ФЕСТИВАЛЬ

Пошук талантів серед «державних дітей» перетворився на справжній зорепад високого мистецтва

Якщо в ці похмурі осінні дні сонце іноді й визирало на Чорноморському узбережжі нашої країни, то найяскравіше світило воно лише в одному-єдиному місці — над сценою  ялтинського санаторію імені Кірова, де протягом трьох днів проходив V Всеукраїнський мистецький  фестиваль «Щедрику-ведрику» збирає зірочки». Понад 200 вихованців шкіл-інтернатів та навчальних закладів для дітей-інвалідів   із Житомирської, Запорізької, Закарпатської, Донецької, Львівської, Харківської та Хмельницької областей і АР Крим демонстрували тут свої різнобічні таланти у вокалі, хореографії, розмовному жанрі, цирковому мистецтві, живописі, вишивці, ужиткових ремеслах. Дорослим  вдалося перетворити  це дійство для дітей, позбавлених батьківської ласки, повноцінного фізичного і духовного життя, на красиве дзвінкоголосе свято. Щоправда, не обійшлося і без сліз, та це були сльози щастя від перемоги над складною долею, фізичними вадами, котрі, як виявляється, не можуть зашкодити  справжньому таланту та наполегливій роботі над його шліфуванням.

Не міліє криниця добра

Започаткував згаданий фестиваль благодійний дитячий фонд «Щедрику-Ведрику», яким опікується жінка великої душі і щедрого серця Валентина Василівна Блюхер — дочка легендарного радянського командарма,  закатованого сталінським режимом у Лефортово ще  напередодні Другої світової. Шестимісячною вона залишилася круглою сиротою (матір також розстріляли енкаведисти), тож пізнала всю гіркоту долі вихованки сиротинців. 

Саме тому, незважаючи на поважний вік, пані Валентина докладає   чималих зусиль, щоб полегшити життя тим українським хлопчикам і дівчаткам, яких називають «державними дітьми». Таким стартом над прикрощами долі  для юних талантів і став фестиваль, куди після  відбору в школах-інтернатах потрапляють найяскравіші і найнаполегливіші.

Цього року він уперше був конкурсним, де Гран-прі й дипломи в творчому суперництві виборювали найсильніші, зокрема і  завдяки філігранним майстер-класам, які провели для дітей народний артист України, композитор і співак Мар’ян Гаденко, його колеги — заслужена артистка України Тетяна Мудра, талановита київська співачка Тетяна Кисляк та блискуча телеведуча  Ірина Макеєва. Телеверсію цього яскравого свята милосердя і добра забезпечили державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» (УТР) та «МК студія» на  чолі з Ігорем Галицьким.

До організації фестивалю долучилося широке коло благодійників, з-поміж яких найщедрішими виявилися активісти земляцтва «Хмельниччина» в Києві, ряд підприємств із  Хмельницького та Кам’янця-Подільського, представники влади Кримської автономії, відомі політики.

Пані Валентину називають українською матір'ю Терезою. Фото автора

Едіт Піаф… підростає в Харкові

Коли під час прослуховування на  сцену вийшла струнка невисока юнка і в зал полився потужний  оксамитовий голос французькою,  голова журі Мар’ян Гаденко раптово зупинив музику. 14-літня Женя Печериця, вихованка  Харківської  спеціальної школи-інтернату для дітей зі зниженим зором, замалим не розплакалась. Та Мар’ян Ілліч заспокоїв дівчину, назвавши її  маленькою Едіт Піаф, і  зауважив, що його допомога не потрібна цій яскравій зірочці: вона бездоганно співає і  доволі артистично поводиться на сцені.

Ще одна,  трохи старша юнка з Алупкинської санаторної школи-інтернату Еміне Абдувалієва також одразу була поза конкуренцією, оскільки, як завважила Тетяна Мудра: «Готова артистка!» Вона  і стала володаркою Гран-прі Ялтинського фестивалю в старшій віковій групі  виконавців вокалу. Причім однаково майстерно  дівчина виконала і  українську народну пісню, й татарський фольклор.

А  глядацький зал, не  шкодуючи оплесків, висловив свою особливу прихильність до невисокого худенького Віталія Голодняка. Пісню «Мамочка» у виконанні цього талановитого  11-літнього хлопчика, круглого сироти, що живе і навчається в Чинадіївському дитячому будинку інтернатного типу (Закарпаття),  важко було слухати без сліз. Неотриману материнську любов і батьківську ласку цьому світлоокому хлоп’яті компенсує творчість: він не лише майстерно співає, а й захоплюється розмовним жанром, прекрасно малює.

Мар’янці Саф’яниковій, симпатичній чорнявій юнці з Вовковинецької школи-інтернату (Хмельницька область), стали в пригоді батьківські поради композитора Мар’яна Гаденка. Своїх батьків, на жаль, вона не знає: малям її знайшли в холодному підвалі. Той сердечний біль сирітства вклала  дівчина в пісенну молитву до Бога,  якого просить навчити праведно жити поміж людей.

