У пісні Володимира Висоцького «Жертва телебачення» є така строфа:

Все на дому — самый полный обзор:
Отдых в Крыму, ураган и Кобзон,
Фильм, часть седьмая — тут можно поесть:
Я не видал предыдущие шесть.

Написано майже півстоліття тому, а в «глупом ящике для идиота» (так у жартівливій пісні назвали тодішнє телебачення) — майже те саме: Крим (щоправда, анексований), Кобзон (якийсь муміфікований), кіно (здебільшого рашизоване). Хоч, здавалося б, нинішні, м’яко кажучи, недружні відносини з Росією вимагають від нас відмовитися від послуг усіляких кобзонів і кіносміття з РФ.

Про це мовлено вже стільки, що просто дивуєшся: як же так? Щойно у випуску новин показували сюжети з Донбасу, в яких наші воїни протистоять російським окупантам, похорони загиблих українських бійців десь на Черкащині, про допомогу армії від волонтерів і звичайних громадян, й одразу ж — серіал про овіяних шовковим триколором «доблесних» спецназівців, феесбешників, ментів.

Де елементарна логіка, патріотизм, здоровий глузд врешті-решт? Чому мовчать компетентні державні органи, служби, комітети? Де їхні оперативність та миттєве реагування на ідеологічні диверсії?

Порушена проблема — один з наріжних каменів інформаційної війни — не залишена напризволяще. Край ефірному неподобству мав покласти законодавець. І ще 5 лютого цього року Верховна Рада ухвалила проект про внесення змін до деяких законів щодо захисту інформаційного телерадіопростору. У документі зокрема зазначено, що «в Україні забороняється розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України». Заборона поширюється на «будь-які фільми незалежно від країни походження, виробництва після 1 серпня 1991 р».

Текст закону №1317 викликав неоднозначну реакцію суспільства щодо жорсткості чи навпаки ліберальності, однак його тоді не підписав Голова Верховної Ради Володимир Гройсман. Спікер аргументував тим, що народні депутати з Опозиційного блоку Михайло Папієв та Юрій Бойко внесли постанову про скасування документа з порушенням регламенту. Майже через півтора місяця парламент розблокував процедуру підписання закону — народні обранці ініціативу Папієва — Бойка не підтримали.

Оперативність шкандибає, однак з’явилася надія, що невдовзі шкідливі серіали таки виметуть з наших телевізорів. Адже російське кіно «крутять» по телевізору на повну котушку, а табу на картини за участі Пореченкова та Охлобистіна не надто вплинули на загальну ситуацію.

Член Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Держагентстві з питань кіно Сергій Оснач в ефірі Українського радіо повідомив: «Починаючи з вересня минулого року разом з громадянським рухом «Відсіч» ми проводили регулярні моніторинги топових українських каналів. І з’ясували: вони збільшують обсяги російського контенту навіть під час війни, причому настільки, що це вже переходить будь-які межі. Окрім того, ці телеканали порушують норми про український контент, якого має бути щонайменше 50%. Цього немає».

Власники і керівники каналів-порушників та поборники ворожих фільмів наголошують на начебто величезній популярності серед українських глядачів російського кінематографа та його відносній дешевизні. Чи справді це так?

Сергій Оснач заперечує: «Все це неправда. За інформацією з відкритих джерел, експерти називали такі цифри: серія російського серіалу торік коштувала від $60 до $120 тисяч, тоді як серія західного – від $5 до $10 тисяч... Цьогоріч ціни на російські серіали впали. Причому суттєво: називають цифри від $20 до $30 тисяч. Західні залишилися у тій самій ціні, тобто вони все одно в рази дешевші. Жодні витрати на переклад (буцімто російські не треба перекладати) навіть не можна порівнювати за такої різниці цін. Очевидно, що російські серіали нам нав’язують».

За словами фахівця, спотворено і рейтинги популярності російського кіно, бо в них враховано думки переважно жителів сходу України. Важливий момент: почерпнуту з серіалів та розважальних програм пропаганду глядач сприймає не так критично, як пряму зі ЗМІ, зокрема з новин. Тобто ця ідеологічна кислота не така вже й безпечна, як комусь може здаватися. На жаль, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення має незначні важелі впливу на порушників. Безпорадність держави у справі ідеологічного захисту вражає.

«Ну а действительность еще кошмарней», — запевняв Володимир Висоцький у згаданій пісні. Маємо спотворену реальність, коли під час війни славимо ворога за свої ж гроші. Чи не час припинити?! 

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»