Харків уже «звик» до псевдо- і справжніх замінувань будинків та людних місць, до нічної стрілянини й вибухів, зі щемом у душі пережив навіть людські жертви під час терактів. Проте нічна різанина у студмістечку сколихнула навіть ту частину містян, хата котрих завжди скраю і які в жодних акціях ніколи не брали участі: тепер же страшно на вулицю вийти, понівечили зовсім випадкових перехожих.

Переповідати цю резонансну подію немає сенсу, бо інформаційний вибух своїми хвилями накрив увесь Інтернет, друковані й електронні ЗМІ. Нагадаю лише, що 11 червня близько півночі озброєні ножами, битками, арматурою та палицями молодики (до півсотні чоловік), частина яких ховала обличчя за балаклавами, пробігли вулицею Отакара Яроша, руйнуючи все на своєму шляху, побили й порізали кількох арабських студентів і випадкових перехожих, розтрощили автомобілі й забили двох собак, які намагалися захистити своїх господарів.

Внаслідок цього побоїща дев’ятеро осіб постраждали, шістьох забрала швидка допомога. Двох прооперованих йорданських студентів уже відправлено на батьківщину. Міліція, за словами заступника начальника ВЗГ ГУМВС України в Харківській області підполковника міліції Оксани Калмикової, кваліфікує це як хуліганство, що і є основною версією слідства. Подробиць поки що не повідомляють для збереження таємниці слідства. Відомо лише, що затримано п’ятьох парубків з вилученими доказами.

Не настільки категорично й однозначно оцінює недавній кривавий інцидент громада міста. Харків’яни часто мають кардинально протилежні точки зору. Серед основних версій: безчинства скінхедів, помста (за кілька днів до події десятеро арабів побили двох «руських»); залякування Правого сектору (бо в балаклавах); спланована російськими спецслужбами операція з дестабілізації ситуації в мегаполісі.

Олександр Сирота, радник начальника ГУ МВС України, якого харків’яни більше знають як представника міністра МВС у Харківській області (за керівництва Юрія Луценка), стверджує, що подібні випадки траплялися за всіх властей, а такий резонанс пов’язує із загальною ситуацією в умовах прикордонно-прифронтової області, якою є Харківщина. І цілком логічно міліція кваліфікує справу як хуліганство та замах на життя, хоча, безперечно, тут простежуються й ознаки міжнаціонального конфлікту. Припускає він і помсту, та цілком скептично ставиться щодо «сліду» скінхедів, оскільки, за словами Олександра Сироти, цей рух не набув поширення в Харкові.

Його позицію підтримує депутат міськради Ігор Вировець, але лише стосовно скінхедів, стверджуючи, що в Україні немає і бути не може такого расизму, як у Росії. А загалом він схиляється до думки, що міліція намагатиметься «спустити цю справу на гальмах як «хуліганку». «Про яке хуліганство можна говорити? Це що, була спонтанна бійка? — обурюється Ігор Вировець. — Непрофесійним оком навіть видно, що діяла банда, організована, навчена й озброєна. І тут очевидний політичний акт, провокація з метою посіяти страх у місті. Нікому, окрім Росії, це не потрібно й не вигідно».

На користь такої версії, озвученої, до речі, і главою СБУ Валентином Наливайченком, яку найбільше підтримують патріотично налаштовані харків’яни, свідчить і неймовірний галас у російських ЗМІ та соцмережах, де рашисти різної масті поливають брудом і Правий сектор, і мітингувальників біля консульства РФ у Харкові. Їм уже замало вибухів, замало жертв, тож у хід пішла масова різанина…

Валентин Наливайченко пообіцяв міліціонерам допомогу свого відомства. Проте наскільки ефективно її використають при різних поглядах на мотиви та організацію цього злочину?