Митці Закарпаття, які входять до Національної спілки художників України, в усі часи відзначалися самобутністю, багатожанровістю творчості. Широкі міжнародні контакти, спадкоємність поколінь — це теж про них. Про те, чим живе нині закарпатське мистецьке середовище, – розмова кореспондента «Урядового кур’єра» з головою обласного відділення НСХУ Борисом КУЗЬМОЮ.

— Як відзначили 75 ту річницю організації закарпатських художників, яку очолюєте більш як 20 років?

— На жаль, цей поважний вік ми відсвяткували не зовсім так, як хотіли. Спершу нас обмежувала епідемія ковіду, а потім розпочалася війна. Попри це ми продовжували ту справу, яку вміємо, — мистецтво. Незважаючи на великі складнощі, нам вдалося видати черговий третій альбом «Художники Закарпаття». Цими великими кольоровими виданнями ми звітуємо про свою творчість. Ці видання робимо попри всі труднощі, адже власних коштів у спілки обмаль, доводиться шукати їх у спонсорів, покладатися на власні заощадження. Адже інтернет, соціальні мережі — це все таки один світ, а ось книжка, яку можна тримати в руках, — зовсім інше, вона залишає слід в історії.

На 75 річчя ми розгорнули звітну виставку в Художньому музеї імені Йосипа Бокшая. Під час відкриття президент Національної академії мистецтв України Андрій Чебикін вручив нам Золоту медаль — найвищу відзнаку цієї авторитетної державної установи в мистецтві. Серед творчих спілок країни ще лише дві мають подібні нагороди.

— Який кількісний і якісний склад обласної організації НСХУ?

— У неї входить 111 художників, але їхні досягнення навряд чи в когось викличуть сумніви. Бо 27 наших членів мають звання заслужених, семеро — народних, один академік і ще один член кореспондент Національної академії мистецтв України. Двоє — Володимир Микита і Василь Сідак — лауреатами Державної (нині Національної) премії імені Тараса Шевченка. До спілки входить професор — ректор Закарпатської академії образотворчого мистецтва Іван Небесник.

— Ви запровадили щорічну обласну премію імені Й. Бокшая та А. Ерделі і відзначаєте досягнення митців.

— За понад чверть століття існування цієї премії її отримали десятки. Ми навіть видали альбом із творами художників, нагороджених нею за всі роки. До речі, з моєї ініціативи торік засновано премію «Художник року». Першими нагороду по 10 тисяч гривень отримали найстарші за віком спілчани: Володимир Микита, Іван Бровді, Наталія Герц і Василь Сабов. Дуже вчасно виявили їм шану, адже двоє останні з цих митців вже відійшли у вічність.

— Буваючи на виставках, бачу роботи закарпатських митців у різних стилях, видах образотворчого мистецтва. Це, мабуть, одна з характерних особливостей творчих людей — пошук нового і спроби себе у чомусь новому?

— У спілці чотири секції, з яких найбільша живописна; є графічна, потім прикладного мистецтва і скульптурна. Твори наших художників, майстрів прикладників, скульпторів вигідно вирізняються на виставках, хоч би де вони відбувалися. Наші художники працюють у різних стилях і напрямах. Це і своєрідна колористика, і композиційні вирішення, тож ми доволі різноманітні. За цим творчим пошуком завжди стоять традиції Закарпатської школи живопису, підготовка митців в академії та фаховому коледжі. Дуже багато для розвитку дає участь у виставках.

— Можете розповісти про виставкову діяльність спілки докладніше?

— Разом з обласними, всеукраїнськими виставками демонструємо свої досягнення за межами країни. Останні два роки представляли свою творчість у румунському місті Бая Маре: там виставлялися семеро авторів. Майже повним складом члени спілки демонстрували роботи у столиці Словаччини Братиславі, а також у Будапешті. Чимало було персональних вернісажів у різних країнах.

— Один із привілеїв художників — участь у пленерах.

— Так, бо це пізнання світу в усій його красі, яке потім відображається у творах. Цього року побували вже на п’ятьох закордонних пленерах, часто організуємо такі заходи в області. Маємо угоди з багатьма художніми галереями, які нас запрошують. Хотілося б і нам їх до себе запросити, але без фінансування це дуже складно.

— Часто доводиться чути, що твори мистецтва люди нині не купують. Лише цікавляться.

— Так, це нинішні реалії. Спочатку завадив ковід, тепер триває загарбницька війна, і люди купують лише те, що дає змогу в такий складний час виживати. Фарби, полотно, інші робочі матеріали, інструменти тощо нині коштують дорого, а готові твори митець продати не завжди в змозі. І в цьому полягає супере­чність нинішнього часу. Зацікавленість мистецтвом у наших людей нікуди не щезла, і ми це цінуємо. Сподіваємося, що з часом вона буде підкріплена їхніми фінансовими можливостями.

— Але ж є люди з грошима!

— На жаль, мистецькі цінності цікаві далеко не всім. У них інші зацікавленості.

— Що змінилося в діяльності спілки з початком війни рф проти України?

— Спілка моментально відреагувала. Ми почали проводити виставки продажі для допомоги військовим на фронті. Перший, весняний вернісаж для них мав назву «Вільні люди». Тоді переказали 128 Закарпатській бригаді 122 тисячі гривень. Наступною була акція «Арт фронт», під час якого ми зібрали менше — 32 тисячі гривень. Але придбали для 68 нашого батальйону бензопили, баки для води і зберігання палива, різні інструменти: сокири, молотки тощо. Усе за чітким переліком потреб, які отримали від військових і доставили на передову.

