ПРАКТИЧНЕ РІШЕННЯ

У невеликому житомирському райцентрі  відмовилися від централізованого теплопостачання житлового сектору. «УК» поцікавився:  як люди грітимуться взимку? 

Овруч — невеликий райцентр Житомирщини — нещодавно потрапив в епіцентр уваги українських ЗМІ, більшість з яких яскраво описували авантюризм місцевого керівництва, через волюнтаризм якого зупинено роботу котелень. Тож що насправді відбувається в місті і наскільки обгрунтовані тривожні прогнози?

Протистояти чи сприяти?

За словами міського голови Овруча Валерія Шваба (йому, до речі, земляки довіряють посаду очільника місцевої громади вже четвертий (!) термін поспіль), газифікація цього віддаленого населеного пункту області завершилася лише у 2006 році. Досі міські багатоповерхівки теж не залишалися без тепла, однак його джерелом служило і привізне вугілля, і дефіцитні й дедалі дорожчі мазут, і навіть… солярка. Тож прихід «блакитного палива» став порятунком і для місцевої комунальної теплоенергетики, і для споживачів її послуг.

Та вже невдовзі стало зрозуміло: практичні поліщуки добре вміють рахувати свої витрати, через що частина мешканців багатоповерхових будинків правдами й неправдами стала відмовлятися від централізованого опалення своїх помешкань. Логіка їхніх дій цілком зрозуміла: індивідуальний газовий котел дає змогу розпочати опалювальний сезон за потребою і власним бажанням, регулювати температуру в квартирі за особистими уподобаннями і — чи не головне — суттєво економити.

Причина до банального проста: використаний на опалення газ коштує для більшості населення 0,72 грн за куб. м, тим часом як блакитне паливо, спрямоване для ідентичної мети у комунальну теплоенергетику, обходиться споживачам чи не вдвічі дорожче — 1,31 грн за куб. м. Якщо додати ще втрати в аварійних тепломережах і зношених котлах, стане зрозумілим, чому індивідуальне опалення у 2—3 рази дешевше від централізованого.

— Міська влада, керуючись чинними у житловій галузі нормативними документами, відмовляла у встановленні автономного опалення в окремих помешканнях багатоповерхівок, — згадує Валерій Шваб. — Однак люди масово зверталися до судів, що зазвичай ухвалювали рішення на користь позивачів, які потерпали від низьких температур у своїх оселях і відстоювали конституційне право на вільне користування власним житлом.

Отже, замість того, щоб протистояти волі громади, у місті вирішили піти назустріч людям. Тим паче, що у деяких багатоповерхівок лишилося всього кілька квартир, підключених до централізованого опалення.

Оновлена насосна водогону - об'єкт уваги і гордості міського голови (на знімку - ліворуч). Фото автора

Суд — ще не діло

В підсумку, 22 січня 2009 року, коли вже понад 12% площ у багатоповерхівках перейшло на власне теплозабезпечення, міська рада ухвалила «Програму сприяння впровадженню індивідуального опалення в житлових будинках на 2009—2012 роки», яку… оскаржила прокуратура. Однак депутати зосталися при своїй думці, через що правова колізія стала предметом розгляду Овруцького районного і Київського апеляційного адміністративного судів, які підтримали позицію прокурорських представників. Міській владі довелося дійти аж до Вищого адміністративного суду України, який після зваженого дослідження всіх аргументів скасував попередні судові рішення. На жаль, це відбулося аж у травні 2011 року.

До прийняття цього доленосного для Овруча рішення програма фактично не діяла, що негативно позначилося на забезпеченні законних прав міської громади загалом і конкретних її членів зокрема. Втім, уже минулого опалювального сезону більше половини житлового фонду багатоповерхівок забезпечувалися теплом індивідуально. Процес переходу здійснювався організовано, завдяки чому заплановані до зупинки міські котельні не працювали на чверть своєї потужності, споживачі не потерпали від негараздів із теплопостачанням, а бюджету не завдали нічим не виправданих збитків.

Задорога «дешевизна»

Далеко не всі у місті задоволені нововведеннями у місцевій теплоенергетиці. Зрозуміти людей нескладно, адже не у всіх є кошти на облаштування індивідуального опалення, яке не окупиться за рік чи два. Крім того, одержувачам житлово-комунальних субсидій взагалі байдуже, скільки коштує тепло, бо ця категорія споживачів сплачує за послуги не більше 10 чи 15% свого сукупного доходу.

