СПАДЩИНА

В Запоріжжі можна побачити експозицію унікальної промислової кераміки
 

Хто б міг подумати, що в центрі сучасного Запоріжжя, в старовинному приміщенні, що бережно відновлене спадкоємицею роду Бурлай-Хілтманн запоріжанкою Валентиною Баталкіною, ще б’ється серце стародавнього міста.

Сімейна легенда покликала до пошуку

Будинок заводського гуртожитку по вул. Горького, 29 — йдеться саме про нього — звели полонені німці на  міцному фундаменті старовинної будівлі, бо під час бойових дій його наземна частина була вщент зруйнована. Провівши ретельну науково-пошукову роботу, пані Валентина встановила, що саме цей фундамент завглибшки 5 м, датований 1760 роком, є будівлею першої в Запоріжжі лабораторії з виробництва промислової кераміки — цегли та черепиці.

До пошуків жінку спонукала сімейна легенда: з давніх часів її предки займалися виготовленням цегли. Вони першими в цій місцевості опанували ремесло, розробляли нові технології для її промислового виробництва. Лабораторію відкрили в городищі на березі тоді ще судноплавної і повноводної, а нині обмілілої річки Мокрої Московки, що впадає в Дніпро. Трохи згодом саме на цьому місці була зведена  Олександрівська фортеця, яку вважають родоначальницею Запоріжжя.

— Маю документи, що підтверджують цей факт, — пояснює Валентина. — Мої предки займалися виготовленням цегли. Саме в цій лабораторії працював мій прадід. Я знала про її існування, бо про неї мені розповіла мама, і довгі роки шукала її — хотіла створити тут музей кераміки. А коли знайшла — жахнулася. Я побачила занедбане підвальне приміщення. Довелося вивезти звідси понад 60 тонн (!) сажі, провести додаткові роботи з реконструкції, відмити і відчистити кладку, щоб побачити її первозданну красу і досконалість. Дивовижна кладка міцна і тримається досі завдяки точному математичному розрахунку.

Валентина  Баталкіна відкриває відвідувачам старе Запоріжжя. Фото автора

Музей поповнюється новими експонатами

Доторкнутися до дива може кожен. Треба тільки відкласти нагальні справи і неквапливо піти на поклик вічності. У родинному музеї-галереї прикладної кераміки та живописної творчості митців  Іллі та  Олексія Бурлаїв, який пані Валентина розмістила у власноруч відновленому  приміщенні, гостям завжди раді. Тут усе нагадує підземелля казкового замку — мальовничі, з унікальною цегляною кладкою стіни та  арки, предмети побуту  тодішнього виробництва. Але головне — це дорогоцінні цегла та черепиця, з яких тоді збудували не тільки фортецю, а й Олександрівськ. Усі зразки мають старовинне маркування — клеймо заводу-виробника. Також представлені різні сорти глини, яку колись добували на березі Мокрої Московки. Коли  її поклади вичерпалися, матеріал для виробництва цегли стали привозити з далеких країв по річці і залізницею. Колись дві залізничні гілки, що пролягають від річкового порту,  вели на вантажну станцію на місці сучасного вокзалу Запоріжжя-1.

— Наш  музей запрошує зануритися в минуле: дізнатися про першу лабораторію з дослідження глини для виробництва цегли і черепиці. Це приміщення — тільки частина старовинної споруди, за нашими даними, датованої XVII ст., тут є також залишки таємного ходу, що тягнувся на багато кілометрів, — розповідає засновниця музею Валентина Баталкіна. — Нашу колекцію по праву можна назвати унікальною. Вона безперервно поповнюється новими експонатами. Тут матеріали, пов’язані з історією та першими будівлями Запоріжжя, старовинні карти та фотодокументи, історія цегельного заводу в селищі Карантинка. Також демонструється одна з перших цеглин, вироблених на цегельному заводі сім’ї Хілтманн для будівництва  Олександрівської фортеці.

Є в колекції й німецька черепиця особливого призначення, дбайливо збережена Марією Хілтманн, матір’ю пані Валентини. Така черепиця  застосовувалася тільки для перекриття будівель громадського призначення — ратуш, госпіталів та навчальних закладів. У музеї експонуються також 150 акварельних робіт найстаріших будинків міста та області з цегли, виготовленої в Олександрівську (так до революції 1917 року називалося Запоріжжя) і його околицях до 1918 року.

