ПЕРЕВІРКА

Кореспондент «Урядового кур’єра» навідалася до кількох столичних банків і з’ясувала, яку інформацію там приховують від клієнтів

Ірина ПОЛІЩУК,
Володимир ЗАЇКА (фото)
«Урядовий кур’єр»

Кредит для більшості українців — це можливість купити вподобану, але недосяжну через надмірну вартість річ. Зрозуміло, що за цю саму можливість потрібно трохи переплатити. От тільки чи не занадто багато ми переплачуємо, беручи позику, і чи не приховують інформацію від своїх клієнтів банки — відповідь на це та багато інших запитань шукав «Урядовий кур’єр».

Що не доступне споживачеві

Звичайний осінній ранок для кількох відділень столичних банків видався не дуже вдалим. Адже до них у гості завітали представники Комітету з питань контролю над банківськими установами при ВГО «СГОУ «Народна рада» спільно з представниками ЗМІ, серед яких була і кореспондент «Урядового кур’єра».

Одразу скажу, що нас цього дня не чекали. Мабуть, тому працівники відділення, побачивши контролерів з журналістами, викликали стражів порядку. Щоправда, така реакція здивувала контролерів. Виявляється, більш ніж за місяць до цього дня всім великим банкам від імені комітету було розіслано листи, в яких попереджали про майбутній візит. А вже центральний офіс повинен був поінформувати всі свої регіональні відділення. Судячи з реакції працівників цього відділення, центральний офіс забув це зробити. Проте все по-порядку.

Одне з відділень «Правекс-банку» розташувалося в дуже жвавому місці, неподалік від метро «Лук’янівка»: воно буквально втиснулось між аптекою, кафе, магазином та дільничним пунктом міліції. Коли ми зайшли в маленьке приміщення банку, там тривав звичайний робочий день: працівники пили каву, клієнти намагались отримати якусь послугу.

Прохід до куточка споживача загородив ігровий стіл.

Проте коли побачили «гостей», настрій як у відвідувачів, так і у працівників банку відразу ж зіпсувався. Попри це, голова вищезазначеного комітету Михайло Стрельніков розпочав перевірку. Тобто почав з’ясовувати , які документи є у вільному доступі для клієнтів банку, а яких не вистачає. В ході такого невеличкого дослідження випливли цікаві подробиці.

До речі, для того, щоб переконатися, чи все гаразд у відділенні, не потрібно навіть вивчати купи документації. Достатньо лише знати, яка інформація повинна бути доступна споживачеві для вивчення. Адже клієнти банків — це ті самі споживачі, які отоварюються в магазині, що продає фінансові послуги. Тому тут, як і в будь-якому іншому магазині, повинен бути куточок споживача. В цьому відділенні був відповідний столик, на ньому лежали якісь документи. Михайло Вікторович вивчив їх, після чого зазначив, що відділення банку повинно надати споживачеві повну і достовірну інформацію про тарифи банку. Візьмімо хоча б тарифи на грошові перекази. Ось на столі лежить документ, у якому вказані тарифи — це добре, але ж документ ніким не завірений! Не зрозуміло, від якого року ці тарифи, ким прийняті.

Відділення банку повинно надати споживачеві повну і достовірну інформацію. 

— Далі переглядаємо документ, в якому вказана вартість відправлення переказів. І знову ж та сама проблема — бракує печатки й підпису працівника, який повинен їх затверджувати, —  роз’яснює Михайло Вікторович. — Ось документ, в якому надається інформація про тарифи на розрахунково-касове обслуговування, затверджені головою правління «Правекс-банку». От тільки в документі «забули» вказати прізвище, ім’я, по батькові голови правління. Немає тут і дати затвердження цих тарифів.

Виходить, з одного боку, тарифи є, але з другого — не зрозуміло, хто саме їх затвердив. Таким чином, споживач не в змозі переконатись, діючі це тарифи чи ні. Адже може бути, що тарифи переглянуті в меншу сторону і споживач переплачує. Проте навіть якщо і з’ясується, що людина справді заплатила більше, грошей їй ніхто не поверне.

