Значну зміну настроїв українців ми помітили вже в Ізюмі дорогою до Слов’янська та Сіверська після визволення українською армією за останні майже два тижні низки міст Донбасу від терористів. Часто початком війни стає один постріл, смерть однієї людини, тоді вогонь конфлікту підтримується новими жертвами і між війною та миром виникає величезна прірва.
Забігаючи наперед, скажу, що всі місцеві жителі, з ким довелося поспілкуватись у Слов’янську, Сіверську та інших визволених містах, дуже добре розуміють глибину вислову «Поганий мир кращий за будь-яку війну». Люди вже знають, хто і що стоїть за гаслами лідерів так званих ДНР та ЛНР. Вони побачили тих «бандерівців», якими їх залякували, закликаючи боронити Донбас зі зброєю в руках, і багато що в їхній свідомості стало на свої місця. Бо саме підрозділи однієї з механізованих частин, що дислокується на заході України, визволили минулого четверга Сіверськ, позбавили його жителів від страху.
Городяни, побачивши на центральній площі перед міськрадою військовослужбовців Збройних сил України, поспішили до них, плакали, обнімали та вклонялися. І жодна московська пропаганда їх вже не переконає, що їхні оселі — одна з мішеней для авіації та артилерії української армії. Адже вони побачили, хто підмінює поняття і відверто пропагує брехню, хто виявляє цинізм вищого гатунку, заміновуючи школи, примушуючи чоловіків воювати на їхньому боці під загрозою життя сім’ї…
Як два комроти Валерії Сіверськ визволяли
Попри те, що передова лінія вогню від Слов’янська, Краматорська, Артемівська відсунута на десятки кілометрів, нам перед дорогою до Сіверська радили обов’язково вдягнути бронежилети та їхати на максимальній швидкості. Проїжджаючи Харківщиною, милувалися безкраїми полями соняшнику. А на шляху від Слов’янська до Сіверська соняшникові поля сприймалися вже зовсім інакше. Додають тривоги і блокпости при в’їзді та виїзді з кожного населеного пункту, на кожному перехресті доріг, де військовики АТО ретельно перевіряють документи всіх водіїв, пасажирів та їхній транспорт. А ще — розбита та згоріла техніка терористів на дорогах та узбіччях.
Зважаючи на напружені погляди військовиків, зняті із запобіжника автомати, активні роботи з інженерного укріплення блокпостів та їх посилення БМП і танками, добре розумієш, що в цьому районі мир ще хиткий.
Минаємо село Кіровське, останнє перед Сіверськом. Тут знову блокпост. Поки його охоронці чекають від командування дозволу на наше подальше просування, виходимо з машин. Військові попередили: «На узбіччя не заходити, в цьому районі багато мінних пасток…»
— Коли наш підрозділ зайшов у Сіверськ, я одразу віддав наказ вивісити над міськрадою Державний прапор України. Прапороносцю дорогу прокладали сапери, бо на підступах до флагштока була встановлена розтяжка, — розповідає командир роти капітан Валерій Д.
За його словами, місто довелось атакувати з двох сторін. Напередодні вперед пустили розвідників на мотоциклі і тракторі, в такий спосіб замаскувавши їх під місцевих жителів. Коли вдалося зібрати максимум інформації про сили терористів та їхні позиції, атакували за підтримки артилерії. За інформацією з різних джерел, у місті базувався батальйон «Привид» чисельністю близько 400 осіб. На озброєнні мали кілька танків, БМП, зенітні установки на КамАЗах, міномети, протитанкове озброєння.
— Схоже, вони повірили своїм лідерам, що в Україні немає боєздатної армії. Тепер, впевнений, вони іншої думки, — каже комроти Валерій Д. — Як терористи не впирались, але наш підрозділ вигнав їх з міста, завдавши відчутних втрат. Попри те, що серед них чимало професіоналів військової справи, зокрема російських офіцерів запасу. І в нас є беззаперечні підтвердження цього. Ми вкотре побачили, що в так званих борців за незалежність Донбасу як озброєння, так і продовольство, лікарські препарати — російського виробництва, зокрема підприємств Москви, Ставрополя.
— Нині ситуація в місті стабільна. Ми оточили його блокпостами, виставили їх і в центральній частині міста. Вода, газ є. Проблема з електропостачанням. Окремо мушу наголосити на проблемі розмінування міста. Терористи замінували не лише дороги, узбіччя, а й будівлі, зокрема дитсадок. Також заміновані поля із зерновими, — продовжує капітан Валерій Д.
За оцінкою військових саперів, для повного очищення міста від небезпечних пасток знадобиться не менше місяця.
Командира іншої механізованої роти, яка наступала на Сіверськ з боку села Закітне, також звуть Валерієм. З цього напрямку його підрозділ атакував позиції терористів 10(!) діб. За свідченням місцевих жителів, оборонні позиції в цьому районі терористи будували майже три місяці.
