ПРОБЛЕМ

Мешканцi одеських гуртожиткiв можуть опинитися на вулицi

...Одеситка Оксана Третяк iншого життя, крiм як у гуртожитку, взагалi не знає. Кiмнату в будинку по вул. Пiшонiвськiй, 30 ще 1972 року отримав її батько. Зараз на цих 19,5 м2 Оксана мешкає разом зi старенької матусею та трьома дiтьми. «Старшому вже 20 рокiв, а вiн досi без паспорта», — жалiється жiнка. Каже, що свiдоцтво давала паспортистцi гуртожитку, i пiвсотнi «зелених», як це тут заведено, до нього вкласти не забула. Та все даремно. Свiдоцтво... загубили. «Мого сина просто немає в цiй країнi, — бiдкається Оксана, — нi на вiйськовому облiку, нi в службi зайнятостi». Така сама доля, ймовiрно, чекає й на 15-рiчну дочку.

А найжахливiше, що ситуацiя ще може погiршуватися. Пiшонiвська, 30 — це один iз будинкiв, який у процесi мудрої української приватизацiї надибав собi щасливого власника, котрий не втрачає надiї виставити людей на вулицю. Персонально до Оксани Михайлiвни вже приходили судовi пристави. Та у прагненнi вiдстояти свої 20 квадратiв на п’ятьох жiнка налаштована рiшуче: «Заднього ходу для мене немає. Якщо програю, менi буде простiше повiситися на дверях цього будинку, нiж бачити, як мої дiти пiдуть на вулицю бомжами».

Оксана Третяк каже, що зараз наче з’явився якийсь натяк на краще життя. На початку грудня Президент дав доручення вжити невiдкладних заходiв, аби дати мешканцям гуртожиткiв змогу приватизувати свої кiмнати. Та й мiсцева влада наче почала активнiше цiкавитися долею «общаг». Проте безумовний оптимiзм тут був би передчасним. Далеко не в кожному iз майже 200 одеських гуртожиткiв можна сказати щось певне про долю його мешканцiв у найближчому майбутньому. Декому з них заради жаданих кiлькох квадратних метрiв доведеться пройти через три кола поневiрянь. I здолати їх буде не всiм до снаги.

Коло перше.
Три тисячi  доларiв —  на лапу!

У ньому опинилися тi щасливчики, чий гуртожиток уже в комунальнiй власностi. Таких у мiстi 45, левову частку з них мiсто взяло пiд свою руку за останнi два роки. Тут i територiальнi громади нiбито не проти скинути зайвий клопiт зi свого балансу, i юридичних перешкод для приватизацiї кiмнат загалом немає.

Проте нинi в мiстi оформлено тiльки 307 свiдоцтв про приватизацiю кiмнат у гуртожитках. Гальмують процес переважно паперовi обставини, зазначає в. о. директора КП «Мiська агенцiя з приватизацiї житла» Ольга Анчеславська. Мовляв, у багатьох мешканцiв гуртожиткiв у паспортi вказаний тiльки номер будинку, а номер кiмнати вiдсутнiй, iнодi за документами людям надано одну кiмнату, а фактично вони мешкають в iншiй... Розiбратися у цих нюансах має щойно реорганiзована спецiальна комiсiя мiськради. Тим часом самi мешканцi гуртожиткiв розповiдають i про суто суб’єктивнi завади на шляху до свого щастя.

«За довiдку форма №1 — про склад сiм’ї — ЖЕК просить 3 тис. доларiв. Iнакше, кажуть, довiдку не пiдпишуть», -скаржиться на самодiяльнiсть дрiбного чиновництва Оксана Кириченко, голова комiсiї iз захисту прав мешканцiв гуртожиткiв при партiї «Родiна». Втiм, зауважує, що поскаржившись куди слiд, можна обiйтися й без хабара. Оксана Кириченко розповiдає, що коли мешканцi гуртожиткiв приходять до агенцiї з приватизацiї житла, їм просто кажуть: «Ми не будемо оформляти, бо не маємо анi схеми, анi методики такої приватизацiї». I тут панi Оксана не береться закидати чиновникам нещирiсть. За її даними, методики справдi не iснує, а закон про приватизацiю кiмнат потребує серйозних уточнень. I в наступному колi поневiрянь це стає ще помiтнiшим.

