Станіслав ПРОКОПЧУК,
Леонід САМСОНЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
Київ — Одеса — Вилкове 

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА 

Україна має всі юридично-правові підстави зайняти тверду, принципову позицію у відстоюванні національних інтересів у дельті Дунаю 

…У  казкових променях яскраво-червоного сонця, яке, збираючись на відпочинок, уже ховалося за прибережними деревами та чагарниками плавнів, потужний чотирипалубний красень «Генерал Ватутін» здавався ще більш величним, загадковим. Туристичний лайнер київської прописки, випадковій зустрічі з яким на Дунаї в районі української Венеції — міста Вилкове — ми щиро зраділи, стрімко йшов на вихід у Чорне море. Глибоководним судновим ходом (ГСХ) через гирло Бистре.

— Більше б таких круїзних та великовантажних суден ходили тут — і ми відродили б Придунав’я, — промовив Андрій, власник  нашого швидкісного катера.

Проект, який потіснив монополіста та підняв статус держави

Після відновлення 2007 року судноплавства на цій українській 170-кілометровій ділянці найбільшої річки Європи кількість суднопроходів вітчизняним ГСХ «Дунай — Чорне море» на початок червня  2011 року становила приблизно 5,6 тисячі. До того ж під майже 30 прапорами світу. Останні два роки українським судновим ходом, його русловою ділянкою цілодобово, одночасно вверх і вниз по Дунаю — вже спокійно йдуть вантажні кораблі з прохідною осадкою 5,50 м. Параметри морського підхідного каналу на баровій частині ГСХ вже забезпечують прохід суден з осадкою 5,85 м.

Раніше такі судна, не маючи інших варіантів доставки вантажів, йшли до внутрішніх портів європейських країн виключно румунським Сулинським каналом. Він був фактичним монополістом у цьому регіоні нижнього Дунаю. Хоча, до речі, й працює в основному лише в світловий час доби і спроможний пропускати судна по черзі — або вверх по Дунаю, або вниз, на вихід в Чорне море. Одна з причин такого одностороннього режиму роботи сусідів, до якого змушені були пристосовуватися іноземні судновласники та оператори, — невелика ширина його каналу і певна небезпечність руху через те, що обидва береги штучної гідротехнічної споруди румунів «одягнуті» в каміння та бетон. Наш ГСХ — це природний судновий хід руслом Дунаю. Вже шостий рік поспіль, потужно нарощуючи  транзитний потенціал країни, він є чудовою альтернативою гідротехнічним спорудам сусіда по інший берег річки.  А зважаючи на  те, що тарифна політика глибоководного суднового ходу «Дунай — Чорне море» є  економічно вигіднішою порівняно з румунським Сулинським каналом, останніми роками іноземні судновласники дедалі частіше роблять вибір саме на користь українського ГСХ. Ось декілька переконливих цифр. Якщо «Сулиною» в 2010 році пройшло 1404 судна, то українським судновим ходом «Дунай — Чорне море» — 1522. У травні цього року відповідно 88 і 130 суден, а всього за п’ять місяців українським Головним судновим ходом пройшло 608 суден, а румунським каналом — 472. Сьогодні майже 60 % суден, які раніше йшли Сулинським каналом, надають перевагу нашому ГСХ.

Зрозуміло, що і закордонні прапори і судновласники, як і помітне збільшення вантажопотоків не прийшли самі по собі на український ГСХ «Дунай — Чорне море». Це результат кропіткої роботи Міністерства транспорту та зв’язку, його ДП «Дельта — Лоцман». Вони направили чисельні листи в іноземні посольства, консульства та торговельні представництва, судновласникам і вантажоотримувачам — всім, хто потенційно може бути зацікавленим у використанні нашої ГСХ. Мета єдина — наповнити глибоководний судновий хід реальним змістом, дати нові робочі місця, відродити економічне життя Придунав’я. У міру зростання трафіка по українському судновому ходу й відповідного спаду трафіка по румунському каналу, сусіди, звичайно, втрачають і значні прибутки, і свій колишній статус монополіста транзитного судноплавства Дунаєм до Європи.

