися перші симптоми масового ураження? Спочатку ще донедавна цілком адекватні російськомовні жителі переважно російськомовного міста чогось починали бідкатися і скаржитися на брак… російської мови. Потім взялися голосно сипати закликами на кшталт: «Досить годувати всю Україну!» І, звичайно, ще активніше запевняли про свої гарячі почуття до Росії й навіть щиро дивувалися: мовляв, як змогли тривалий час жити без «споконвіку братнього народу».

Найактивніше гібридовірус поширювався, звичайно, у місцях масового скупчення людей: на мітингах, що періодично збиралися на центральній площі.

Кому це було вигідно? Та кому ж… Те, що ці настрої донеччан і мітингові акції ще на першій стадії їх виникнення були гібридними і мали очевидний російський слід, підтверджують навіть самі учасники, якими спритно і вміло керували політтехнологи-ляльководи із сусідньої держави. Уже тоді це не було ні для кого секретом, бо всі зібрання відбувалися під російськими триколорами.

«У березні найчастіше до нас приїздили «туристи» з Бєлгородської, Курської і, звичайно, сусідньої Ростовської областей. Іноді на мітингах посеред Донецька їх було навіть більше, ніж донеччан. Тоді, аби виправити ситуацію, нам на допомогу в місто стали звозити людей з Горлівки, Єнакієвого, Красноармійська (нині Покровськ. — П.К.).

Росіяни вирізнялися рішучістю, агресивністю і налаштуванням на боротьбу. Ми здебільшого були тільки масовкою, а ці хлопці, які добре знали, навіщо сюди прибули і що треба тут робити, стали лідерами», — розповідав тодішній донецький носій російського гібридовірусу, який потім устиг вчасно втекти з міста і тепер живе на українській території.

До речі, ситуацію про штучно прищеплений донеччанам «рускій мір», помітну пасивність «мєсних», а потім ще й небажання воювати підтвердив нещодавно один з вожаків «ДНР» командир незаконного збройного формування — батальйону «Восток» Олександр Ходаковський.

«Якби всі ті, хто ходив вулицями Донецька і захоплював будинки влади, записався в лави ополчення, то не тільки Авдіївка, а вся Донецька область була б нашою. Так було б, якби навіть тільки половина з них наважилася на це», — не приховує він розчарування.  

Так само тепер нарікають на брак підтримки жителів Донбасу й російські ляльководи, оскільки вони сподівалися руками і життями місцевих людей відірвати від України частину територій для примарного новоутворення «Новоросія».

Очевидці тих подій — свідки того, що сусідські носії гібридовірусу, вдаючись до підступних провокацій, прагнули зіштовхнути лобами українців і росіян — жителів міста, а самим залишатися трохи збоку і «нє прі дєлах». Тривалий час ці зусилля були безуспішними, бо проукраїнські мітинги в Донецьку проходили без будь-якої агресії, а тільки закликали земляків порозумітися і об’єднуватися під українськими прапорами. Звісно, це не входило в плани організаторів потворної «рускої вєсни». Тому гібридовірус з їхньої подачі набув значно небезпечніших форм і призвів до смертельних наслідків.

Перший такий стався 13 березня в центрі Донецька під час багатолюдного проукраїнського мітингу, куди російські «туристи» та місцеві маргінали прийшли з чіткою метою, прихопивши металеві прути, дерев’яні битки, ланцюги, кастети, ножі. Саме від смертельного поранення ножем загинув український активіст Дмитро Чернявський.

А те, що російський гібридовірус смертельно небезпечний, ми, тодішні жителі Донецька, збагнули не трагічного вечора 13 березня. І навіть не наступного 14-го. Фатальну загрозу для Донеччини і всієї України стали передбачати через кілька днів, коли ні органи влади на всіх рівнях, ні правоохоронці так і не відреагували адекватно на цю трагедію. Реакцією на влаштоване носіями «рускава міра» публічне жорстоке побоїще, вбивство людини і важкі поранення інших стали тільки мляві заяви-виправдання-обіцянки від охоронців закону. А безкарність причетних до цього злочину в подальшому спровокувала наступні смерті людей від російського гібридовірусу. Спершу жертвами були мирні жителі, а далі вже українські військовослужбовці. І судячи із щоденних зведень зі сходу України, смертельну небезпеку хоч і локалізовано, вона загрожує всій Україні.

11 березня проросійські незаконні збройні формування двічі порушили режим припинення вогню. У зоні відповідальності оперативно-тактичного угруповання «Схід» українські позиції обстріляли із гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї. Під час обстрілу один з українських військовослужбовців зазнав поранення.

Ці події тільки трьох минулих березневих днів переконують: хоч гібридовірус протягом шести років майже щодоби вражає українців, про введення бодай своєрідного карантину не йдеться. Навпаки, почастішали запевнення «експертів», буцімто події на Донбасі — не смертельна небезпека для всієї держави, а щось на кшталт, даруйте, банального нежитю.