Коло друге. 
«На яких  пiдставах люди там живуть?»

Тут — гуртожитки, якi ще не потрапили до комунальної власностi, але їхнiй передачi нiхто й не опирається. Передусiм це тi, де власники — пiдприємства-банкрути. Гуртожиткiв, що перебувають на пiдходi до передачi в комунальну власнiсть, в Одесi понад 70. Хеппi енд тут можливий, проте шлях до нього складнiший i звивистiший. «Маса проблем. Не зрозумiло чиї це гуртожитки, не ясно, на яких пiдставах люди там живуть», — каже Валерiй Матковський. Донедавна вiн був заступником мiського голови, а питаннями гуртожиткiв переймався й ранiше як учасник профiльної комiсiї мiськради. Чимало таких будинкiв у поганому технiчному станi та не мають жодної технiчної документацiї.

Щоб виборсатися iз цього клубка проблем, мiсцевiй владi потрiбнi кошти.

«Є чудовий закон, — зазначає Валерiй Матковський, — де чiтко i ясно сказано, що орган мiсцевої влади зобов’язаний прийняти, а держава — профiнансувати на 50% капiтальний ремонт цих гуртожиткiв. Я певен, що кожен мiй колега станцює канкан, якщо його мiсту видiлять цi кошти».

За 20 рокiв, зазначає Валерiй Матковський, що вiн працює у системi ЖКГ, такого не траплялося жодного разу.

На його думку, не зовсiм слушною є й iдея про тотальну приватизацiю гуртожиткiв: «Маємо, примiром, такого монополiста, як залiзниця. Якi пiдстави у неї вiддавати свої гуртожитки? Там люди живуть, доки працюють на пiдприємствi».

Просто дехто випустив з поля зору те, що з радянських часiв ще збереглися успiшнi пiдприємства. Вони виглядають винятком на тлi типово української картини, коли пiдприємства нищили, за копiйки приватизовували, а потiм спродували все що можна. У коло таких оборудок подекуди потрапляли гуртожитки. Саме така ситуацiя, власне, й ставала для їх мешканцiв третiм колом.

Коло третє. 
Зимували  у наметi

Перш нiж на професiйнiй основi стати на захист прав мешканцiв гуртожиткiв, Оксана Кириченко вiдчула їхнi проблеми на собi — коли отримала опiки, рятуючи iз палаючого намету документи. «Подумала: якщо паспорт i рiшення суду згорять, я в цiй країнi вже зовсiм буду нiхто».

Оксана впевнена: намет пiдпалили «доброзичливцi». А вибратися до такого екзотичного як на осiнньо-зимовий сезон помешкання Оксану змусив новий власник гуртожитку — група «Приват». 1 жовтня 2009 року людей просто... не пустили до їхнiх кiмнат. Вiдтодi i до березня Оксана Кириченко i її подруга змушенi були жити в наметi. Аж до пожежi, причина якої, на думку Оксани, те, що зацiкавленi особи зрозумiли: якщо жiнки перетерпiли в наметi сувору зиму, то вже нескоро його полишать...

Операцiя «вiдселення» на той час тривала вже давно. Мешканцiв добре облаштованого будинку в районi пляжу «Лузанiвка» переселяли в значно гiршi помешкання. Вимикали свiтло i воду. Зрештою перед жителями 9-поверхiвки по Миколаївськiй дорозi, 103-а просто зачинили дверi. Витримати поневiряння й не вiдмовитися вiд своїх прав саме на це житло спромоглося тiльки п’ять сiмей iз майже 150-ти. Нещодавно вони виграли суд, який пiдтвердив їхнє право на безперешкодне користування житлом, але чекають на апеляцiю вiд опонентiв.

