На Тернопільщині чи не найбільш успішно втілюють проєкт реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей. Домоглися за останні два з половиною роки зменшення на майже 40% кількості хлопчиків і дівчаток, які цілодобово перебувають в інтернатах. Нині в області стали шукати сім’ї, які можуть узяти під патронат дітей, що потрапили у несприятливі обставини. Що таке родинний патронат —  робота, покликання чи шанс зберегти для дитини сім’ю?

Стати територією, дружньою для малечі

Ініціативу «Реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей у Тернопільській області» впроваджують у межах проєкту Міністерства соціальної політики «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» за підтримки Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Основна мета цієї важливої соціальної справи — повернути дітей з інтернатів у сприятливе сімейне середовище й запобігти їхньому потраплянню в ці заклади. 

Дати захист і підтримку підопічному у тяжкий період — основне завдання патронатних батьків. Фото з сайту legalaid.gov.ua

Нині на дитину, яка потрапила у складні життєві обставини, чекає здебільшого інтернат чи притулок. Ключова експертка проєкту «Реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей у Тернопільській області», кандидат педагогічних наук Зінаїда Кияниця підкреслює, що було ухвалено державну стратегію. До 2026 року в інтернатах не має бути дітей, хіба, можливо, 10% тих, що перебували тут, з дуже важкими долями, яких не можна повернути в родинне середовище.

Альтернативою інституційним закладам мала б стати система догляду на базі сім’ї, як-от прийомні родини, опіка-піклування, дитячі будинки сімейного типу, розвинене усиновлення дітей, які залишилися без батьківського піклування, патронат, що дасть змогу запобігти потраплянню хлопчиків і дівчаток в інтернатні заклади.

На Тернопіллі вдалося скоротити термін перебування дитини в інтернаті. Але ще для 862 осіб інституційний заклад — дім. 25 дітей і надалі перебувають у будинку дитини. Щошість годин тут змінюються доглядальниця, няня, вихователька, й маля протягом тижня бачить щонайменше 12 облич. «Відсутність єдиної доглядальниці шкодить розвиткові дитини першого року життя, — розповідає Зінаїда Кияниця. — Це накладає великий відбиток на неї, й тоді треба дуже довго й системно працювати з дитиною, щоб потім у дорослому житті вона могла створити сім’ю, довіритися комусь, повірити, що жити добре».

Щоб цього не сталося, найкраще дитину помістити в сімейне середовище. Одна з таких форм — патронат. Стаття 252 Сімейного кодексу України дає визначення, що це «тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин». 

Тернопільщині не вистачає саме патронатних сімей, які могли б забезпечувати ефективний догляд у період між подальшим влаштуванням долі дитини. Тож розпочали активний пошук патронатних вихователів.          

Зарплатня — майже 12 тисяч гривень

В Україні нині майже 300 родин займаються патронатною справою. Ці цифри під час круглого столу в Тернопільському прес-клубі назвала експертка проєкту, тренерка з підготовки кандидатів і розвитку патронату в Україні Лариса Стрига. Патронатним вихователем може стати особа, яка має досвід виховання власних дітей чи професійний досвід роботи з дітьми. Важливо, що працювати вона повинна разом з добровільним повнолітнім помічником. Отже, це можуть бути подружні пари, двоє дорослих членів сім’ї, скажімо, мама з донькою чи сином, дві сестри, які мешкають разом і готові тимчасово допомогти й прийняти у дитину або дітей з однієї родини. Запросити малечу мають у квартиру чи приватний будинок з побутовими зручностями та облаштованою для діток кімнатою. А ще повинні надати підтвердження, що вони дієздатні, не були засуджені чи не перебувають під слідством, не зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, не страждають на хвороби, перелік яких затвердило МОЗ України. 

Держава на підтримку процесу деінституалізації готова  вкладати кошти. Уже п’ятий рік фінансує послугу патронату. Тож патронатному вихователеві щомісяця нараховує 11 895 гривень зарплати, надає відповідні кошти на утримання кожної влаштованої під патронат дитини. Оплачує й перепочинкові періоди між вибуттям дитини та влаштуванням іншої (від семи до 19 календарних днів). Гарантує патронатному вихователеві соціальний стаж. 

Лариса Стрига каже, що шукають сім’ю, яка любить дітей, уміє про них дбати, якій громада може довірити їхнє виховання. З пошуком кандидатів у патронатні вихователі зверталися до освітян, представників релігійних громад. Принагідно зазначити, що 90% сімей, які займаються нині в нашій країні патронатною справою, — віруючі. Вони розуміють, що оступитися може кожен і кожен має право на підтримку.

Навчання обов’язкове 

Патронатні вихователі мають бути спеціалістами, які замінюють, з одного боку, маму й тата, а з іншого, — розуміють дитину, її поведінку, знають, як діяти в різних ситуаціях, бо дитина психологічно травмована, вміють пояснити, що відбувається з батьками. Важливо, щоб такий вихователь не залишався із власними проблемами наодинці. З ними в одній команді працюють спеціалісти служби у справах дітей, психологи, представники закладів освіти. І обов’язково організовують для патронатного вихователя та його добровільного помічника короткий курс навчання. 