— Експонати — картини професійних художників, фотоматеріали документальних і художніх робіт Іллі та Олексія Бурлаїв, старовинні керамічні предмети, мапи та книжки з багатьох країн світу – відкривають відвідувачам будівельну кераміку як дуже важливу складову людського життя, — каже  Валентина Баталкіна. — Впевнена, що музейна справа надзвичайно важлива, адже хто не знає своєї історії, той не має майбутнього. Зокрема, збереження кераміки й архітектури — це збереження світової історії інженерної науки. Тут Запорізький край має свої історичні корені і визначні здобутки.

Такою зобразив художник старовинну лабораторію

У підземеллі — концертний зал і картинна галерея

Сьогодні приміщення старовинної  лабораторії з виробництва цегли більше нагадує затишний концертний зал камерної музики. За ініціативи пані Баталкіної тут дають концерти професійні музиканти, виступають вихованці дитячих музичних шкіл.

У залі зі стелею заввишки 5 м встановлено мініатюрний німецький орган — фамільна реліквія сім’ї Бурлай-Хілтманн. Його вік перевищує 200 (!) років, але він діючий.

У пам’ять про свого батька, видатного художника, пані  Валентина організовує в музеї  тематичні експозиції, виставки дитячої творчості тощо. Скажімо, на  виставці «Кераміка і архітектура» поєднали як художні шедеври авторитетних запорізьких майстрів Бориса Єгорова, Павла Логвінова, Сергія Латанського, Віктора Герценка, так і творчі доробки юних митців — учасників фестивалю «Будинок моєї мрії», організованого в рамках проекту «Музей і школа», засновницею якого також є Валентина Баталкіна.

ДО РЕЧІ

10 тисяч євро на спільну історію

ДОПОМОГА

Міжнародний шумпетерівський економічний форум приніс буковинському
музею  доброчинців

Ольга ЛОБАРЧУК,
«Урядовий кур’єр»

Через століття вчений-економіст зі світовим іменем Йозеф Алоїз Шумпетер повернувся в Чернівці — місто свого творчого злету. У 1909-1911 роках він викладав політекономію в Чернівецькому університеті, тоді ж написав  німецькою свою досі актуальну працю «Теорія економічного розвитку». Презентація видання відбулася в Буковинському художньому музеї — поважні гості, зокрема Надзвичайний і Повноважний Посол Австрії  в Україні Вольф Дітріх Хайм, керівники міжнародних банків,  вітчизняні фінансисти та бізнесмени добре знають, що в цій будівлі свого часу розташовувався Австрійський ощадний банк. А нині ця споруда засвідчує, за словами австрійського дипломата, частину «нашої спільної історії, наскільки тісно ми пов’язані, зокрема і в архітектурних особливостях».

Тож на реставрацію автентичних дерев’яних дверей музею, ремонтних робіт у приміщенні директорові Інні Кіцул гості вручили валютні платіжні сертифікати: від «Райффайзен Банку-Аваль» — голова Центрального банку Австрії Евальд Навотни, «ERSTE-банку» — заступник голови правління Андреас Клінген. Голова облдержадміністрації Михайло Папієв передав культурологічному закладові сертифікат на 5 тис. євро від групи компаній GROUP DF.

Ці кроки стверджували широкоформатність, з якою стартував на Буковині шумпетерівський форум, його перспективи. Адже крім презентації перекладів книжок економіста-новатора, збірки «Українсько-австрійські зустрічі», в діловій частині форуму «Наукова спадщина Йозефа Алоїза Шумпетера і сучасність» учасники говорили про актуальність розробок ученого для нашої молодої держави в галузі сільського господарства, формуванні транскордонних високотехнологічних кластерів тощо. На думку голови облдержадміністрації та закордонних учасників, такі зустрічі — один з етапів тривалої співпраці прикордонного краю із партнерами з інших країн.

ДОСЬЄ «УК»  

Йозеф ШУМПЕТЕР. Народився 8 лютого 1883 року в моравському місті Тріш, тоді Австро-Угорської імперії, тепер Чехія. Вчений-економіст, соціолог та історик економічної думки. Був викладачем Чернівецького університету, зажив світової слави, залишивши помітний слід у розвитку соціологічної науки, став одним із найвидатніших економістів ХХ століття. Вагомою складовою його наукової спадщини є праці періоду життя і діяльності на Буковині. Помер в м. Таконік (США) 1954 року.