Ось тут і криються істинні — суто економічні, комерційні причини прагнення Румунії позбавитися українського конкурента, хоча свої наміри вона прикривала й прикриває нібито і цивілізованими гаслами: захисту від «ймовірного впливу» на природне середовище в дельті Дунаю, недопущення «ймовірної» небезпеки його біорозмаїттю, наприклад, на «маршрутах міграції окремих видів риби».

«Румунія завжди боролася за те, щоб такого роду проект було зупинено»

Ці слова Державного секретаря Богдана Адреску, якими відверто визначено стратегію і тактику сусідів щодо українського ГСХ «Дунай — Чорне море», навело ще рік тому румунське видання «Адеверул». У статті «В питанні каналу по гирлу Бистре Україна просувається вперед» (номер за 23 травня 2010 р.) видання безапеляційно перекручує факти, стверджуючи про те, що «Уряд України намагається переконати українців у тому, що вдалося «вкрасти» частину перевезень з Сулинського каналу».

До своєї істинної мети, яку озвучив пан Адреску, задунайські сусіди прагнули давно і домоглися вже чималого. Треба віддати їм належне: румуни вміють захищати свої інтереси і практично завжди досягали свого, дотримуючись принципу, що для досягнення мети будь-які засоби прийнятні, оскільки переможців не судять. Забажала Румунія  на початку цього століття припинити транзитний прохід  до внутрішніх портів Європи великовантажних суден українською ділянкою Дунаю, і таке судноплавство було перекрито.  Про Гаазький міжнародний суд та острів Зміїний вже не говоримо. Досить сумна історія, де Україна в черговий раз не спромоглася до кінця відстояти свої національні позиції, захистити себе. Сусід відхопив, нарешті, як і бажав споконвіку, досить перспективний на газ та нафту шматок акваторії Чорного моря і сьогодні разом із російським «Лукойлом» та американською «Венко Інтернешнл» активно веде тут пошук та розробку вуглеводних покладів.

Або згадаємо 2007 рік, коли відбулося (у квітні) відкриття українського ГСХ «Дунай — Чорне море». Вже через кілька місяців сусід помітно відчув спад вантажообороту в своїх  портах на цій річці. І Михай Окіалбеску, директор Адміністрації морських портів Румунії, тут же жорстко заявив: ситуація, що складається у зв’язку з початком роботи альтернативного Сулинському каналу українського глибоководного суднового ходу може призвести до банкрутства портів «Докурі», «Базінул Ноу» (м. Галац) та портів у містах Бреіла та Тульча. Тобто треба якось діяти. І негайно. Нам би повчитися такої оперативності, послідовності та настирливості у досягненні свого інтересу…

І батогом, і медяником… Але марно

І Румунія почала діяти. До того ж зухваліше, ніж раніше, бо вже  на той час була залучена і до НАТО, і до Євросоюзу. Без усіляких моральних вагань та врахування принципів добросусідства  і цивілізованої конкуренції  переходить від слів до діла. З мовчазної  згоди відповідних європейських структур, у тім числі Дунайської Комісії (ДК), робить кілька дискримінаційних кроків для примусової переорієнтації суднопотоків на Сулинський канал. Так з 1 травня минулого року Бухарест запроваджує новий тарифний підхід для суден, що прямують транзитом через Сулинський канал: за прохід з вантажем — 1,51 долара США за нетто-регістрову тонну, за прохід в баласті (порожніми) — 0,83 долара за нетто-регістрову тонну.

Але й цього румунам здалося замало для досягнення своєї найближчої мети — зменшення (за будь-що!) транзитної привабливості ГСХ «Дунай — Чорне море» та суднопотоків цим природним, цілодобовим судновим ходом. З 8 червня 2010 року сусід застосовує відвертого батога до судновласників, які продовжують надавати перевагу українському ГСХ: до тих суден, що прямують Сулинським каналом тільки в одному напрямку (вхід або вихід в Чорне море) та здійснюють операції в румунських портах, застосовується тариф 2,34 долара США за одну нетто-регістрову тонну, тобто вже без врахування звичайного, цивілізованого принципу формування тарифу: або з вантажем, або в баласті. Іншими словами: за прохід тільки в одну сторону — плати як за два проходи.

