Без цього птаха важко уявити українське село. Здавна він селився неподалік людського житла. Тих, хто прихистив лелек, вважали щасливими. Яких тільки імен не придумали українці для пернатих улюбленців: чорногуз, бусол, бузько, боцюн, гайстер…

Із часом вкриті соломою та очеретом селянські хати перетворилися на охайні будинки із твердими черепичними та шиферними дахами, на яких ніхто більше не ставить для бузьків коліс. Нинішні господарі віддаляються від живої природи, заміняючи її спогляданням життя в телевізорах та комп’ютерах. Тож птахи переселилися на стовпи та дерева. Хоч горнуться до людей.

То тут то там чуєш історії про те, як бусол із пошкодженим крилом зимує, «квартируючи» в курятнику то одного, то другого господаря. А по теплу бігає вулицею разом із сільськими дітлахами, очікуючи, коли ж закурличуть пернаті родичі, повертаючись із теплих країв.

Дивлячись узимку на засипані снігом лелечі гнізда, ми по-дитячому віримо в те, що, повернувшись із теплих країв, буслики принесуть на крилах весну. І носитимуть у довгих дзьобах довгоочікуваних малюків в українські родини.

Приємно спостерігати за лелечою парою. Адже саме у цих птахів варто повчитися родинної злагоди. Спочатку до старого гнізда прилітає «глава сімейства», зміцнює домівку галузками й утеплює мохом. Через кілька днів до облаштованого як слід гнізда прибуває подруга. Пташенят лелеки висиджують по черзі, годують разом… Закривають крилами від спеки і негоди, приносять у дзьобі воду. Ідеальна родина!

Та давні супутники людей від них і потерпають. То мишей з обробленого отрутохімікатами поля наїдяться, то електрострумом уразить. Якось довелося побачити печальну картину: непорушні пташині силуети на стовпі. Під час сильної грози бузьки не долетіли до гнізда і сіли на першу-ліпшу опору, зачепивши дроти. Та так і завмерли.

Вони люблять селитися високо, щоб було видно всю околицю. Тож опори ЛЕП дедалі частіше увінчуються лелечими гніздами. При цьому страждають і птахи, й енергетика. Бусли часто стають причиною аварій на лініях електропередач. Іноді від замикання спалахують лелечі домівки.

Останнім часом природоохоронці замислилися, як вберегти цього красивого і корисного птаха. В Україні ухвалено програму з охорони білого лелеки. А на Чернігівщині вирішили додати практичних справ: енергетики почали прилаштовувати на стовпах безпечні основи для гнізд. Повернувшись із вирію, лелеки знайдуть «фундаменти» для своїх нових домівок. Металеві конструкції уже встановлено в Козелецькому та Куликівському районах.

Є сподівання, що добру справу підхоплять і в інших населених пунктах. Нині непрості часи, коштів потребує багато важливих справ. Та оберігати лелек у цій ситуації — оберігати один із найчудовіших символів своєї країни, а ще — людяність у душах її громадян.