Роздержавлення почнеться 1 січня 2016 року і охопить 518 друкованих видань загальним накладом 2,35 мільйона примірників із річним доходом 286,7 мільйона гривень. Це приблизно третина ринку місцевої преси і майже дві третини ринку передплати. Протягом чотирьох місяців з набрання чинності закону засновники видань мають погасити борги із зарплати та обов’язкових платежів, а після цього вийти з числа засновників. Центральні органи державної влади свої видання мають перетворити на офіційні друковані видання.
Зрозуміло, що реформа преси — це передовсім її звільнення і вихід із зони впливу органів влади (вимогу почати цей процес поставила перед Україною ПАРЄ ще у 2005 році), а для держави — спосіб заощадити. У 2013 році видання одержали фінансову підтримку 97,8 мільйона гривень. Нині приблизно третина державних і комунальних ЗМІ має прибуток — частину доходів отримують від передплати, решту — від угод із владою про висвітлення діяльності й політичної реклами. Саме через укладання договорів на висвітлення діяльності й надалі будуватимуть відносини ЗМІ та органи влади. Також для підтримки преси буде передбачено грантову допомогу від Ради Європи та створення на базі спілки журналістів і медіаспільноти об’єднаних рекламних агентств для видань місцевого розповсюдження.
За словами голови Держкомтелерадіо Олега Наливайка, на першому етапі буде здійснено пілотний проект: реформують перші 44 видання, на що витратять 7 мільйонів гривень, а далі протягом двох років на реформування інших видань витратять 95 мільйонів. Після пілотного проекту проаналізують і внесуть зміни в закон чи постанову Кабміну щодо процедури реформування.
У «кишені в Меркель» чи самодостатні?
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
Що ж чекає на видання та редакційні колективи, розмірковували у Рівному напередодні ухвалення закону про роздержавлення. Чи не опиняться наші регіональні видання, як свого часу польські, в «кишені у Меркель»?
— Успішними значна частина комунальних видань України є навіть у місцевостях, де, здавалося б, саме їхнє існування навряд чи можливе, — каже головний консультант Головного департаменту інформаційної політики Адміністрації Президента України Олександр Бухтатий. — Вони втомилися чекати, коли ж їх нарешті відпустять у вільне плавання. Та є й такі, що мріють якнайдовше залишатися на «бюджетній голці».
Усі 15 років НСЖУ займала принципову позицію: на місці комунальних видань мають утворитися журналістські підприємства чи кооперативи, які працюватимуть як місцеві друковані видання або сайти. Тоді журналісти не втратять улюбленої роботи, а громади — права на місцеву інформацію. Адже саме місцеві видання мають дедалі більшу популярність — і це світова тенденція. Ми наполягали, щоб у законі залишилася норма про те, що саме реформовані видання мають пріоритетне право на висвітлення діяльності влади. Тобто на укладання угод відповідно до Закону «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування». На жаль, досі він не діяв: лише 9% комунальних видань такі угоди мали.
Це зовсім різна філософія бюджетних грошей — дотація і оплата наданих інформаційних послуг, адже тоді ніхто не дорікне, що ви взяли ці гроші з бідності. З іншого боку, й дотації комунальним ЗМІ загалом не такі вже й значні: скажімо, торік на 555 комунальних газет із бюджетів різних рівнів було спрямовано 70 мільйонів гривень. А 127 комунальних ЗМІ (третина усіх) працюють зовсім без дотацій. Комунальна преса не втратила соціальної функції: 100 тисяч тонн газетного паперу за рік на її друк — підтвердження цього.
Що ж тепер робити? Думати і діяти. Адже змогли 19 комунальних видань в Україні торік стати мільйонерами. Серед них чотири видання з Рівненщини: «Надслучанський вісник» (Березне), «Володимирецький вісник» (Володимирець), «Полісся» (Зарічне) та найуспішніше — «Сарненські новини» (Сарни). Так, зізнаються редактори, їм істотно допомогли вибори, але й без виборів у попередні роки вони цілком давали собі раду, не зазираючи до рота місцевій владі. Навпаки: незважаючи на постійні зміни у владі, привчали її до повноправного партнерства, а останніми роками працювали на згаданих угодах.
— Зрозуміло, що за об’єднанням громад неминуче настане укрупнення районів — нехай навіть через кілька років, — каже секретар НСЖУ Валерій Горобець. — І раптом району не стане. Що робити? Виходити у світ! Адже людям цікаво те, що відбувається на території, яка була їхнім районом.
Однак Валерій Горобець застерігає колег від критичних, а інколи й «смертельних» дотацій.
Рівненщина загалом зовсім не в зоні ризику і до старту нового закону готова. Навіть більше: тут можна повчитися, як вести газетний бізнес у нових економічних умовах.
ПРЯМА МОВА
Олег НАЛИВАЙКО,
голова Держкомтелерадіо:
— Роздержавлення відбуватиметься в інтересах редакційно-трудових колективів. Однак є небезпека, що роздержавлені видання звертатимуться до бізнес-кіл пізніше, тому необхідно підтримати ці ЗМІ, щоб вони могли самостійно вижити.
Приблизно третина державних і комунальних ЗМІ мають прибуток від передплати, угод із владою про висвітлення діяльності й політичної реклами. Для решти видань буде передбачено грантову допомогу від Ради Європи та створення на базі спілки журналістів і медіа-спільноти об’єднаних рекламних агентств. Масових скорочень не буде — журналістські штати в регіонах оптимізовані, у районних газетах працює по 3—5 людей. Згідно з ухваленим законом, працівникам, звільненим під час реформування, засновник редакції зобов’язаний виплатити компенсацію.
ЕКПЕРТНА ДУМКА
Дмитро ТАРАСЮК,
голова Рівненської
обласноїорганізації НСЖУ:
— Слід розуміти, що з роздержавленням на нас раптом не посиплються гроші. Та зберегти власну самодостатність цілком реально. У Польщі після реформування лише кілька воєводств мають газети, власники яких — поляки. Більшість — «у кишені в Меркель», тобто їхніми власниками стали німці. І це саме той приклад сусідів, якого не варто наслідувати.
У редакції «Кур’єра Любельського» (регіональне видання Люблінського воєводства) на власні очі переконався, наскільки вона залежна від власника: лише одну шпальту журналістам відводять для творчості, все інше — замовні матеріали.
Дуже не хотілося б, щоб подібне сталося в нас. Якщо кістяк колективу — висококласні фахівці, то така газета буде затребуваною у громаді.
Ми в Google+