— Таким введенням дискримінаційних тарифів Румунія порушила ст.1 Дунайської Конвенції, — зауважив під час нашої бесіди капітан суховантажного судна, що вже не один рік возить по Дунаю вверх металобрухт, вугілля та руду на металургійні комбінати Європи.

— А що саме вимагає ця стаття?

— Навігація на Дунаї повинна бути вільною і відкритою для громадян, торгових суден і товарів усіх держав на основі рівності щодо портових і навігаційних зборів та умов торгового судноплавства.

І як на цей відверто дискримінаційний крок Румунії, спрямований, по суті, проти України та її партнерів по бізнесу, відреагував Секретаріат Дунайської Комісії (робочий орган Белградської Конвенції)? Офіційну інформацію Бухареста про прийняття відповідних змін у тарифікації чиновники Комісії взяли до уваги і своїм листом від 24 червня 2010 року №ДК170/VI-2010 поінформували про це всі країни, які підписали Конвенцію. Дотримуйтесь, панове, ось таких нових умов транзиту вантажів.

А якими ж були кроки українського МЗС для захисту державних інтересів? Наше зовнішньополітичне відомство, мабуть, залишилося (разом з іншими міністерствами) задоволеним відповіддю Секретаріату Дунайської Комісії, куди, за нашою інформацією, українські дипломати зверталися за роз’ясненнями. Принаймні згадані дискримінаційні тарифи на Сулинському каналі діють по сьогодні. Можемо лише припускати, який міжнародний галас та скандал здійняли б румуни, якби так вчинив Київ. Ми ж, по суті, в черговий раз принизливо проковтнули гірку пілюлю і з якоюсь інфантильною легкістю сприйняли відвертий економічний демарш Румунії, який позбавив нашу напівпорожню державну скарбницю мільйонів доларів.

Добре, що впровадження сусідами нових тарифів, за словами фахівців, штучно занижених, без юридичного об∂рунтування не досить вплинуло на скорочення суднопроходів нашим глибоководним судновим ходом. По-суті, Румунія поки що не досягла такої мети (про це свідчать результати роботи ГСХ, які ми наводили на початку матеріалу).

Але не треба тішити себе маніловськими надіями, що «якось все складеться, утрясеться само собою» і черговий національний проект — «Дунайський коридор», стримано представлений  недавно громадськості, збільшить, як декларується, надходження до держ?бюджету аж на 5 млрд гривень щорічно. Цього нам ніколи не досягти без жорсткого та послідовного захисту офіційним Києвом державних інтересів  в українському Придунав’ї. Планомірне відстоювання своїх економічних, територіальних і геополітичних позицій повинно бути не лише на міждержавному рівні, а й із залученням виконавчих структур Євросоюзу, членом якого є Румунія.

Без таких принципових кроків, як і без створення для цього депресивного краю спеціального пільгового інвестиційного клімату, ми й надалі будемо свідками не лише економічного і соціального занепаду в стратегічно важливому регіоні, а й можливої втрати своїх територій. Для початку в дельті Дунаю.

Задунайський, досить амбіційний і радикально налаштований сусід («Румунія понад усе!», «Приєднаємо українську Бессарабію до Румунії вже через 25 років!»), за переконаннями багатьох наших співрозмовників, сьогодні лише «робить розминку» перед рішучими і зухвалими (геополітичними — у майбутньому, і транскордонними і антиконкурентними — вже завтра) боями за відновлення своєї монополії на транзит суден через Дунай та закриття ГСХ як потужного конкурента на VII міжнародному транспортному коридорі. Український проект «Дунай — Чорне море», як відомо, є його складовою частиною.

«Стратегія Дунаю»: чи враховує вона інтереси України?