Та, як підрахували фахівці, збереження вже існуючого на кінець минулого опалювального сезону статусу-кво призвело б до збільшення фактичної собівартості теплопостачання вдвічі — з 6,34 до 13,10 грн за квадратний метр опалюваної площі! В Овручі не стали перекладати цей тягар на плечі споживачів чи навіть держави, яка вимушена була б відшкодовувати різницю між чинними тарифами і реальною вартістю послуг населенню.

Хоча, за словами Валерія Шваба, минулий опалювальний сезон розпочався у місті за майже стовідсоткової відповідності тарифу на опалення його собівартості, в підсумку підвищення вартості газу і ріст інших складових витрат призвів до утворення різниці 1,8 млн грн, що підлягає відшкодуванню з Держбюджету. Тим часом як сума призначених за цей період субвенцій на теплопостачання малозабезпеченим категоріям громадян склала… 0,04 млн грн. Чи справедливо, що основний обсяг державного фінансування припадає не тим, хто цього найбільше потребує, а розподіляється на всіх без винятку споживачів житлово-комунальних послуг, — питання не до міського голови Овруча.

«Латати» чи реорганізо-вувати?

— Вартість заміни чи модернізації 34 котлів, які потребували оновлення у котельнях міста, сягала 11,9 млн грн. Ще у 12,3 млн грн обійшлося б приведення тепломереж до прийнятного стану, — підраховує Валерій Шваб. — Фактично овручани при переході на індивідуальне опалення зекономили ці кошти і для держави, і для себе, бо бюджет наповнюють не абстрактні платники податків, а кожен з нас конкретно.

Заперечити тут нічого, як і неможливо спростувати переконання міського голови, що навіть дещиця цих мільйонів дала б змогу значно послабити гостроту проблем, які довелося вирішувати міській громаді. Тим паче, що, наприклад, пільгові кредити на придбання техніки вітчизняного виробництва стали б не тільки відчутною допомогою овручанам, а й інвестиціями у машинобудівну галузь.

— Рішенням сесії міської ради ми запровадили безоплатну видачу комунальним підприємством «Комунальник» технічних умов на облаштування індивідуального опалення, — продовжує розповідь Валерій Шваб. — Результатом звернення до керівництва «Житомиргазу» стало скорочення вдвічі вартості виготовлення проектної документації і пов’язаних з її погодженням витрат, які сплачують власники помешкань при плановому переведенні багатоповерхівок на індивідуальне опалення. Завдяки передбаченим у міському бюджеті коштам і додатково виділеним обласною владою 195 тис. грн надано допомогу 78 сім’ям на облаштування індивідуального опалення, а для 7 сімей придбано газові котли. Не залишилися осторонь спонсори, за рахунок яких закуповують потужні опалювальні електроприлади для самотніх громадян і проблемних родин, які не мають права на бюджетну допомогу, однак долею яких потрібно опікуватися.

Байдужість — найбільше зло

Залишається тільки поспівчувати тим, кого замість подяки за активність і небайдужість… звинуватили у смертних гріхах. Тим паче, що в Овручі теж могли спокійно пливти за течією, не звалюючи з власної ініціативи додатковий клопіт на власні плечі. Натомість нині це місто служить прикладом справді державницького підходу до вирішення лише на перший погляд місцевих проблем.

Також тішить, що похвальне бажання діяти на користь людям і громаді не обмежується лише якоюсь однією сферою чи справою. Так, на Житомирщині вже був прикрий випадок, коли працюючу на сипкому торфі котельню тихцем перевели на значно дорожчий, але менш «клопіткий» для керівника бюджетної установи природний газ. Натомість в Овручі все якраз навпаки: на кількох об’єктах соціальної інфраструктури блакитне паливо вже замінили… дровами. Завдяки цьому витрати на опалення скоротилися на третину. Це начебто небагато навіть у масштабах міста, не кажучи вже про країну в цілому. Однак, як не забуває нагадувати Валерій Шваб, держава починається з нас, а тому всі ми — відповідаємо за неї.