ДАТА

Виповнилося 95 років із дня виходу першого номера відомої газети

Сьогодні ми, журналісти і весь колектив «Демократичної України», маємо слушну й приємну нагоду привітати своїх колег, авторів і читачів з її знаменним 95-річчям. Категорично не погоджуємося із сумнівним твердженням, що «газета живе один день». Майже 24 тисячі номерів, які вийшли у світ за цей час (а такої їх кількості не має жодне з державних вітчизняних періодичних видань), — це документальний трагічний і героїчний літопис історії України у минулому та нинішньому століттях.

Досить вичерпну й суто об’єктивну оцінку нашій газеті з висоти прожитого нею часу дав видатний поет і громадський діяч Борис Олійник: «Усього було на вибоїстому шляху і часопису, і його трударів. Чимало з них пішло етапом і не повернулося з ГУЛАГів. Не один наклав головою, захищаючи Вітчизну від фашистської нечисті.

Вистачало всього: і конформізму, і підспівування корпоративній верхівці, яка виступала під псевдонімом «партія». Найбільше мені імпонує те, що «демукраїнці» не кидаються в крайнощі, не перефарбовуються запопадливо, як те сталося з деякими іншими, демонструючи свою лояльність «новим хазяям».

Ні, вони, відгукуючись на клич: «Нове життя нового прагне слова», не витирають черевиків об своє минуле, а по-синівськи дбайливо беруть з нього те краще, що знадобиться і зараз, і на грядуще. А в тому минулому світять всеочисним вогнем високого патріотизму сторінки газети, карбовані в окопах Великої Вітчизняної, в партизанських ночах — там, де кувалася безсмертна Перемога, завдяки котрій ми нині зводимо собор незалежної України».

Так, шановні наші читачі, час уже навчитися цивілізовано ставитися до своєї історії, сприймати її в усій багатогранності, не вибирати з неї лише те, що комусь подобається, або ж навпаки. Ми не повинні ні занадто ідеалізувати, ні відчайдушно паплюжити минуле, а всебічно аналізувати його, робити зважені, хай і не завжди приємні висновки.

Осмислення історії української преси,  зокрема її радянського періоду, теж не дає підстав для однозначної оцінки. Вона буде неповною, а, значить, і необ’єктивною без газети «Комуніст» — «Радянська Україна». Попри всю її явну ідеологічну заангажованість вона у 1920-х роках стала школою національної публіцистики, яку пройшло чимало поетів і прозаїків, поставивши свій талант на службу духовному відродженню нашого народу. Багато знаних тоді й нині шанованих літераторів друкувалися в цьому виданні, що одним із перших у роки так званої українізації почало виходити рідною нам мовою.

Про ці традиції треба пам’ятати так само, як і про діяльність штатних і позаштатних авторів газети у роки Великої Вітчизняної війни, які несли народу віру в Перемогу. Редакція залишила Київ з останніми військовими частинами і повернулася до нього з першими визволителями. Це була єдина цивільна газета, яка не припиняла свого виходу протягом усього періоду окупації.

Кожному нашому читачеві у газеті щось може подобатись, а з чимось він не погоджується. І це закономірно. Часи одностайності в оцінках, на щастя, минули. Але за всієї розбіжності сприйняття тих чи інших публікацій ми, журналісти, хотіли б, щоб ви, шановні наші друзі, бачили головну спрямованість газети. Це розбудова незалежної держави, прагнення до громадянської злагоди, утвердження у світовому співтоваристві. Зміна назви нашої газети — це не формальний акт, а спроба знайти своє місце в системі засобів масової інформації суверенної демократичної України.

Хочеться вірити, що історія багато чого нас навчила. Але серед її уроків хотілося б згадати про один з основних: країни і нації виживали і виживатимуть лише за умови, що вони пам’ятатимуть стару і творитимуть нову історію, гідну нинішніх і прийдешніх поколінь.

Із 95-річним ювілеєм газети вас, наші шановні читачі і друзі! Ми щиро вдячні всім, хто підтримує нас нині. Газета була і залишається з вами.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

(«Комуніст» — «Радянська Україна» — «Демократична Україна»)

Перший номер газети «Комуніст» вийшов у Москві 15 червня 1918 року як орган Організаційного бюро зі скликання Конференції партійних організацій комуністів (більшовиків) України. Починаючи з шостого номера, газета стала органом ЦК КП(б)У.

З лютого 1919 року «Комуніст» починає виходити в Харкові, а з березня цього самого року — у Києві. З грудня 1919-го редакція знову повертається до Харкова. У січні 1920 р. на базі газети за рішенням ЦК КП(б)У створюється газетно-журнальне видавництво, яке теж дістало назву «Комуніст». Після переведення в червні 1934 року столиці України до Києва, сюди переїжджає редакція і видавництво.

У роки Великої Вітчизняної війни редакція змушена була змінювати місце розташування, і газета виходила у Куп’янську, Сватовому, Старобільську, Біловодську, Міловому, Марківці, Воронежі, Саратові та Москві. У цей період надруковано 1042 номери газети. Крім того, редакція готувала спеціальні випуски у партизанському з’єднанні О. Федорова і листівки для населення на тимчасово окупованих територіях.

З 2 лютого 1943 року газета почала виходити із назвою «Радянська Україна» як орган ЦК КПУ, Верховної Ради та Ради Міністрів України.

Газета «Комуніст» — «Радянська Україна» — єдине цивільне видання в Україні, яке виходило без перерв у роки війни і було нагороджено 1945-го бойовим орденом Червоного Прапора. У 1968 році з нагоди 50-річчя газети колектив було нагороджено орденом Леніна.

Після проголошення незалежності України за рішенням трудового колективу, який став засновником видання, газета у жовтні 1991 року одержала назву «Демократична Україна».

 Журналісти  «Демократичної України»