Якось не досить поміченою, на жаль, українськими ЗМІ відбулася в листопаді минулого року в Бухаресті вельми серйозна міжнародна подія — «Саміт Дунаю». Можливо тому, що Україну  на цьому високому зібранні презентував  фахівець без відповідного статусу та повноважень, а  14 придунайських  країн  представляли переважно їх перші особи. Наша газета про цей саміт, до речі, писала, акцентуючи, зокрема, увагу на цифрі 100 млрд євро. Саме стільки Євросоюз виділив (про що й було оголошено на цій зустрічі) на період до 2013 року для реалізації транспортних, а, по суті, транскордонних проектів  придунайських держав.

 Важливий нюанс: розробку «Стратегії Дунаю» ініціювали  Румунія та Австрія. Звичайно, що про свої національні проблеми при підготовці цього документа вони не забули. Як підкреслив на саміті Ласло Борбелі, міністр охорони навколишнього середовища Румунії, «у нас є вже розроблені для реалізації в басейнах Дунаю та Тиси проекти вартістю 9 млрд євро».

Що саме очікує Бухарест  від «Стратегії Дунаю»?  По-перше, завершення одного з грандіозних проектів — будівництва каналу «Бухарест-Дунай». Далі ще більше: спорудження  двох нових мостів, будівництва нового гідроенергетичного комплексу на Дунаї, забезпечення судноплавства на ділянці Нижнього Прута… За проектом «Ділянка Тульча (Морський Дунай)» Румунія планує провести гідротехнічні роботи на Сулинському каналі — на ділянці 43-34 милі р. Дунай біля міста Тульча.

Вони, як пояснили нам фахівці, будуть пов’язані з поліпшенням складних умов судноплавства в зазначеному районі, а саме штучного збільшення радіуса повороту Дунаю та штучного спрямування його русла. Вартість робіт — 76 млн євро!

До чого це в підсумку приведе? Передусім це спричинить збільшення швидкості течії Дунаю на даному відрізку, а отже, призведе до подальшого штучного перерозподілу водотоку в бік румунської гідротехнічної системи і падіння глибин нашого Кілійського гирла. А далі — пересихання руслових ділянок між українськими островами та континентальною територією Румунії, що неминуче рано чи пізно створить нові підстави для її територіальних претензій.

Між іншим, і це досить важливий нюанс для оцінки того, що відбувається навколо українського «Малого Босфору»: «Стратегія розвитку Дунайського регіону, — як акцентує увагу румунська газета «Котідіанул» (8.06.2010 р.), — є складовою загальної стратегії розвитку Євросоюзу на наступні 10 років, що відома під назвою «EU2020».

Мало, звичайно, віриться в те, що згадані стратегії відверто  націлені на зменшення водотоку в український Кілійський рукав Дунаю та його штучне замулювання… Але факти — річ переконлива. Для досягнення мети, до речі, яку вголос висловлювали  і румунські високопосадовці, і румунські політики, може вплинути й реалізація «Майстер-плану», який ще торік озвучив Григор Бабоян, губернатор Біосферної резервації дельти Дунаю. Ним, зокрема, передбачається з’єднання озера Мурігьол «з природним режимом річки Дунай». А як же тут бути з долею пташок або неминучим впливом гідротехнічних робіт «на міграцію окремих видів риби»? До того ж, на території біосферного заповідника передбачається спорудити дамби для захисту від повені села Мурігьол і побудувати шлюз для проходження «човнів» з озера в Дунай.

Чи погоджувалися ці та інші транскордонні проекти з нашими відповідними відомствами (і отримали від них «добро»), адже вони напряму впливатимуть і на біосистему всієї дельти Дунаю, і на природоохоронні та соціально–економічні питання всього українського Придунав’я? А чи щось матимемо ми від тих 100 млрд євро як придунайська країна, яку обіцяють залучили до вільної зони торгівлі ЄС? Питання і питання…

Судячи з «Національного проекту «Дунайський коридор», який ми уважно вивчили, від тих колосальних коштів на реалізацію «Стратегії Європейського Союзу для Дунайського регіону» Україна, найімовірніше, матиме дірку від бублика. Дай Бог, щоб ми помилилися. Принаймні, у «Дунайському коридорі» (загальний обсяг його фінансування орієнтовно 32 млрд грн), як ми не придивлялися, не натрапили на жодне слово про якісь кошти для нього від тих колосальних сум, що Євросоюз вже передбачив на «Стратегію Дунаю».

