30 вересня 2011 року. Наше судно, потерпаючи від страшного шторму, затонуло. Величезні хвилі віднесли шлюпку з екіпажем в один бік, а мене — в другий. Нарешті, зовсім знесилений, я виповз на цей острів, який назвав островом Відчаю. Я залишився без їжі і житла: навіть ніде було заховатися від спеки, дощу чи хижих звірів. Коли почало сутеніти, швиденько збудував із підручного матеріалу високу піраміду, заліз на її верхівку і всю ніч проспав міцним сном.

1 жовтня. Я ще не знав, куди потрапив: на материк чи острів? Чи мешкають тут люди? Водяться звірі? За кілька кілометрів від мене височів крутий високий пагорб, і я вирішив піднятися на нього, аби оглянутися довкола. Коли нарешті дістався вершини, побачив, яка лиха година випала на мою долю: я був на острові! З усіх боків хлюпало море, за яким ніде не було видно землі. Якщо, звісно, не рахувати кількох острівців — набагато менших за мій.

Також зробив інше відкриття: рослинність тут була дикою і ніде не виднілося бодай клаптика обробленої землі. Отже, людей тут і справді не було!

2 жовтня. Після довгих пошуків нарешті знайшов підходяще місце для побудови житла. Це була невеличка гладка галявина на схилі високого пагорба. Від вершини пагорб спускався крутою стіною, в якій було невелике поглиблення, немов вхід до печери. Прямо тут я поставив намет і почав будувати житло. 

12 жовтня. Зробив важливе відкриття: на острові водяться кози! Правда, вони дуже обережні й прудкі: підкрастися до них немає ніякої можливості. Та я не журюся, бо не сумніваюся, що рано чи пізно навчуся полювати на них.

…З якого це дива раптом узявся переказувати ледь-ледь переінакшені сторінки відомого твору про Робінзона Крузо? Бо хочу найпершим «забити» тему трохи оновлених пригод на безлюдному острові. Адже підозрюю — ось-ось з’являться сучасні романи і фільми про добре відомі пригоди головного героя: зустріч із людожерами, звільнення П’ятниці, сутичку з піратами. В чому тут «фішка»? Та в тому, що все-все відбуватиметься на острові з… пластикових пляшок та іншого сміття, який дрейфує в океані. А засісти за написання «Робінзона Пузо» вирішив після недавно почутого.

«Жах, що коїться у світі, — глибоко зітхнув чолов’яга, в якого живіт нагадував ночви. — Недавно десь почув — в океані плаває цілий острів із пластикового сміття. Уявляєш!..»  «Тю, ти, Пузо, немов у понеділок народився, — іронічно посміхнувся його напарник. — На греця тобі той пластиковий острів? Бо в нас он є пластикові береги!» — він показав під ноги.

Некваплива розмова приятелів відбувалася на міському пляжі на березі Кальміусу. Не секрет, купатися тут наважуються тільки відчайдухи-екстремали, а ось погрітися на сонечку та подихати повітрям на берег приходить немало охочих. Оті двоє «подихали» нормально — по літровій пляшці пива (пластик), яке цмулили з пластикових стаканів. І закінчення моціону було звичним. Попобідкавшись над долею забрудненого сміттям океану, Пузо та Понеділок (так його подумки охрестив) кинули пляшки та стаканчики під дерево, під яким сиділи на лавці, і повагом почовпли з пляжу.

Острів, про який згадували герої ще не написаного пригодницького роману, справді виявили дослідники в Тихому океані поблизу Гавайських островів. Течії збили докупи пластикові відходи на поверхні понад 700 тисяч квадратних метрів. А під водою сміття ще більше — воно затоплене до глибини 30 метрів.

І хоч сухопутному Донецьку з’ява острова не загрожує, тут, схоже, невдовзі бовванітимуть терикони тих самих пластикових відходів, від яких ніде немає спасу на суші. Хоча боротися з цим напастям донеччани привчені ще змалку. Бо тільки-но оті Пузо й Понеділок пішли журитися в інше місце, прибігли кілька хлопчаків. Мерщій схопили пластикові пляшки і пожбурили їх у й без того брудну річку. «Моя далі!» — переможно вигукнув один. «Зате моя аж до моря допливе! — похвалився інший. — Або, чуєш, навіть до океану!..»

…Їй-бо, поки не випередили, час братися за написання «Нових пригод Робінзона Пузо».