ВИТОКИ

Мандруючи у «як було колись», зазираєш у своє майбутнє —
кореспонденти «Урядового кур’єра» побували на етнофестивалі «Жнива-2011. Весілля»

На Міжнародному етнографічному фестивалі «Жнива — 2011. Весілля» в Національному музеї народної архітектури та побуту в Пирогові зібрали з ниви врожай минулої п’ятниці. У суботу жменю того зерна власноруч змолов на жорнах Прем’єр-міністр Микола Азаров,  і випічка з нового борошна нагадала йому смак хліба тільки-но з печі, який куштував у дитинстві.

Як женили зайця на куні…

А от ні з чим порівняти нашого враження від весілля. Не того, що манило в Пирогові цікавинками своїх основних подій, разом із вінчанням, у неділю. Іншого — на якому ще в суботу ми всього надивились-начулися. Де «задушили комара, напекли печені — як приїхав пан Хрущевський, забрав у кишені. А сорока-білобока, на те м’ясо ласа, кричить, верещить: «Віддай, пане, м’ясо!». Дика свиня на вісі обіду зварила, дикий кабан — до ножа, до меду, до пива. Муха ся напила, з хрущем ся побила: як хруснула хруща в рило, той розпустив крила… Приліз павучище, взявся за судище. Взяв муху за лапки, повісив найвище: «Будеш, мухо, знати, будеш пам’ятати, як пана Хрущевського в рило витинати!». Сидить зайчик на межі, та й думку думає: оженився, отратився — а жінки немає… Сидить куна за столом, та все з тої злості: «Ой, щоб то я полюбила таке куцохвосте?..»  Трапилася катавасія через те, що одружити зайця з куницею звірина нарадила усією громадою на чолі з ведмедем, а їх самих спитати забула…

У це ексклюзивне весільне дійство в жартівливій прадавній українській пісні провела нас, єдиних зі ЗМІ, своїм дзвінким голосочком одинадцятирічна Маріанна Нога із села Хотів на Київщині. Дівчинка вбралася на фестиваль в стоп’ятдесятилітню корсетку з прапрабабусиної скрині, яку вони з мамою трохи підновили. І в сорочку з узором-вирізуванням, вишиту «цибулинними» (пофарбованими відваром цибулиння) нитками, але той колір вже вицвів — настільки вона давня. Маріанна відвідує фольклорний гурток, бо їй «дуже цікаво, який одяг носили предки, які пісні співали і традиції мали».

У давнину і одяг для всієї сім'ї, і  рушники, і придане нареченій ткали на таких верстатах. Фото Олександра ЛЕПЕТУХИ

Згідно з цими традиціями колишня киянка, а нині жителька Варшави, етномузикознавець за фахом Тетяна Сопілка (по чоловікові Зачикевич) у п’ятницю супроводжувала в Пирогові обрядовим співом етнофестивальне жнивування, а в суботу — випікання весільних короваїв. Завдяки українським народним пісням, які першим в Україні почав виконувати автентично ансамбль «Древо», очолюваний її консерваторським педагогом Євгеном Єфремовим, де виступала й Тетяна, вона знайшла свою долю в Польщі. З майбутнім чоловіком познайомилась там, коли проводила майстер-класи з українського традиційного співу. І продовжує цю справу й нині. У Пирогів приїхала з Польщі з чоловіком, двома донечками, Анною і Марією, яким два і три рочки, й учасницею ансамблю «Дичка» — створила його сама. «Виконуємо пісні з польського Підляшшя, де проживають етнічні українці, а також ті, які я зібрала в центральній Україні, переважно на Полтавщині й Поліссі, — повідала нам Тетяна. — Співаємо їх  акапельно, без обробки, зберігаючи первісний стиль і манеру, щоб повернутися до джерела і показати, як це було колись. У «Дичці» нас шестеро. Репетиції проводимо зазвичай удома — у мене чи в когось з інших учасниць, і завжди поряд шестеро наших малих діток. Всі вже сміються, бо на кожному концерті якась наша дівчина стоїть на сцені з округлим животом. Готуємо собі зміну. Мої донечки розмовляють польською, українською і російською». 

ОФІЦІЙНО

Підкови на щастя

А разом із місцевим ковалем глава уряду виготовив підкови. Пройшов Микола Азаров і своєрідний майстер-клас народних ремесел. Поспілкувався з учасниками етнофестивалю, дітьми і народними ремісниками.

Прем’єр нагадав, що два роки тому попередній уряд ухвалив рішення про розвиток музею у Пирогові, але коштів на це виділено так і не було. Нині ж Кабмін обіцяє ухвалити рішення про підтримку музею. «Ми це обов’язково зробимо. Звичайно, потрібно зберігати цей музей для того, щоб наші діти не забували традиції нашого народу», — підкреслив він. 

