СКРИЖАЛІ

1 грудня 1991 рокуукраїнцісказали «Так!» незалежності

Визначальноюудержавотвореннієморальність, сказавднямиЛеонідКравчук, виступаючивНАДУприПрезидентовіУкраїнизнагоди 15-річчязапровадженнявітчизняноїнауки «державнеуправління». Віннагадавприсутнімученимтаосвітянам: самевонамаєвизначатиішлях, якимкрокуватимекраїна, іметодидосягненняголовнихбудівничихцілей — демократичногоцивілізованогосуспільстватадобробутународу. Всі інші складники — похідні, та в будь-якому разі проектуються через особисту  моральність політиків, управлінців і широкого загалу громадян.

Винесений у заголовок цієї публікації крилатий вислів давніх латинян, який українською звучить: «Історія  — вчителька життя», пов’язаний з іще однією датою: 21 рік тому на Всеукраїнському референдумі переважна більшість громадян України підтримала вікопомне рішення тодішньої Верховної Ради щодо визнання України незалежною соборною державою.

І така громадянська єдність, яка вразила весь цивілізований світ, грунтувалася на простих речах: ухвала представників народу у найвищому законодавчому органі держави від 24 серпня 1990 року збігалася з  волевиявленням усього українського народу, була єдино правильною, а отже, моральною.

Чому ж навчила нас, нині сущих, «вчителька життя» історія?

Учора вранці в міському транспорті вирішила принагідно поспілкуватися з семикласниками однієї зі столичних шкіл, які разом зі своїми наставниками прямували на екскурсію. Про річницю всенародного референдуму, який цього року випадає на суботу, на жаль, ніхто не згадав.

Cин має знати, що його батько на референдумі сказав незалежності України «Так!». Фото УНІАН

Діти говорили про початок календарної зими, згадали також про всесвітній  день боротьби зі СНІДом. А коли почули мою коротеньку розповідь про референдум… поскаржилися на вчителя історії. Виявляється, розповідає він нецікаво, нерідко знічев’я залишає учнівську аудиторію задовго до дзвінка. Годі й говорити за таких умов про якесь патріотичне виховання, з огляду на те, що розклад відводить для історії України лише 45 хвилин (!) на тиждень.

Подумалося, що на початку 90-х років минулого століття більшість батьків нинішніх старшокласників були молодими і, можливо, на їхній пам’яті це був перший референдум — демократична форма підтримки або заперечення громадянами рішення вищих органів влади. Тоді в Україні було ухвалено перший закон про плебісцит. Згодом обговорювався його новий варіант, та голосів на підтримку в парламенті не вистачило. Віднедавна маємо новий   законодавчий акт про всеукраїнський референдум, прийнятий за кілька тижнів до закінчення каденції Верховної Ради шостого скликання і вже підписаний главою нашої держави.

З одного боку, його з’ява свідчить про певні демократичні процеси. З другого — лунають серйозні зауваження щодо ймовірності застосування положень цього закону в далеких від моральності і державних інтересів мотивах.  Власне, і перший Президент нашої держави Леонід Кравчук, відчувши  відповідні настрої в українському суспільстві, щойно висловився за необхідність звернення до Конституційного суду щодо відповідності положень цього законодавчого акта Основному Закону держави.

Референдум як явище — річ дуже небезпечна, привселюдно заявив у радіоефірі відомий український політолог Кость Бондаренко, зазначивши, що ним можна маніпулювати, бо питання в бюлетенях можна сформувати, як у відомому жарті: «Так (не заперечую)» і «Ні (не заперечую)».

Чи прислухаються наші законотворчі до цих засторог, покаже час. Та все-таки є чимало підстав говорити, що новий закон може за певних умов стати скринькою Пандори.

Та, повертаючись до нинішньої дати, знов-таки згадаємо той осмислений високоморальний вибір на користь незалежної України, який наш народ зробив 21 рік тому. Він уже пройшов перевірку першими двома десятиліттями будівничого поступу, труднощами і боротьбою з ними, помилками та їхнім виправленням. Такий шлях, швидше чи повільніше, проходять усі держави. Головне — не повернути, не схибити.