— Коли зайшли в Закітне, тут було не більше десятка селян. За три дні перебування в цьому пункті нашої роти в село повернулося ще близько 150 осіб. Коли хлопці приходили до місцевих по воду, сивочолі жінки, дякуючи нам, ставали на коліна, — розповідає комроти Валерій Н.
Попри те, що в Сіверську багато військової техніки, на його вулицях нині чимало місцевих з дітьми, і в їхніх очах вже немає страху. А ще кілька днів тому тут було зовсім інше життя…
— Чим більше місто наповнювалось терористами, тим менше ставало місцевих жителів. Першими почали виїжджати жінки з дітьми. В якийсь період здавалося, що місто наче вимерло, — розповідає господар одного з міських продовольчих магазинів Юрій. — Багатьох чоловіків силоміць примушували облаштовувати терористам оборонні позиції. Хто відмовлявся — били. Люди важко працювали, фактично за хліб і воду. Деяких, особливо впертих, кудись вивозили. Досі невідомо, яка їхня доля. З 22.00 до 06.00 у місті була комендантська година. Хоч люди і вдень побоювались зайвий раз виходити з домівок…
Високопатріотична армія — переможна
Гасло «Народ і армія єдині!» на сьогодні як ніколи є актуальним. Військовослужбовці ЗСУ демонструють патріотизм та відданість присязі. Це неабияк зміцнює довіру до війська в суспільстві.
21-річний Богдан П. з Луцька 7 місяців тому, відслуживши строкову, повернувся додому. Коли оголосили мобілізацію, прийшов до військкомату добровольцем, попри те, що в цивільному житті вже непогано влаштувався. Нині є одним з тих, хто визволяв Сіверськ від терористів.
У день визволення Слов’янська від терористів у доньки Оксани Л. був день народження. Мама привітала донечку лише по телефону. Адже вона тепер не в рідному Києві. Оксана служить фельдшером у складі батальйону «Київ-1», який виконує завдання за призначенням у Слов’янську. А кілька місяців тому вона надавала медичну допомогу активістам Майдану…
Панотець Тарас з Дрогобича вже тиждень служить військовим капеланом у підрозділах, задіяних в АТО. До цього три місяці духовно підтримував військових, які виконують завдання в Херсонській області.
— В один із днів на серці закипіло. Допекли «сусіди»! І вирішив, що мушу підтримати тих, кому нині найважче, на кого український народ покладає найбільшу надію. Я батько трьох дітей, і хочу, щоб вони щасливо жили у незалежній Україні, а не шукали щастя за кордоном, — висловився панотець Тарас.
Помста віддалить мир
За словами військових експертів, терміни проведення АТО значним чином залежать і від ступеня довіри жителів Донбасу до підрозділів силових структур, задіяних в антитерористичній операції. Загалом нині значна кількість жителів Донбасу активно допомагає силовим структурам України у виявленні залишених бойовиками місць зберігання зброї та боєприпасів, розташування мінних полів та вибухонебезпечних предметів, інформує представників влади про осіб, які активно підтримували та допомагали керівництву «ЛНР» та «ДНР», незаконним формуванням, або брали участь у збройному протистоянні.
Звичайно, є й такі жителі регіону, які потрапили в інформаційний вакуум і ще й досі залишаються в ньому. Воно й не дивно, адже населення на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областей поки що має доступ лише до російських засобів масової інформації. До них доводиться інформація про повністю зруйновані місця та населені пункти, де велися бойові дії, про тисячі загиблих мирних жителів, про «зруйновані» підприємства промислової зони Луганської і Донецької областей.
Для підтвердження цієї брехні демонструється відео зруйнованої вулиці у Станиці Луганській, яку нібито бомбардувала українська авіація, або бетонний завод у м. Слов’янську. Пересічному громадянину Луганська чи Донецька, безумовно, важко відрізнити наслідки ударів авіації від вогневого ураження мінометами, яке здійснили самі терористи. Тому такі відеоролики значна частина жителів окупованих областей України сприймає як правдиві.
А ще сили інформаційно-психологічних операцій противника використовують публічні висловлювання окремих військовослужбовців — учасників АТО щодо намірів помститися за загиблих товаришів. Жодним чином цього не можна робити по відношенню до мирного місцевого населення.
Практика свідчить, що частина населення визволених міст та населених пунктів Луганської і Донецької областей, на жаль, небезпідставно побоюється, коли підрозділи Збройних сил України залишають їхні визволені міста та населені пункти, де залишаються підрозділи добровільних військових формувань, батальйонів територіальної оборони, а іноді й підрозділів Національної гвардії, що необ∂рунтовано вважають більшість населення Луганської і Донецької областей зрадниками, посібниками московських політиків та вважають за допустиме відкрито висловлювати їм свою неповагу як до осіб, котрі потребують покарання за свої злочини.
Така позиція гальмує настання миру і встановлення конституційного ладу в невід’ємній частині України — Луганській і Донецькій областях, поновлення довіри громадян України — жителів цих областей до центральної влади та силових структур України, а також створення умов для досягнення духовної єдності всіх громадян України незалежно від мови, релігії, політичних переконань, географії проживання.
Роман ДРАПАК
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+