Переможниця Всеукраїнського конкурсу
«Ескулап-професіонал»
Олеся ДЕМБОРИНСЬКА

24 медсестри виборювали звання найкращої на V Всеукраїнському конкурсі фахової майстерності «Ескулап-професіонал», що відбувся в Рівному. Корону переможниці та бронзову статуетку здобула тернополянка Олеся Демборинська. Майже 10 років працює вона в обласній психоневрологічній лікарні, нині очолює тут медсестринський підрозділ четвертого неврологічного відділення.

— Олесю Богданівно, медицину обирали самі чи за порадами інших?

— Медицина — моє покликання. В дитинстві, граючись ляльками, завжди лікувала їх. Коли ж закінчила в обласному центрі загальноосвітню школу, без вагань подала документи для вступу в медучилище. Щоправда, для навчання вибрала такий заклад у Чемерівцях на Хмельниччині — звідси материні корені. Отримавши диплом медичної сестри, знову повернулася в рідний Тернопіль і почала свій трудовий шлях у психоневрологічній лікарні. За майже 10 років працювала тут і маніпуляційною, і палатною медсестрою, і навіть в організаційно-методичному кабінеті.

— Тепер ви — старша медсестра відділення. Зазвичай на такій посаді ваші колеги воліють не змагатися на конкурсах фахової майстерності — хвилюються, а раптом покажуть низький результат і перед підлеглими буде ніяково. Ви на цей психологічний чинник не зважали, любите дух суперництва?

— Про це навіть не думалося. Коли запропонували взяти участь у конкурсі фахової майстерності лікарні, дала згоду. 27 моїх колег тоді вирішили позмагатися. На мене тут чекав успіх. Як, зрештою, згодом і на обласному рівні. Відтак мені випало надто відповідальне завдання — захищати честь медсестринства Тернопілля. Півроку ці конкурси тримали мене в сильній напрузі, великому хвилюванні, у штудіюванні медичної літератури. Орієнтиром у теоретичній базі стали матеріали для підготовки до ліцензійних екзаменів студентів-медиків «Крок». Майже шість тисяч тестів пройшла.

— Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати, що важко вам було в навчанні, зате легко — у фаховому змаганні?

— Всеукраїнський конкурс складався з трьох етапів, які мали пройти за два дні. Було важко навіть фізично. Адже перші два етапи тривали з дев’ятої години ранку до дев’ятої вечора. Розпочали з, так би мовити, перевірки теоретичних знань. Нам, конкурсанткам, довелося відповісти на сто тестових завдань. З ними впоралася блискуче — 100 балів зі ста можливих. На практичних змаганнях треба було продемонструвати навички на фантомах, зокрема, вакцинації дітей від дифтерії, коклюшу та правця, обробити гнійні рани, поставити пацієнту очисну клізму. Максимального показника не зуміла домогтися. Я працюю в лікарні терапевтичного профілю, а тут доводилося заглиблюватися в педіатрію, хірургію, інші напрямки медицини.

— Зате, знаю, ви успішно виконали домашнє завдання.

— Третій етап конкурсу передбачав виконання такого завдання, до того ж — творчого. Його тема: «Про що мріє медсестра?» Щастям для мене, як, гадаю, і для всіх людей, є мирне небо, життя без війни та насилля. На сцену перед журі я вийшла спочатку у формі медсестри воєнного часу. На екрані демонструвала кадри про бої за визволення Тернополя від фашистських загарбників. Не відчувати таких жахіть, не бачити поранених і вбитих солдатів, а жити серед радісних і здорових людей мріялося мені, бажалося в підготовленій та представленій художній композиції. За прикладом, як кажуть, далеко не ходила. Показала слайди, як розбудовується наша лікарня, які тут створили прекрасні та сучасні умови для лікування хворих і праці медичного персоналу. Дехто навіть цьому не повірив. Запросила їх відвідати наш лікувальний заклад.

— Ваша перемога на конкурсі — це …

 — … професійне вивірення, приклад того, що я не підвела людей, які покладали на мене великі сподівання, гідне представлення Тернопілля і, звісно ж, стимул для медичних сестер удосконалюватися фахово та теж пробувати власні сили в конкурсах. Мого успіху не було б без підтримки рідних, друзів, колег, а особливо — головного лікаря нашої лікарні Володимира Шкробота та його заступника з медсестринства Надії Фарійон. Надія Ярославівна, мов мати, переймалася організаційними питаннями моєї участі у фахових змаганнях, аж до того, чи вчасно я поїла.

— До Тернополя ви як переможниця привезли корону та бронзову статуетку, у дарунок отримали плазмовий телевізор. Завдяки вам наступного року медсестри з усіх областей з’їдуться виборювати звання найкращої саме на Тернопільщину. Що б порадили їм, а може, й організаторам конкурсу?

— Конкурсантам бажаю передовсім вчитися, шліфувати свої практичні навички й упевнено йти до перемоги. Організаторам фахових змагань, можливо, варто було б у практичних завданнях робити номінації за медичними профілями.

Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр» 

 

ДОСЬЄ «УК»

Олеся ДЕМБОРИНСЬКА. Народилася 27 лютого 1984 року. Закінчила Чемеровецьке медучилище Хмельницької області. Того ж року стала працювати за фахом у Тернопільській обласній психоневрологічній лікарні. Вступила нинішнього року на бакалаврат із медсестринської справи до Тернопільського державного медичного університету ім. Івана Горбачевського.