Керівники ансамблю
Сергій ХИТРЯКОВ
та Юрій РІЗОЛЬ

У Колонній залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України відбувся ювілейний концерт лауреата Всеукраїнського конкурсу артистів естради, переможця багатьох міжнародних фестивалів, лауреата міжнародної премії «Золотий Орфей» ансамблю «Веселі музики», присвячений 30-річчю творчої діяльності. Як і заведено у дружній сім’ї, звитяжців народного мистецтва палко вітали з квітами і нагородами Міністерство культури і туризму, Український фонд культури, Національна всеукраїнська музична спілка, альма-матер членів гурту — Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, численні громадські організації.

Що цікаво: свій тридцятирічний шлях фольклорний ансамбль пройшов у незмінному складі, всім майстрам за високий професіоналізм та вагомий внесок у популяризацію української музики і народної пісні одночасно було присвоєно почесне звання «Заслужений артист України». Саме з цього і почалася розмова нашого кореспондента з заслуженими артистами України художнім керівником славетного колективу Сергієм Хитряковим та директором ансамблю Юрієм Різолем.

— Феноменально: ще зовсім молоді люди, майже юнаки, зі своїми ще не досить переконливими поглядами на музичне мистецтво об’єднались і понад 30 років разом дарують людям натхнення, прославляють українську культуру не тільки на своїй Батьківщині, а й далеко за її межами. Як усе починалося, Сергію Павловичу?

С. Х.: Згадується юність, коли ми всі були студентами Київського державного педагогічного інституту імені М. Горького, і так млосно й тепло стає на серці!  Наприкінці 70-х— початку 80-х років в інституті було багато талановитої молоді. Всі про щось мріяли, прагнули неабияких успіхів, працювали над собою, вдосконалювались. Для цього були всі можливості. А особливою гордістю музично-педагогічного факультету був його фольклорний ансамбль. Склад колективу не був постійним. На зміну випускникам приходили молоді студенти. Так було, поки в ансамбль не прийшли Павло Бугар, Владислав Почко, Олександр Чух, Юрій Різоль. Тодішній керівник Сергій Фанін запропонував очолити творчий колектив мені. Саме цей склад став міцним фундаментом ансамблю. В ті часи ніхто навіть  не мріяв про творче довголіття, що колектив стане однією з найпопулярніших музичних груп в Україні, яка поширює народну музику, прославляє українську пісню.

Ю. Р.: Ми намагалися відрізнятись від інших не тільки звучанням зі сцени, а й за принципами відносин у колективі. Підтримка один одного в повсякденному житті, доброзичливість і толерантність, готовність кожного в будь-яку хвилину прийти на допомогу. Ніхто не знав у ті роки принципів командної роботи. Але інтуїтивно працювали ми саме так. Головне для нас було — спільна мрія й спільні цінності.

Окрім творчої роботи, кожен із нас залежно від здібностей мав і інші обов’язки. Наприклад, контрабасист і вокаліст Олександр Чух — водій від Бога. Ми проїхали з ним понад 1,5 мільйона кілометрів по Україні та Європі без жодних аварій. Скрипаль, вокаліст Владислав Почко захоплювався географією, був акуратним і відповідальним з фінансами — виконував обов’язки штурмана, бухгалтера й касира. Я, кажуть, непоганий організатор, тому ось уже 30 років несу цей хрест. А ще доводилось бути перекладачем — з юних років захоплювався англійською мовою. Наш соліст, сопілкар Павло Бугар — не тільки найталановитіший серед нас виконавець на сцені, але й у житті будь-яке доручення виконає вчасно і ретельно. Про Сергія Хитрякова скажу коротко: все, що ми зробили на сцені, його заслуга.

— Як з’явилася така поетична назва ансамблю? Оптимістична і досить промовиста...

С. Х.: Коли нас про це запитують, відповідаємо, що «Веселі музики» — скоріше не назва, а склад характеру його виконавців. Остаточно назва закріпилася за нами після перемоги на Всеукраїнському конкурсі естради, де ансамбль «Веселі музики» виборов звання лауреата. На той час наш репертуар складали жартівливі, веселі пісні. Правда, інколи нам дорікають, що ми «дуже веселі» і мало виконуємо патріотичних пісень, не несемо в люди заклик «боротися за волю, за щастя і долю». Але наше кредо — дарувати людям радість і усмішку. Коли вони приходять на концерт з розпачем і зневірою, а йдуть зі спалахом надії і вогником в очах, хіба це не патріотично? Згадалося, як на гастролях у Великобританії наприкінці офіційного концерту ми заспівали «Наша дума, наша пісня» Тараса Шевченка та «Ще не вмерла в Україні» — це не ознака патріотизму? В ті часи, між іншим, це був маленький громадянський подвиг, бо за таке «вольнодумство» можна було здобути статус «невиїзних» і отримати велику пляму у творчій біографії.

