Є ІДЕЯ!

Державі потрібен єдиний стандарт сільської школи

Про поліське село Степангород із телевізійних сюжетів днями дізналася вся Україна. Люди тут не пускають дітей до школи, мотивуючи тим, що вона аварійна і вчитися в ній просто-таки небезпечно. Дітям, схоже, тільки цього й треба. Натомість самі батьки прийшли до сільського храму науки на імпровізовані збори, щоб висловити своє невдоволення і навіть гнів керівникам району. Мовляв, подивіться: балка на даху справді трухлява — і ну бити по ній ногами!  Голова Володимирецької райдержадміністрації Рівненської області Володимир Ткачук пообіцяв виготовлення документації на нову школу. А що ще він міг обіцяти? Зрозуміло, що бюджет дотаційного поліського району нову школу аж ніяк «не потягне» — та й чи таке вже невідкладне її будівництво?

 Зрозуміло, що усім батькам хотілося, аби їхні діти вчилися у такій сільській школі, як у селі Мульчиці Володимирецького району. Фото автора



Порівняно з іншими, школа у Степангороді ще може почекати з новосіллям. Фото автора

— У 2010-му ми прийняли 5-річну програму будівництва та реконструкції навчальних закладів області, до якої входить близько двох десятків аварійних споруд. За три роки за підтримки уряду та Президента в області збудовано 9 нових сучасних шкіл і стільки само реконструйовано, — каже голова обласної державної адміністрації Василь Берташ. — У переліку аварійних навчальних закладів, який готували експерти, цієї немає.

Торішній моніторинг засвідчив, що школа потребує лише ремонту. Втім, з огляду на прохання батьків, ініціативна група яких звернулася до мене під час особистого прийому, експерти ще раз перевірять технічний стан будівлі, адже безпека дітей — понад усе.

До слова, перше приміщення школи у Степангороді звели в 1967 році, у 1985-му добудували п’ять класних кімнат, у 1987-му — ще дев’ять. У дві зміни тут навчається 442 учні, а в селі є позитивна динаміка народжуваності — лише торік народилося 73 дитини. Тобто школа тут, безперечно, потрібна. Та чи варто самій громаді вирішувати питання аж такими радикальними методами й говорити із владою мовою ультиматумів? Навряд.

У період з 2005 по 2010-й на Рівненщині збудували лише одну школу — в селі Глинне Рокитнівського району. Батьки там вдавалися до таких самих методів — не пускали дітей до старої, справді-таки аварійної, школи, частина якої розміщувалася в колишніх панських стайнях. Тепер у Глинному (де, до слова, найвища народжуваність у Європі) мають таку красуню-школу, якої і в європейській глибинці ще пошукати треба. До речі, опалює її поширений у Європі тепловий насос (холодильник навпаки). А всі дев’ять новозбудованих за три останніх роки шкіл — теж на альтернативному, переважно місцевому, паливі.

Але я про інше. Щоб не було аж занадто добре в одному селі й дуже погано в іншому, варто на рівні уряду розробити уніфікований стандарт сільської школи (відповідно до кількості учнів та їхньої прогнозованої динаміки) і працювати саме за ним. А то сільські школи в нас частенько будують «під вибори» когось із керівників різних рівнів. Ось і виходить, що в згаданому Глинному чи, скажімо, в Балашівці Березнівського району маємо навіть не храми — справжні палаци науки, а поряд, у такій самісінькій поліській глибинці, діти й досі навчаються у панських стайнях.