13 листопада такий тренінг розпочали в обласному центрі соціальних служб для 19 кандидатів у вихователі. Щоправда, серед них є ті, хто хотів би зайнятися патронатом або створити прийомну сім’ю чи будинок родинного типу.

Лариса Пєтушкова, ключова експертка проєкту, тренерка з підготовки кандидатів у родинні вихователі, зазначає, що під час такого навчання, крім ознайомлення з нормативними документами, які регламентують захист прав дитини, розповідають про специфіку послуги надання патронату, особливості дітей, які потрапляють у сім’ю патронатного вихователя, вікові кризи, як вони виявляються і як на них реагувати. Розказують про дітей, які перенесли психологічну травму через втрату сім’ї, насильство в родині, жорстоке поводження з ними. Радять, як організувати першу зустріч із дитиною, вводити її в нове сімейне середовище, підтримувати зв’язки з членами її родини. У формі рольових ігор показують, як завершувати патронатну справу, як і куди дитину переміщати, бо патронатний вихователь теж причетний до прийняття рішення в інтересах дитини.

Тренінг триватиме десять днів. Одне із занять відбуватиметься в помешканні кандидата в патронатні вихователі, де спілкуватимуться з усіма членами його сім’ї, розроблятимуть алгоритм, як діяти в тих чи інших ситуаціях, наскільки безпечним має бути помешкання і що треба зробити, щоб воно було готове до приїзду дітей. Хлопчики та дівчатка перебуватимуть у родині патронатного вихователя 3—6 місяців, доки їхня біологічна сім’я не розв’яже власні проблеми. Потім ці вихованці вибувають, і через деякий час тут з’являються діти з іншої сім’ї.

Із патронатним вихователем співпрацює команда з територіальної громади, тому ще два дні коротких курсів присвячують її навчанню. Медиків, учителів, фахівців соціальної роботи та у справах дітей, поліціянтів навчають, що таке патронат, як цю послугу надають, що означає ведення випадку сім’ї, з якої вилучили дітей.

«Милуюся, коли до патронатного вихователя приходить психолог і запитує, чим може бути корисним. Коли кажуть, що знають, розуміють, що таке патронатна родина, в поліції, навчальному закладі чи ресурсному центрі. Приємно, що команда міцна», — ділиться думками Лариса Пєтушкова. 

Під час навчання працює психолог. Він консультує, допомагає, підтримує. Патронатні вихователі отримують інформаційні матеріали у форматі робочих зошитів — підказки, поради, рекомендації. 

«Я їх у мами не відбираю»

Нині у тренінгу беруть участь п’ятеро кандидатів у патронатні вихователі з добровільними помічниками. Лариса Пєтушкова каже, що пишається патронатними родинами, які вже діють на Тернопіллі. Їх чотири: три у Кременецькому районі та одна — в Бережанах. Вони віддані своїй справі. Усі подружні пари. 

Аліна Кравчук із Кременецького району без пафосу розповідає, що патронатною вихователькою стала за покликом серця й з розумінням того, що державі потрібна така послуга. Її батьки вже понад десять років займаються з дітьми, позбавленими батьківського піклування, і дітьми-сиротами. 

Маючи приватний будинок у селі, Аліна з чоловіком вирішила виявити чуйність, любов до дітей, перейнятися їхньою долею, потребами. Зібрали всі необхідні документи, пройшли відповідний курс навчання. Нині у сім’ї Кравчуків перебуває четверо хлопчиків, яким від року до шести. Усі діти однієї мами. 

Запитую Аліну, чи не було страху під час першої зустрічі з біологічною матір’ю. «Аж ніяк, — одразу відповідає. — Хлопців до мене привезла сама мама, сказала, що зараз не в змозі опікуватися ними. Я в неї не відбирала дітей, і вона це усвідомлює». 

Аліна зазначає, що найважче в роботі патронатної виховательки — перші тижні з дітьми. Адже треба, щоб вони адаптувалися до нових умов. Слід перейнятися їхніми проблемами, дізнатися про їхні хвороби, вподобання, бажання, вміти пояснити, чому мати не живе разом з ними. 

«На маму діти дуже чекають, — зауважує Аліна. — Я бачила реакцію на приїзд тата, який нічого не говорив, лише стояв. Але хлопчики були безмежно раді, що побачили його». Є ще бабуся, інші родичі. З ними патронатна вихователька теж спілкується, вони телефонують їй в будь-який час, навіть пізно ввечері. 

Аліна веде журнал спостережень. У ньому занотовує інформацію, коли мама, рідні телефонують, навідуються до дітей. Каже, складність патронатної виховательки ще й у тому, що треба себе відповідно налаштувати, бо так чи інакше з дітьми треба буде попрощатися, пояснити ситуацію, яка склалася.

Гадає, що й надалі займатиметься піклуванням про дітей. Навіть стала студенткою Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка, щоб здобути спеціальність соціальної працівниці.