А Україна, між іншим, є членом Белградської Конвенції захисту Дунаю та Дунайської Комісії. І саме через механізми цих структур Румунія вже понад десять років робить усе, і достатньо успішно, для блокування проекту ГСХ «Дунай — Чорне море». До виконання другого етапу цього проекту — доведення прохідної осадки до 7,2 м по всій довжині глибоководного суднового ходу (його завершити планувалося вже наступного року) — ми поки що навіть не бралися, наштовхнувшись на жорстку протидію Румунії. Складність проблеми для нас у тому (і це досить істотна деталь), що на значній частині української ділянки Дунаю, яка розмежовує сусідні країни, поглиблення фарватеру річки треба виконувати вже безпосередню по україно-румунському кордону. Рибалки Вилкового до цього часу пам’ятають, які зухвалі перепони та провокації (із застосуванням навіть військових катерів) вчиняли нам сусіди, коли ми розпочинали днопоглиблювальні роботи у 2004 році (відповідно до проекту першої черги ГСХ) на баровій (морській) частині гирла Бистрого. Тобто на нашій, власній території. А що на нас чекає, коли рано чи пізно (а це треба обов’язково робити відповідно до проекту другої черги ГСХ — «Повний розвиток») ми приступимо до розчистки окремих замулених (в тому числі й румунами) ділянок Кілійського русла Дунаю вище міста Вилкове? Тобто вже по прикордонній лінії.

Транзитність — головна перевага України

«Ми в жодному разі не повинні втрачати своєї головної переваги — транзитний чинник, — підкреслює в одній зі своїх статей  академік Володимир Черевань, відомий економіст, ректор Київського університету ринкових відносин. — А ми його втрачаємо. Самі йдемо до цього, та й зіштовхнути нас багатьом мріється. Транзитність — головна перевага України».

Це добре розуміють наші румунські сусіди. Тому їм не тільки давно мріється про те, від чого застерігає шановний Володимир Павлович. За останні 20 років на лівобережжі Дунаю, по його численних гирлах, починаючи з Тульчинського, а ще далі — Георгієвського та Сулинського (все це територія Румунії) вже зроблено досить багато для досягнення згаданої мрії. От вам незаперечні факти, що навели українські прикордонники: протягом тривалого часу вони зафіксували на відео майже 300 випадків скидання з румунських кораблів у Кілійське гирло піднятого мулу під час днопоглиблювальних робіт у своїх каналах — Сулинському та Свято-Георгієвському. (На ці вкрай кричущі факти з огляду екологічного впливу Румунії на українську дельту Дунаю, до речі, ще у 2009 році звертав увагу український дипломат Олексій Шовкопляс в Женеві на засіданні Комітету з упровадження Конвенції з транскордонного впливу на довкілля (Конвенція Еспоо). Внаслідок такої «брудної дії» сусідів зі своїм мулом у прикордонних водах, як показують дослідження Мінприроди України, Кілійське гирло міліє, а вміст важких металів та хлорорганічних сполук у ньому збільшився уп’ятеро. Не менш вражаючі впливи на екологію дельти Дунаю призводять додаткове поглиблення Сулинського каналу, потужні гідротехнічні роботи на Георгієвському руслі, розширення та поглиблення каналу Черновода-Констанца, поглиблення яриків та відкриття і розчищення законсервованих меліоративних каналів з українського Кілійського гирла. Все це та чимало інших  гідротехнічних робіт, що були виконані в минулому столітті у сусідів, вже на 25 % штучно змінили водотік Дунаю на користь Румунії. 

