— Максиме Віталійовичу, якими досягненнями вітчизняних учених можемо пишатися?Заступник міністра освіти і науки Максим СТРІХА

— У нас є блискучі результати найвищого світового рівня. І це підтверджено бодай тим, що всі нобелівські лауреати з фізики останніх років мали в колі співавторів українців. Загалом можемо запропонувати для суспільства величезну кількість розробок, які стосуються всіх сфер життя.

Скажімо, коли Росія пішла на нас війною, українська медицина спрацювала навдивовижу добре. Таких позитивних показників витягування безнадійних поранених не було, мабуть, ніде. Це самовіддана праця наших лікарів, але водночас і технології, запропоновані нашими вченими з Національної академії медичних наук, з медуніверситетів. Завдяки таким розробкам вдалося зберегти життя і повернути здоров’я тисячам людей.

До речі, ми витримали завдяки тому, що наростили потенціал нашої атомної енергетики. Без досліджень науковців НАНУ ми б ніколи цього не зробили. І економічний ефект від позитивних зрушень значно перевищує витрати, які держава робить на науку.

— Наскільки профінансовано наукову галузь?

— Українська наука за всіма розпорядниками потребує з державного бюджету 3,7 мільярда гривень, тобто $140 мільйонів. Це показник країн Балтії рівня Латвії чи Литви. Натомість у нас наука настільки ганебно недофінансована, що просто дивно, як із таким фінансуванням українські науковці примудряються давати результати високого рівня. А дається це великою ціною: ціною здоров’я, а інколи й життя. Тому держава повинна зрозуміти, що вчені — теж люди, які хочуть мати змогу купувати хліб і платити за помешкання.

 — Наскільки науковці допомагають державі боротися із зовнішнім агресором?

— Коли почалася війна, ми зуміли переорієнтувати нашу науку на військові потреби. Знаєте, що за дзвінком із Москви Держава Ізраїль відмовилася постачати Україні безпілотники? І ми менш ніж за рік розгорнули серійне виробництво цих літальних апаратів завдяки науковцям Київської політехніки та інших українських вишів. Тепер працюємо за всім спектром оборонних тематик, даємо якісні оборонні технології.

— Як стимулювати молодь обирати природничі спеціальності?

— Насправді багато у цьому напрямі вже робимо. Це підвищення рівня викладання цих спеціальностей, мотивація до участі в наукових працях. Але зрозуміло, що коріння тут дуже глибоке. Оскільки існують значні суспільні диспропорції, адже останнім часом склалося переконання, що майбутня кар’єра може бути забезпечена статусом менеджера, юриста, але не фізика, не математика, не хіміка, не інженера. І це дуже небезпечно для майбутнього.

Тут ми потребуємо комплексних рішень не лише на міністерському, й на загальносуспільному, політичному рівні. Зокрема треба популяризувати вітчизняну науку.

Раніше було багато популярних наукових видань з фізики, хімії, математики. Тепер немає великих українськомовних науково-популярних журналів, нема наукових програм на радіо й телебаченні. Тож треба якомога ширше розповідати про науковців, їхні досягнення. Можливо, тоді у наших політиків виникатиме менше запитань із приводу: навіщо нам наука?