Днями зустрів знайомого сумчанина, якому щойно виповнилося 90.  До слова, ювілей відзначили доволі гучно, адже ветерана добре знають у місті. Він не тільки педагог, а й письменник: на його уроках і творах виховувалося не одне покоління учнів. Тож сподівався почути розповідь про те, як гостювали родичі — донька, онуки, зять, як шанували вдома, на колишній роботі. Та замість цього новоспечений ювіляр розвів руками: мовляв, усе добре, якби не одне «але»…

Вранці ювілейного дня народження у квартирі пролунав телефонний дзвінок. Ветеран відверто зрадів: хоч і на десятий десяток повертає, а про нього не забувають. Узявши слухавку, почув приємний жіночий голос, який і справді привітав дідуся з ювілеєм. А за хвильку співрозмовниця відрекомендувалася працівницею однієї із… похоронних фірм із  максимально конкретною назвою, від якої миттєво вивітрюється не тільки оптимізм, а й усе причетне до нього. Мовляв, телефонує, аби розповісти про нову послугу, що надзвичайно вигідна для потенційних покійників.

Далі ювіляр вислухав монолог, суть якого зводилася до одного: негайно погоджуватися із озвученими пропозиціями й укладати відповідну угоду. До того ж, попередила: їх кількість обмежена — старенькі навперебій просять фірму забронювати труну, оркестр, поминальний обід і все, що пов’язано з похованням.

Можна уявити стан дідуся, який ошелешено уявляв таку несподівано «привабливу» перспективу. Хоч зараз замовляй усе запропоноване в переліку — і складай руки на грудях. Однак ветеран  спокійно вислухав жіночку, чемно подякував за можливість  вигідно організувати власне поховання й поклав слухавку. Та що творилося в нього на душі і в серці, знає лише він сам.

Здавалося б, ситуація доволі тривіальна. Життя влаштоване так, що рано чи пізно, але з такими фірмами доводиться мати справу якщо не тим, хто готується до вічної дороги, то їхнім родичам, друзям, сусідам чи знайомим.  До того ж, немає жодного сценарію чи ритуалу оформлення подібних процедур — кожен чинить так, як вважає за потрібне.

Але це тоді, коли ініціатива йде від самих громадян. Інша річ — коли підприємці, що займаються похоронними справами, беруться вербувати клієнтів усіма доступними і прийнятними способами. Звісно, не гукатимуть же вони посеред вулиці до себе перехожих, аби ті заздалегідь почали думати, як їх відспівуватимуть, ховатимуть і поминатимуть. От і вигадують власні варіанти, що часто межують не тільки з нетактовністю, а й браком елементарних основ виховання.

Могли б же, зрештою, обрати не ювілейний день народження, коли дідусь налаштований на мажорний лад і навряд чи думає про власне поховання. Або надіслати листа з означеними пропозиціями — ветеран мав би час подумати над ними. Зрештою, для реклами є газети, радіо, телебачення тощо.

На щастя, у старого сумчанина пізніше вистачило мудрості перевести епізод у гумористичне русло — в розмові пожартував, що він зараз нарозхват у таких фірм. Однак запевнив: вони зарано взялися списувати його з берега життя. Ходить на прогулянки, читає, слухає радіо… До того ж, іще кілька років тому уклав угоду з фірмою, яку йому підказали сусіди. Там працівники ненав’язливі, виховані, чемні. До речі, і назва з оптимістичним відтінком, яка не змушує калатати серце.

Віриться, що жіночка з траурної фірми й справді поспішила з дзвінком до ювіляра.