Більш загрозливий прогноз з цього приводу, підкріплений фактами і висновками з авторитетних джерел, висловив днями в нашій бесіді Геннадій Задирко, народний депутат України, член Комітету ВР з питань транспорту і зв’язку:

— Через проведення потужних гідротехнічних робіт румуни найближчим часом матимуть п’ять власних судноплавних каналів і повністю заберуть водостік Кілійського гирла. Впадуть глибини на українській дельті Дунаю, великотонажне судноплавство буде втрачено назавжди. Регіон з населенням 250 тис. осіб буде і надалі вимушений жити у жебрацьких умовах, бо портова інфраструктура зупиниться. В цій ситуації мені не зрозуміла невиразна позиція і МЗС, і СБУ відносно захисту національних інтересів у Придунав’ї. Адже йдеться про національну безпеку, можливість  чергових  до нас територіальних претензій сусіда.

В умовах, коли США та держави Євросоюзу поступово втрачають свій інтерес до нашої країни (так вважає, за інформацією «Інтерфаксу-Україна», секретар Ради національної безпеки та оборони Раїса Богатирьова), проблеми захисту національних інтересів у Придунав’ї, зокрема по ГСХ «Дунай — Чорне море» стають, на думку багатьох наших співрозмовників, ще актуальнішими. Для відстоювання в цьому питанні більш жорсткої і послідовної позиції є, до речі, всі юридичні підстави. Переконливі й результати шестирічного комплексного екологічного моніторингу нашого головного судного ходу. Вони однозначні: висновки Комісії із запиту Конвенції Еспоо щодо ймовірного значного негативного впливу на довкілля під час реалізації проекту ГСХ є припущенням. Україна ж, до речі, єдина країна в дельті Дунаю, яка щорічно проводить такий моніторинг.

Румуни цього не роблять, більше того, вони відмовилися від нашої пропозиції проводити разом з українськими фахівцями такий комплексний екологічний моніторинг і щодо ГСХ «Дунай — Чорне море», і щодо реалізації проектів своїх гідротехнічних споруд. Результати наших багаторічних моніторингів про невиявлення значного негативного впливу на стан природного навколишнього середовища дельти Дунаю, у тому числі і в транскордонному контексті — не були ні оскаржені, ні спростовані будь-якою країною чи міжнародною організацією. Річ у тім, що будь-який альтернативний екологічний моніторинг нашого ГСХ не проводився і не проводиться. З усіх трибун наші сусіди волають лише про «ймовірний його негативний вплив на птахів та риб», забуваючи про свої чисельні гідроспоруди, які будувалися, будуються і будуть будуватися практично по живому на територіях, що відносяться до румунського біосферного заповідника або межують з ним.

Який же висновок з того великого напрацьованого матеріалу з проблем Придунав’я, які має у своєму розпорядженні наша редакція?

Створити, на наш погляд, передумови уникнення подальших територіальних претензій Румунії до України в дельті Дунаю (через недопущення зміни проходження головного навігаційного фарватеру) та створити підстави для початку відновлення гідрологічного балансу в дельті Дунаю (який штучно змінила і продовжує змінювати Румунія) можна лише виробивши єдину, послідовну позицію відповідних міністерств, єдину позицію країни. Погоджуємося з висновком, який зробила Раїса Богатирьова на засіданні «круглого столу» «Україна-2020: зовнішньополітичні виклики і можливості майбутнього десятиріччя», що відбувся 18 травня в Києві: «Ми не можемо від виборів до виборів змінювати напрямок своєї зовнішньої політики. Спадкоємність зовнішньої політики — основа прогнозованості країни».

Щодо ГСХ «Дунай — Чорне море», то, як ми підкреслювали, наша країна, її уповноважені представники мають усі юридично-правові підстави зайняти у майбутніх міжнародних переговорах та консультаціях навколо цього стратегічно важливого об’єкта більш послідовну, виважену, але жорстку позицію у відстоюванні власних національних інтересів у дельті Дунаю. Якісь закулісні «екологічні і тарифні» ігри та можливі «компромісні» домовленості можуть обернутися державі великими, а то й непоправними втратами.