— До речі, на ювілейному концерті неодноразово з вуст ведучої чулось «Вони були першими...» Поясніть, будь ласка, в чому?

Ю. Р.: Ми першими з професійних колективів заспівали наживо «Ще не вмерла в Україні» — це було на офіційному відкритті посольства України в Німеччині. Ми перший колектив, який дав концерт для української діаспори Великобританії. Зал у Манчестері був переповнений, і щоб охочі змогли послухати українські пісні і музику, гучномовці винесли на вулицю. Ми — перший фольклорний колектив з України, який дав сольний концерт в одному з найпрестижніших залів Європи — залі мюнхенської філармонії. Перший музичний альбом «Їдем далі!» з народною музикою Україна отримала теж від «Веселих музик».

— Через які країни ще проклали концертні маршрути «Веселі музики» і як там вас сприймали?

С. Х.: Свою майстерність ми демонстрували майже в 50 країнах світу: Англії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Голландії, Іспанії, Греції, Німеччині, США, Франції, Чехії, Словаччині, Фінляндії і багатьох інших. Тільки в Польщі ми дали 250 концертів! Виступали перед королівською родиною в Шотландії, в залі Організації Об’єднаних Націй, брали участь у президентських заходах Польщі, Болгарії, Естонії, Білорусі.

Зарубіжна преса дуже схвально відгукувалась про виступи «Веселих музик». Так, одна з американських газет писала: «Що залишилося незабутнім від спектаклю, який дали «Веселі музики», — це неабияка досконалість та майстерність виконання, яке важко описати — його треба бачити та слухати...» У Фінляндії «…підбір пісень при іскрометному та віртуозному інструментальному супроводі у формі бравурно-професійного виконання та живого гумору причарував глядачів», а в Німеччині нас побачили «веселими та привабливими, живими й безпосередніми».

— Таке враження, що за кордоном ансамбль «Веселі музики» знають краще, ніж в Україні. Чому вдома вас не так голосно чути?

Ю. Р.: Одного разу ми виступали на річниці однієї відомої газети. Після концерту до нас підійшов охайний чоловік років 50 у вишиванці і каже: «Ваш виступ мене вразив!» Я відповів: «Ми «Веселі музики» з Національної філармонії України». «Не чув, не знаю», — трохи спантеличився мій співрозмовник. «А кого ви чули і знаєте з гуртів, співаків, що виконують народну музику»? Дядько задумався: «Ніну Матвієнко…» Повернувся та й пішов. Висновок напрошується невтішний: народна музика в українській культурі як падчерка, яку майже ніде не чути.

Чи потрібна народна музика взагалі? Абсурдне запитання, відповість майже кожний. Але життя дає іншу відповідь. Коли дивишся, в якому стані, яке ставлення до народної музики в нашій державі, хочеться вигукнути каламбуром: «Нікому, окрім самого народу, вона не потрібна...» Одного разу після концерту в селі на Чернігівщині підійшла до нас жінка зі сльозами на очах. Ви не дивуйтеся, каже, то сльозі від радості. За багато років вперше почула справжню нашу рідну народну музику. У нас, простих людей, не тільки забрали заощадження — душі наші обікрали.

Або такий факт. Відома англійська фірма ARC REKORDS видала компакт-диск «Танці на селі» у виконанні нашого ансамблю — перший альбом української народної музики, який з успіхом продається в 56 країнах світу. Чи є щось подібне в Україні? Сучасні мас-медіа народна музика не приваблює. Неформат, шароварщина — чується. Так і живе вона з цим ярликом і сьогодні.

 

Свій тридцятирічний шлях ансамбль пройшов у незмінному складі. Фото автора

 

— І останнє запитання: які плани на майбутнє?

С. Х.:  Проте ми оптимісти. Сподіваємось, що коли-небудь держава замислиться про культуру і зрозуміє, що такий жанр як народна музика не може конкурувати з сучасним шоу-бізнесом. Що народна музика, як дитина, потребує захисту та особливого піклування з боку  посадовців. Бо занепад народної душі призведе до занепаду самої держави.

Будемо й надалі пропагувати народне мистецтво, пісню, музику. Хочемо нарешті почати записувати свій новий диск, на який так довго чекають шанувальники народної музики. Сподіваємось, він вийде в 2012 році. Є цікаві задумки про нову програму, які поки що намагаємось не розголошувати і які будуть для наших слухачів приємним подарунком. 

Олексій МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»