... На Пiшонiвськiй,30, де разом iз трьома дiтьми та старенькою матiр’ю мешкає одеситка Оксана Третяк, власник гуртожитку МПП «Труд» продав пiд виглядом квартири... спiльну кухню.

«Захоче, сьогоднi продасть кухню, завтра — туалет, пiслязавтра — коридор, а потiм уже й нас продаватиме», — обурюється жiнка. За її спостереженнями, продаж активiзувався саме зараз: «Вони вiдчули, що не будуть власниками, а тому намагаються продати все що можна». Мiськрада вiдмiнила своє рiшення щодо передачi гуртожитку у власнiсть МПП «Труд», але реально позбавити його права власностi може тiльки судове рiшення.

Ще один головний бiль — за адресою Шевченка, 13 — у самiсiнькому центрi мiста. «Ми вiдстояли цей гуртожиток, — згадує Валерiй Матковський, — який хотiли прибрати до рук дiлки i викинути звiдти людей. Та зараз гендлярi домагаються свого через суд. Щоправда, є торiшня постанова Кабмiну — переглянути всi подiбнi випадки приватизацiї, але наскiльки оперативно працюватимуть суди, не знаю. Згодом усi цi гуртожитки за допомогою цих же судiв й продавалися».

Що робити?

Мешканцi гуртожиткiв вважають, що коли влада й справдi має намiр забезпечити їх власним житлом, нехай i в екстремальному економ-класi, вона має доповнити свої розпорядження про приватизацiю кiмнат вичерпними iнструкцiями для всiх залучених до справи установ. У цьому разi, переконана Оксана Кириченко, всi питання щодо гуртожиткiв можна буде вирiшити вже протягом пiвроку, а то й менше.

Валерiй Матковський налаштований песимiстичнiше: «Не думаю, що це питання вирiшиться в найближчi три роки». Бiльше того, декому iз гендлярiв, ймовiрно, вдасться довести своє священне право власностi. «Я не можу сказати, що такого не буде», — зiтхає Валерiй Дмитрович. Вiн вважає, що з 6000 одеситiв, що мешкають у гуртожитках, гарантовано стануть власниками кiмнат «бiльше половини». А з Оксаною Геннадiївною солiдарний хiба в тому, що доля гуртожиткiв значною мiрою перебуває в руках їхнiх мешканцiв. «Усi вже побачили, що ми можемо зiбратися i грудьми стати на захист своїх iнтересiв, — каже Оксана Кириченко, — так було на вулицi Жолiо-Кюрi, де людям спробували вiдiмкнути свiтло. Ми стояли з плакатами вздовж дороги, а треба буде — станемо й поперек».

В Одесi вже створили громадську органiзацiю «Стандарти якостi», яка може представляти iнтереси людей у судi. Оксана Кириченко зазначає, що приклади успiшних дiй iз захисту мешканцiв гуртожиткiв є i в Києвi, Луганську, Донецьку, Днiпропетровську, Iвано-Франкiвську та Тернополi. А Львiвську органiзацiю панi Оксана вважає настiльки впливовою, що саме їй у заслугу ставить те, що попереднiй уряд видав постанову про захист прав мешканцiв гуртожиткiв. Створенню всеукраїнської фундацiї заважає хiба нерiвномiрний розвиток «гуртожиткiвського» руху в рiзних мiстах. Напевне, влада має щось зробити, аби у створеннi такої масштабної структури просто не виникло потреби. Або щоб виникла вона лише як союзник наших керманичiв у боротьбi iз застарiлими проблемами, спричиненими недолугiстю та здирництвом уже кiлькох поколiнь українського чиновництва...