Олег ЛИСТОПАД 
для «Урядового кур’єра»

Медики шоковані: грип на порозі, а вакцинованих від нього — знову-таки обмаль. А я й не дивуюсь. Бо спробував вакцинацію на собі і розумію, чому народ не поспішає в маніпуляційні кабінети.

Усі стіни нашої поліклініки обвішані закликами захистити себе від грипозної загрози. Детально так розказано, що, куди і за чим. Вирішую прислухатися до розумних порад, роблю глибокий вдих і…

Перше — взяти дозвіл у дільничного терапевта. Чи як його там зараз — сімейний лікар? Суть від цього не змінилася: як мінімум за день треба записатися в реєстратурі, а потім — відсидіти годинки три в коридорі в очікуванні своєї черги. Навіть якщо ти прийшов на час, що вказаний у твоєму талончику. Навантаження ж на людину в білому халаті менше не стало після реформи.

І поки навколо земляки кашляли й чхали, я вперше засумнівався: а може, ну його, це щеплення? Бо не дочекаюсь я того імунітету, вже зараз якусь заразу підхоплю. Але таки сиджу, бо нелегко було час вивільнити. Та ще й дочку підбив на це «мєропріятіє», не кидати ж її саму.

Нарешті — потрапив на огляд, поміряв температуру, все, наче, ок. Підписав згоду на проведення щеплення та обіцянку негайно звернутися до лікаря, якщо після уколу мені зробиться зле. В руках — рецепт на вакцину. Дочка з таким самим рецептом уже чекає в коридорі. Хух! Мало не бігом — в аптеку. Час же летить, начальство моє, в якого відпрошувався «на годинку», нервує.

Вакцин на вибір — дві. Вітчизняний «Ваксигрип» за 77 гривень і голландський «Інфлувак» — на десятку дорожче. Вибираємо непатріотичне. Бо відгуки, зібрані від знайомих, — не на користь українського продукту. Може, якби все керівництво медичне «на камеру» в усіх містах вкололося від грипу, та саме ще й «ваксою», я б іще подумав, чи не заощадити трохи, а так…

Доходить наша (тепер уже — аптечна) черга, подаємо рецепти. А нам: маємо лише одну дозу! Від несподіванки мені аж заціпило! Та сваритися марно. Беремо що є, питаємо, коли буде ще одна поставка. «Зараз замовимо, а буде — як привезуть». Умовили фармацевтів зателефонувати відразу, як вакцина з’явиться, і — назад у поліклініку. Бо в аптеці треба лише заплатити, а сама вакцина вже лежить у холодильнику в кабінеті щеплень. Щоб не зіпсувалася дорогою — і це правильно й грамотно.

Дочці щеплення зробили, а я почав чекати. Подзвонили наступного дня, я все покинув, бігом в аптеку, і з аптечним чеком — у маніпуляційний, колотися. Ось, наче, і все. Тепер три тижні поберегтися, щоб хтось грипозний на мене не чхнув — поки виробиться імунітет. Він і виробився — з цим усе склалося добре, на вакцину організм відреагував нормально, навіть температура не підвищувалася ніскільки і голова не боліла.

Але невдовзі ця історія таки вийшла мені боком. Якраз перед відповідальним відрядженням скрутив мене гастрит. Не від вакцини. Від нервів, які попалив, поки прищепився. Та це ще я не дуже й витратився — і щодо нервів, і щодо часу. Бо кабінети щеплень є не в кожній поліклініці і багато кому від лікаря до кабінету щеплень ще шлях неблизький. Тому й не вистачає в багатьох сил та часу такі шляхи здолати. Та й не у всіх є ті 80—90 гривень. Для пенсіонера, скажімо, це майже десята частина пенсії.

Тож не варто на несвідомість людей нарікати. Краще подумати, чи не провести щеплення за рахунок держави — принаймні для водіїв та кондукторів громадського транспорту, вчителів, медиків (вони ж взагалі — камікадзе грипозні), міліціонерів, продавців (навіть приватних — з людьми ж усі працюють). А на закупівлю вакцини провести тендер. Тільки із залученням громадськості, журналістів — тоді, може, й не так дорого доведеться за дозу з державної кишені віддати. Такий досвід уже є — наприклад, при закупівлі ліків для онкохворих дітей.