Гімн її величності Музиці натхненно співають вихованці Алупкинської школи-інтернат. Фото автора

Ангели небесні і земні

Настя Кулабухова  талановито і щиро виконала пісню «Ангели». І справді, ці Божі посланці оберігають дівчинку зі складним медичним діагнозом від недитячих страждань. А ось її вокальному хисту так само натхненно допомагає вчителька музики, яка зуміла побачити і розвинути здібності Насті, зміцнити її віру в себе.

Заслуговують високого поцінування і педагоги Лівадійської школи-інтернату (АР Крим):  за сценічним успіхом їхніх вихованців  з  двох вокальних ансамблів «Молодість» та «Денсбит», солістів і танцівників, майстрів поетичного слова криється  копітка щоденна праця. Від імені земляцтва «Хмельниччина» заступник голови цієї громадської організації Микола Колесник вручив цінний подарунок директорові навчального закладу Марині Дорогіній. 

Як співала Настя Ломакіна з Амвросіївської школи-інтернату для дітей, позбавлених батьківського піклування (Донеччина), вибір є в кожного. Та зробити його на користь мистецтва, а не паління, зловживання наркотиками, участі в правопорушеннях тисячам хлопчиків і дівчаток зі складною долею мають допомогти дорослі, все  наше суспільство.

Звісно, дуже хотілося б, щоб у нас не було сиріт, щоб кожен мав сім’ю. Та якщо говорити саме про культурний розвиток підлітків, то, за нашими спостереженнями,  загальноосвітні навчальні заклади краще справляються з цим завданням.

Приміром, здібні вихованці  двох спецінтернатів для дітей зі зниженим зором №2 та №12 з Харкова цілком заслужено  отримали кілька дипломів фестивалю в жанрах вокал та хореографія, продемонструвавши  цікавий репертуар, прекрасну музичну підготовку, яскраві  сценічні  костюми. Їхні вчителі  віднайшли і підтримали юних зірочок,  допомогли реалізуватися їхнім неабияким талантам.

Хочеться щиро вклонитися і наставникам  вихованців Кам’янець-Подільського навчального комбінату зі  слабким зором,  Новоушицької спецшколи (Хмельницька область) для глухих дітей,  Маріупольської спецшколи для слабкочуючих (Донеччина), Матвіївської та Гуляйпільської шкіл-інтернатів (Запорізька область).

З дипломом у доросле життя

Не можна без щему в серці дивитися і слухати учасників фестивалю.  Голова журі, який безмежно любить дітей, щирий і відвертий з ними, як з рівними,  Мар’ян Ілліч просить маленьких артистів більше усміхатися, розправляти плечі, «заводити»  глядацький зал.  Та відразу це вдається  не всім: надто багато недитячих труднощів  випало на долі цих юних артистів.

Подільський соловейко, володар Гран-прі IV фестивалю «Щедрику-ведрику» збирає зірочки» Сергійко Гуменний з  Кам’янця-Подільського, гість нинішнього конкурсу, вже нині може дуетом виконувати «Рідний край» із самим народним артистом Іваном Поповичем.

 А ось Борис Умєров, вихованець літературного гуртка з Лівадійської санаторної школи-інтернату допоки на сцені почувається ще не надто затишно. Та його  авторський вірш «Мама»  змушує глядачів слухати серцем, співпереживати підліткові, якого народили на світ, щоб по-зрадницькому покинути. Віриться, що любов до поезії допоможе юнакові віднайти в житті світлі радісні тони.

З надією поїде додому з Криму  і дипломант першого ступеня Сергій Горбенко. Обдарованому старшокласникові з Амвросіївської школи-інтернату для дітей, позбавлених батьківського піклування, народний артист України Мар’ян Гаденко  не лише порадив продовжувати заняття вокалом, а й пообіцяв посприяти під час вступу до музичного вишу. Тож сонце цього дня усміхнулося  ще одній сирітській долі.

Підсумовуючи результати  п’ятого мистецького дитячого фестивалю «Щедрику-ведрику» збирає зірочки» в Ялті, завважимо: він переконливо довів,  що  юні таланти з обмеженими фізичними можливостями та сироти —   повноправні громадяни нашої незалежної держави, і українська мова є найкращою для їхнього спілкування. Як і те, що не міліє ріка справжньої щирої доброчинності, а отже, завжди знайдеться доросла рука, тримаючись за яку, державним дітям не боязко буде підніматися на сцену, купатися в сяєві слави й відчувати себе справжніми зірками.  

ПРЯМА МОВА

                                   
Олена СЕМИЧАСТНА, 
міністр соціальної політики АР Крим:

— Сьогодні  в автономії під державною опікою перебуває 3450 дітей. Ми повинні не лише нагодувати та одягнути їх, а й дати кожному знання, допомогти визначитися з подальшою долею. Коли йдеться про обдарованих дівчаток і хлопчиків зі складною долею, то підтримати  їхній талант — це моральний обов’язок усіх небайдужих людей, суспільства загалом. Вірю, що зірочки Ялтинського фестивалю яскраво світитимуть на мистецькому небосхилі нашої Вітчизни.