КОШТИ

Розрахунок з працівниками збанкрутілих підприємств нині швидше добра воля, ніж обов’язок

Колектив ще номінально діючого в Житомирі державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіосистем» нещодавно провів попереджувальну акцію голодування. Причина відчайдушного кроку — близько 2,5 млн грн зарплатного боргу. Для установи, де нині зайнято 22 особи, це астрономічна сума, надій на отримання якої щодень усе менше.

Від зміни пріоритетів не легше

На Житомирщині ще пам’ятають часи тотальних зарплатних боргів, коли їх сума сягала 162 млн грн. Нині ситуація кардинально інша, адже, за даними статистичної звітності, цього року загальний обсяг заборгованості перед працівниками коливається у межах від 9,5 до 11,5 млн грн, що вдвічі менше, ніж торік. Однак якщо на початок минулого року на економічно активних підприємствах-боржниках у середньому боргували по 3119 грн на кожного працівника, то на початок нинішнього — вже по 6045 грн. Це красномовно засвідчує, що серед проблемних залишились фактично лише ті суб’єкти господарювання, де ситуація вкрай критична.

Більше того, якщо раніше левова частка загального обсягу заборгованості припадала на економічно активні підприємства, то нині пріоритети змінились. Визначальною для боротьби з боргами стала ситуація на об’єктах господарювання, що збанкрутували або призупинили діяльність. Їхня частка у загальному обсягу заборгованості станом на 1 жовтня ц. р. вже сягнула 57,9%.

Причому насправді це співвідношення ще більше, ніж указує всезнаюча статистика. Річ у тім, що подача звітності про зарплатні борги на підприємствах-банкрутах згідно з  вітчизняним законодавством не є обов’язковою. Як наслідок, за вже згадуваним «НДІ радіосистем», де на 1 січня ц. р. обліковувався борг перед працівниками в 1 млн грн, нині у статистичних звітах — прочерк, який приховує 2,5 млн грн. З урахуванням лише цього підприємства реальний борг підприємств-банкрутів на Житомирщині зростає до 6,1 млн грн, що майже на третину більше, ніж у нормально функціонуючому секторі економіки.

Натомість із 4,7 млн грн заборгованості, що обраховується за економічно активними підприємствами області, майже 2,7 припадає на Житомирське трамвайно-тролейбусне управління. Однак хронічно виникаюче загострення ситуації на цьому підприємстві, спровоковане невідповідністю фактичних витрат на перевезення пільгових категорій пасажирів рівню бюджетного відшкодування, періодично гаситься за рахунок додаткових дотацій.

З урахуванням цих особливостей реальний обсяг зарплатних боргів на економічно активних підприємствах області зменшується до 2 млн грн, а в проблемному секторі економіки натомість зростає до 6,1 та 1,8 млн грн відповідно на суб’єктах господарювання, що збанкрутували та призупинили діяльність.

«Як ми прощаємо борги наші…»

Здавалось би, оголошення підприємства банкрутом чи початок на ньому процедури санації автоматично має дати старт поступовому зменшенню боргів перед працюючими. Натомість навіть приклад державного підприємства «НДІ радіосистем», де на момент порушення процедури банкрутства у 2007 році не було ні копійки боргів із зарплат, переконує в зворотному.

Лише впродовж чотирьох останніх років на Житомирщині ліквідовано 13 збанкрутілих підприємств, майна та інших активів яких забракло для погашення боргу перед колишніми працівниками. Отже, люди недоотримали 1,2 млн грн чесно зароблених коштів. На перший погляд, нібито небагато, однак дев’ять із згадуваних банкрутів — сільгосппідприємства, де зарплати мінімальні, а у  більшості фактично обкрадених селян іншої можливості для працевлаштування просто не було. Більше того, приклад ще номінально діючого колективного сільгосппідприємства з Черняхівського району, де із 56 претендентів на отримання заробленого 26 уже померли, переконує: жити за Божими заповідями в нас чомусь зобов’язані лише найзнедоленіші.

Теоретично ситуації, коли майна підприємств-банкрутів не?достатньо для розрахунку з працівниками, цілком вірогідні. Однак у більшості випадків його безбожно розграбовують. Як приклад  можна навести справу про банкрутство спеціалізованого ремонтно-будівельного управління «Житомирліфт», що розглядалась Господарським судом Житомирської області. У судовій ухвалі констатується, що вже після відкриття ліквідаційної процедури «було укладено договір купівлі-продажу приміщень за ціною 26 500 грн, визначеною за домовленістю сторін, при фактичній вартості приміщень 397 369 грн. Внаслідок таких дій залишилась невиплаченою заборгованість із заробітної плати у розмірі 350 857,03 грн».

Найпарадоксальніше, що після довготривалих процедур судових розглядів апеляцій продаж майна за одну п’ятнадцяту його реальної вартості врешті-решт визнали… законним, що позбавило колишніх працівників останніх надій на отримання заробленого.

