ПРОПОЗИЦІЯ

Науковці радять владі, як краще проводити другий етап земельної реформи

Проведення будь-яких реформ завжди викликає як супротив, так і підтримку суспільства. Істина ж, як відомо, десь посередині.  Методом проб і помилок досягається потрібний результат. Нині у нас одразу впроваджуються у життя кілька важливих загальнодержавних реформ, що покликані змінити на краще наш устрій. Однією з них є земельна реформа. Дискусії про її проведення і вдосконалення тривають на всіх рівнях: від високих владних кабінетів до літніх кухонь у селах. Усі розуміють: земля має служити не предметом наживи, а засобом прояву людської праці. Насамперед тих людей, хто її обробляє, і на державному рівні їхні права на землю мають бути захищені повною мірою. Саме в цьому сегменті виникає дуже багато запитань. Як вводити ринок землі? Хто має право продавати і купувати землю? І коли ж звичайному хліборобові пояснять, що то за звір такий — мораторій на продаж гектарів, коли їх і так уже майже викупили?

Зрозуміло, що функціонування ринку сільськогосподарської землі — необхідна умова розвитку агросектору, але незавершеність економічних та правових відносин власності на земельні ресурси та землекористування спричинили дуже багато проблем у цій царині. Допомогти їх розв’язати і запропонувати власне бачення за «круглим столом» «Яка земельна реформа потрібна Україні? Ідеологія та протиріччя другого етапу» зібралися науковці.

Їхні думки щодо земельної реформи трохи різнилися.
 

Так, одні з них стверджують, що законопроект «Про ринок земель» має обов’язково створити конкурентоспроможний ринок сільгоспземель без встановлення обмежень для потенційних покупців, зокрема іноземних громадян та українських юридичних осіб. Усі привілейовані права на купівлю-продаж мають бути вилучені із законопроекту. 

Інші категорично проти цього. Наприклад, академік НААН України Броніслав Панасюк переконаний,  що треба законодавчо заборонити продавати і приватизувати сільгосп- землю безпосередньо або через підставних осіб іншим державам, іноземним юридичним і фізичним особам.

Це питання — камінь спотикання пропонованого  законопроекту. Проте науковці переконані, що у новому документі обов’язково має бути закладене під∂рунтя для збереження власності на землю українського селянства за умови обов’язкового збереження родючості грунтів і введення землі в економічний обіг. Особливо цю думку підтримав академік НААН Петро Саблук, один із найбільших знавців проблем агросектору. 

Важливими є пропозиції щодо створення державного земельного банку, що надаватиме фінансові ресурси виробникам на прийнятних умовах. Тут доречно повідомити, що на базі одного нещодавно викупленого комбанку  планується створити відповідну фінустанову.

Щодо банків, то науковці рекомендують надати їм законодавчу можливість вільно продавати земельні ділянки, які перейшли до них у власність, і ввести в документ положення про систему довгострокового кредитування купівлі сільськогосподарських земель, адже наші фермери не мають коштів або доступу до таких кредитів.

І найголовніше: всі науковці зійшлися на думці, що для втілення в життя земельної реформи насамперед треба підрахувати й визначитися, скільки ми маємо землі. Кадастр — опора земельного ринку. Допоки повноцінно не запрацює новий уніфікований кадастр, реформа не буде здійснена. При тому додали, що реформи мають нести соціальну складову. «Землю в селян і так уже забрали за безцінь, про це всі знають. Ті, хто скуповував її, порушували усі мораторії (земельні), які приймала влада, тому що більшість із них саме і перебувала за кермом влади. Ось якби держава повернула гектари її справжньому власнику —  народові, тоді ми всі сказали б, що влада справді справедлива. Отже, нам треба допомогти владі  прийняти правильне рішення у земельному питанні», — так підбили  підсумки «круглого столу»  науковці.