 Діти не повинні забувати народні традиції, переконаний Прем'єр. Фото Олега МАРКЕВИЧА

Куштуючи хліб з нового врожаю, керівник уряду запевнив, що Україна вже за кілька днів завершить збирання ранніх зернових культур. Для цього залишилося обмолотити вже менше 1 млн га. «На сьогодні ми зібрали 31 мільйон тонн зернових. Прекрасний результат. І невдовзі ми матимемо прекрасний урожай, якого нам вистачить і цього року, і наступного», — зазначив Микола Азаров.

Від цього зокрема, і від економічного розвитку країни в цілому залежатиме і Європейська перспектива України. «Ми закладаємо дуже серйозні засади для європейського майбутнього країни. Буде наша країна багатою, самодостатньою, ми до Європи прийдемо дуже просто і швидко», — переконаний Прем’єр-міністр.

Він також додав, що цьогоріч очікується приріст валового внутрішнього продукту на 8 – 10%, повідомляє департамент інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабміну. 

Вам чійкю чи чау?

Жнивний обряд показав у Пирогові й гурт фольклорно-етнографічного центру «Дербеневка» з Москви, який відроджує народні традиції Тульської, Орловської і Калузької областей та їхнього прикордоння. Анна Блаженова, директор центру, часто їздить в експедиції в унікальне село Підбужжя в Калузькій області. Каже, це такий собі дикий закуток лише за 300 кілометрів від Москви, де дивовижно збереглися прадавні костюми, пісні й діалект: людина, яка побуває там уперше, не зрозуміє того, що скажуть бабусі. Місцевий священик жартує про говірки, що в одному селі його парафії запропонують випити чійкю, в другому — чайку, а в третьому — чау, бо кожне село розмовляє по-своєму. І справа навіть не в словах, а в інтонації й швидкості, з якою вони вимовляються. У Підбужжі ще з 70-х років діє сільський хор, нині відомий на всю Росію. Там національний жіночий одяг не сарафани, а білі розшиті сорочки, фартухи і дуже старовинні паньови.

«Це схоже на вашу плахту, — пояснює Анна Блаженова. —  Їх у нас два типи: як спідниця з чорної в клітинку домотканої матерії або пов’язка на стегнах, що закриває ззаду і боки, а спереду тоді красивий фартух». І додає, що учасниці їхнього фольклорно-етнографічного центру «Дербеневка» часто виходять у національних російських костюмах на столичні вулиці, щоб москвичі навчилися розпізнавати цей одяг. Бо в ньому чомусь сприймають їх за циган, вірмен, а половина гадають, що якщо зі стрічками — то українці…

Щоб спілкуватися з пташками і виростати козаками

Споконвічні жнивні й весільні традиції та звичаї, які впродовж трьох днів відтворювалися на етнофестивалі в Пирогові, та розмаїття яскравих дивовиж від народних майстрів — своєрідна азбука ідентичності для сучасних українців. І особливо радіє душа, якщо батьки прилучають до цього своїх синочків і донечок вже з пуп’янку: від малечі у вишитих сорочечках і віночках не можна було відвести погляд. Вони природні в національних строях і вродливі як янголятка, а таких у Пирогові ми зустріли чимало. Причому ці зовнішні ознаки поєднуються з духовними.

Софійку Щокіну, якій лише рік і 4 місяці, нарівні з батьками виховує хрещена мама Мирослава Вертюк. Це вона вишила і ту сорочечку, в якій малу хрестили, і ту, в якій побачили її в Пирогові ми. Дівчатку з трьох місяців співають дитячі пісні, дуже рано почали читати казки, купують їй народні іграшки. Софійка вже розрізняє пташок, бо рідні показують пернатих на картинках, імітуючи їхні голоси, і на природі. Намагаються розвивати її світ, не обмежуючи своїм.

Червоні штанці з поясом і вишиту сорочечку п’ятирічному киянину Тарасику Солопітченку купили в Мамаєвій Слободі. У Пирогів хлопчик приїхав у суботу зі своїм татком, колишнім інженером-механіком, а нині пенсіонером Анатолієм Миколайовичем, вже вп’яте. Як сказав пан Анатолій, немає цікавого місця і музею в Києві, де б не побували вони із синочком: «Я люблю все знати, і його до цього привчаю». Тарасик плавав з улюбленими морськими тваринами в дельфінарії, катався на річковому трамвайчику, навіть стрибав у Гідропарку на тросі з вишки. Вдома в нього купа книжок, турнік, на якому підтягується, і драбинка на стіні, по якій піднімається, тримаючись за перекладини однією рукою. Одне слово, росте хлоп’я справжнім українським козаком!