Ще одним «правовим» засобом уникнення розрахунків з працівниками є отримання кредитів, які використовуються неефективно, тимчасом як заставлене майно переходить у власність кредитора. Саме така ситуація склалась на колись знаному навіть далеко за межами України підприємстві «Коростенський фарфор», де нині борг перед працівниками сягнув 1,2 млн грн. Надій на його погашення майже жодних, а численні перевірки правоохоронних і контролюючих органів засвідчують нібито повну відсутність зловживань та , відповідно, підстав для порушення кримінальних справ. З точки зору букви закону це, можливо, справді так, однак чомусь крадіжка кишеньковим злодієм значно менших сум неминуче призводить його до буцегарні, а позбавлення зарплат сотень працівників залишається безкарним. І це при тому, що ст. 43 Конституції України декларує наше з вами «право на своєчасне одержання винагороди за працю», яке «захищається законом».

Життя — у лотерею?

Не буде перебільшенням сказати, що праця та гідна винагорода за неї — необхідна передумова цивілізованого життя кожного з найманих працівників. Тому малоприємна і вимушена процедура банкрутства чи санації підприємств має бути якомога коротшою і безболісною для членів відповідного трудового колективу, що висуває особливі вимоги до ділових якостей арбітражних керуючих. На жаль, досить часто це залишається лише добрим побажанням, тимчасом як місцеві органи влади фактично позбавлені будь-якого впливу на процес відбору «кризових менеджерів» і права контролю за їхніми діями.

Більше того, цей стан речей збережено у новій редакції Закону  «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набуде чинності із січня наступного року. Згідно зі ст. 114 кандидатура арбітражного керуючого визначається судом із застосуванням автоматичної системи, що, напевно, унеможливлює корупцію, однак перетворює процес відбору в лотерею без врахування особливостей конкретного підприємства та індивідуального досвіду потенційних кандидатів.

Не менш спірне положення закону, згідно з яким порушення справи про банкрутство можливе лише за умови утворення боргу перед кредиторами в сумі «не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати». Неважко спрогнозувати, що великі підприємства із кількістю понад 300 працівників уже через місячну заборгованість із зарплат опиняться в ролі потенційних банкрутів, тимчасом як фірми з кількістю 20—30 працівників зможуть безкарно не виплачувати зарплат навіть упродовж кількох років.

Отож недаремно керівництво Житомирської облдержадміністрації, федерації профспілок та організації роботодавців області неодноразово в офіційних зверненнях пропонували доповнити згадувану норму закону положенням, що даватиме змогу ініціювати процедуру банкрутства при виникненні на підприємстві боргу перед працівниками обсягом понад тримісячний фонд оплати праці.

Ще одну законодавчу прогалину, на переконання житомирян, допущено у ст. 41 закону, яка зобов’язує ліквідатора залишити на підприємстві лише один банківський рахунок, однак… не встановлює конкретного терміну виконання цієї норми. Як наслідок, виконання цієї вимоги може тривати аж до часу виключення суб’єкта господарювання з Держреєстру, тим самим створюючи підгрунтя для зловживань.

Усе оплатить держава?

Хоч як дивно, серед опитаних мною господарників, зазвичай вкрай негативно налаштованих до ідей запровадження нових податків чи додаткових платежів до обов’язкових державних фондів, не знайшлося жодного, хто був проти створення Фонду гарантування вимог найманих працівників у  разі неплатоспроможності роботодавця. Звісно, за умови внесків до нього в пропонованому на сьогодні фахівцями розмірі 0,5% від фонду заробітної плати, що не надто обтяжливо для економіки, зате, за оцінками експертів, достатньо для погашення зарплатних боргів на проблемних підприємствах-банкрутах.

Не менше від бізнесу в створенні такого фонду, що має діяти за аналогією з уже існуючою системою гарантування виплат вкладникам збанкрутілих банків, зацікавлена держава. На підтвердження досить навести перелік основних боржників із зарплат на території Житомирщини. Це, зокрема, державні підприємства «НДІ радіосистем» (2,5 млн грн), Черняхівський комбінат хлібопродуктів (1,6 млн грн), Поліське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру (1,1 млн грн), Червоненський завод продтоварів концерну «Укрспирт» (0,5 млн грн). Загалом набігає сума у 5,7 млн грн прямих зобов’язань державних підприємств, що становить більше половини загального зарплатного боргу в Житомирській області. Якщо додати сюди ще «внесок» суб’єктів господарювання з часткою акцій, що належать державі, як, наприклад, ВАТ «Льонотекст» (1,2 млн грн), то впору лише поспівчувати Україні, якій, у разі звернення до Європейського суду з прав людини працівників, що вже мають ухвали про примусове стягнення на їх користь зарплатних боргів, доведеться відшкодовувати як самі зарплати, так і моральну шкоду за несвоєчасну виплату заробленого.

P.S. Мінсоцполітики України листом від 25. 10. 2012 р. № 11374/0/14-12/13 поінформувало Житомирську облдержадміністрацію, що міністерством спільно з центральними органами виконавчої влади розроблено проект закону  «Про захист грошових вимог працівників у разі банкрутства роботодавця». Зазначений законопроект передбачає створення державного фонду гарантування трудових виплат.