— Як військові сприймають цю допомогу?

— Звичайно, що не байдуже. Тому ми й далі це робимо. Третьою акцією була виставка в галереї «Дарте» у Словаччині. Там було придбано твори сімох авторів, і на суму 1700 євро ми закупили військову амуніцію: бронежилети, одяг і взуття. Триває подібна акція в угорському місті Дебрецені, де вже придбано три роботи закарпатських художників за 600 євро. Усі їх переказали армії. Ми вдалися до розмальовування шоломів, які вже не придатні для бойового використання. Зробили з них артоб’єкти: кожен художник розмальовував по одному шолому, і більшість із них купили. Ціна була по 1000 гривень, і ці кошти теж надійшли ЗСУ. А щойно розпочалася в обласному центрі в художній галереї спілки виставка продаж «Мистецький Ужгород». Половина виручених коштів також надійде на потреби армії.

— Як спілка опікується молодими талантами?

— Ми давно побачили, що колектив спілки дуже поважного віку, в ньому більшість — пенсіонери.  З огляду на це на останніх зборах, які відбулися в липні і на яких, до слова, мене ще раз (ушосте) обрали головою, ми омолодили склад правління. Залучили молодих митців, які, сподіваємося, вноситимуть свіжі ідеї, оновлюватимуть життя нашої творчої організації.

Непокоять слабкі комунікаційні зв’язки досвідчених майстрів із молоддю. При спілці художників діє молодіжне об’єднання. Це кандидати у членство в організації. Серед них дуже багато талантів. Вони трохи нас стороняться, вважаючи консервативними. Але це не зовсім так, і ми готові їм сприяти у творчості. Інша річ, що частина заслужених митців ніяк не зрозуміють, що самозаспокоєння — це рух назад. А спілкування з молоддю, виявлення ініціативи сприяє розвитку і справи, і себе. Тож творчі діалоги старших і молодших, спільна участь у заходах, обмін мають бути обов’язково. Так колись робили закарпатські корифеї: Манайло, Глюк, Конт­ратович, Приходько та інші, поряд з якими теперішні імениті художники починали свій шлях, зростали.

— Чому художники йдуть у спілку? Що вона дає їм, адже щоб вступити, потрібно пройти великий і доволі виснажливий шлях?

— Насамперед вони отримують змогу брати участь у всіх виставках, які проходять в Україні. План цих виставок на цілий рік завжди вивішено на дошці, він доступний усім. Хто виявляє ініціативу, бажає показати себе, той може приносити свої роботи. На обласні виставки майже всі так і роблять. Багато хто виставляється за межами області, країни. Перепон немає жодних, лише малюй, створюй шедеври.

Усі, хто мав бажання, забезпечили творчими майстернями. За оренду сплачують чи не найнижчі ціни, які існують, — три з половиною гривні за квадратний метр. Місячна оплата — це немовби дві кави випити. Наші митці мають змогу безплатно використовувати можливості художньої галереї — демонструвати свої твори поціновувачам мистецтва. План виставок, який узгоджують, складають на весь рік. У ньому поряд із виставками нинішніх митців враховано і ювілейні дати тих, хто відійшов від нас.

— У діяльності творчих об’єднань завжди є чимало проблемних питань.

— Членів правління нині особливо турбує брак взаєморозуміння з департаментом культури обласної державної військової адміністрації. Відколи його очолила нова людина, дієва співпраця звелася до нуля, а наші намагання змінити ситуацію ні до чого не призводять. Департамент нічого не робить для художників. Зрозуміло, що часи дуже тяжкі, немає коштів, але мала б бути хоч увага. Окрім того, що приходять на виставки сфотографуватися і виставити фото у фейсбуці, нічого іншого не відбувається.

— Ви говорили про обласну премію для художників.

— У нас фактично знищено положення про цю премію, яка існує понад 25 років. Нині з пре­мією купа негараздів. Стосується це не лише моїх колег художників, а й діячів інших видів мистецтва, а також літератури, театру. У галузевому департаменті настільки знівелювали положення премії, що не відомо, яке воно і які норми чинні. Це становище треба терміново виправляти. До слова, наші художники лауреати премії не отримали належних їм грошових виплат ще відторік. І це теж один з показників ставлення департаменту культури до митців.

— Якими бачите перспективи в роботі обласної організації?

— Починаємо готуватися до головної щорічної виставки з нагоди Дня художника. У ній можуть брати участь не лише члени спілки, а всі художники, які пройшли відбір художньої ради. Це дає змогу молодим заявити про себе, а нам — відкривати нові імена. До цього заходу ми підходимо з усією серйозністю, ґрунтовно.

— Дякую за розмову. Бажаю подолання всіх труднощів і нових успіхів у творчості.

Василь БЕДЗІР,
«Урядовий кур’єр»

 

ДОВІДКА «УК»

Борис КУЗЬМА. Архітектор, графік і живописець. Народився 1958 року в селі Нове Давидкове Мукачівського району на Закарпатті. 1980 го закінчив Львівський політехнічний інститут. 2016 року його відзначено званням народний художник України, з 2017 го — член кореспондент Національної академії мистецтв України. Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі 2000 го та 2007 років. 2008 го його нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Учасник всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок із 1989 року. Із 1999 го очолює обласну організацію НСХУ.