На гостей тут явно не чекали.

Не помітив голова комітету також пам’ятки споживачу фінансових послуг.

— Документи, які повинні тут бути згідно з постановами та листами НБУ,  мали б роз’яснювати споживачам, за що вони платять, — пояснює  М. Стрельніков. — Щоб людина, вивчивши всю інформацію, свідомо приймала рішення співпрацювати  з фінансовою установою чи ні. 

Далі експерт звернув увагу на стенд, де виставлені різні банківські метали. На жаль, і тут виявилось не все як слід, тобто не було зрозуміло, скільки вони коштують. Ціни на метали також повинні вказуватися в документі, який затверджено печаткою та підписом уповноваженого банківського працівника. Проте цього документа  тут не було.

За результатами візиту до банківської установи працівники комітету склали акт.

Відділення інше, проблеми ті ж самі 

З надією на те, що в інших банках справи кращі, йдемо далі. До речі, вибирали, до кого б навідатись, навмання. Наступним було відділення Укрсоцбанку, яке розташоване на вул. Білоруській. Воно виявилось хоч і просторішим, однак також не дуже гостинним. Тут нас так само ніхто не чекав. Поки журналісти роздивлялись що і як, працівники банку телефонували до міліції, а перевіряючі робили свою справу.

Зауважу, що захисники правопорядку приїхали швидко, проте, потрібно віддати їм належне, на журналістів не кидались, а спокійно з’ясували, в чому річ.

Директор департаменту по Київській області та м. Києву Комітету з питань контролю над банківськими установами Оксана Виноград-Стрельнікова зазначила, що як у першому, так і в другому відділеннях вона не побачила пам’ятки про споживчі кредити, яка має бути вивішена в доступному для клієнта місці.

— Пам’ятки про використання пластикових карток також немає, — додає Оксана Григорівна. — Не побачили ми і документа, в якому були б описані ознаки зношеності валют. Тобто яка саме валюта вважається зношеною, а яка — ні. 

Насамкінець кореспондент «Урядового кур’єра» поцікавився у Михайла Стрельнікова щодо анкет, які банкіри останнім часом пропонують заповнювати своїм клієнтам, про що ми дізнались із дзвінка одного з наших читачів. Чоловік відрекомендувався Михайлом і розповів, що йому в одному з вітчизняних банків сказали: «Або ви заповните анкету, або депозит ми вам не віддамо».

От тільки коли чоловік прочитав запитання, написані в анкеті, то мало не впав. Адже серед інших були й такі: в яких фінансових установах у вас ще є депозити та які суми грошей на них; чи є депозити у ваших рідних; якою нерухомістю ви володієте, а якою ваші родичі і так далі. Читач не захотів заповнювати анкету, натомість вирішив дізнатись, наскільки правомірні такі запитання. І чи зобов’язані вкладники на них відповідати?

Михайло Стрельніков не здивувався, почувши цю сумну історію. Як з’ясувалось, у комітет також дзвонили люди, які зіткнулися з цією проблемою.

— Справді, є вимоги Державної служби фінансового моніторингу і Міжнародної організації по боротьбі з фінансовими зловживаннями FATF. Саме тому банки і вимагають заповнення подібних анкет. Щоб розібратись, а чи чесним шляхом клієнт заробив кошти. Проте перелік цих питань банки дещо розширили, —  розповідає Михайло Стрельніков. —  Мені навіть казали, що в деяких банках цікавляться, а чи є публічні люди серед знайомих та друзів клієнтів банка. Впевнений, що подібні запитання — вигадки банкірів. Для того, щоб дізнатись, які питання банк має право ставити в подібних анкетах, потрібно зайти на сайт Державної служби фінмоніторингу. Там усі ці запитання є. Також я  радив би спілкуватися з фінансовими установами письмово. Як показує досвід, щойно ви починаєте їм писати, тож чимало питань відразу  відпадає. Тому пишіть листи, і вас почують!