ГРОМАДА

 Там, де люди тримаються гурту, і життя заможне

Неподалік того місця, де  Південний Буг зустрічає Дохну, стоїть велике село Устя. У писемних джерелах  вперше згадується воно в VII столітті. Місцевість тут дуже мальовнича, тихими вечорами з голубими плесами ставків і річок та зеленими луками гомонять сосновий бір і дубовий ліс. Місцева громада вже розробила проект створення туристичного оздоровчого комплексу. Цікаво, а якою відкриється  вона країні і світові?

Центр там, де живеш

Сільський голова Володимир Фищук гостинно запрошує на каву. На 2331 жителя цього віддаленого від Вінниці населеного пункту 12 магазинів і кафе. Конкуренція! Тож у закладі громадського харчування, до якого  завернули ми з головою, підлога підметена,  чашки сяють на сонці й господиня привітна.

Звідси центр села — як на долоні. Міської метушні, певна річ, немає, та клопоти схожі. Селяни поспішають до аптеки, завертають до банку й пошти, чимчикують до швейної майстерні, пункту ремонту взуття, перукарні (чоловіча стрижка — всього 5 грн), ветеринарної аптеки… «А з мішками — то наші сусіди з Киріївки,  приїхали до підприємця зерно здерти на борошно», — пояснив співрозмовник.

Повітря довкола  наповнене ароматом свіжого хліба. «Домашній!» — кажу я. «Від приватного підприємця», — уточнює пан  Володимир, додавши, що здоба і хліб від Тетяни Гіленко мають попит не лише в селі, а й у районній Бершаді.

— Купують, бо з натуральних продуктів, — зауважує господиня. Розповідає, що цього року в селі реконструювали електропостачання. Додатково встановили сім підстанцій, на 18 км замінили опори, обладнали ізольовані дроти.  Тепер її піч отримує безперебійно електроенергію. Новому раді всі, бо  в добротних господах тепер чимало електроприладів — бойлери, електроплити, мікрохвильові печі.

Відмінний урожай - підстава для гарного настрою голови господарства Павла Марущака (ліворуч) та комбайнера Григорія Лебедя

Виготовляє  смачні буханці для харчування своїх працівників і ТОВ «Устя». Оскільки зерно в оплату за земельні паї господарство відпускає не за ринковою ціною, а за собівартістю його виробництва, то і в багатьох селянських дворах господині  печуть хліб власноруч. «Особливо смачні паляниці в Бевзюків», — уточнює сільський голова.

Завертаємо на чисте впорядковане обійстя. Господар щиро радий гостям. Розповідає, що його дружина Марія свого часу приїхала сюди із Закарпаття, щоб на просапці цукрових буряків заробити копійку. А знайшла щастя: місцевий механізатор Василь запропонував красуні руку і серце. У неї була дочка, а з Василем вони ще трійко  дітей нажили.

— Люди в селі доброзичливі і все тут поряд — дитсадок, школа, лікарня, клуб, бібліотека, млин...  Прекрасні умови для щасливого сімейного життя, — запевняє Марія.

— Гарна багатодітна родина. Діти завжди чисто вдягнуті, чемні, — приєднується до розмови В. Фищук. — І при цьому жодного разу не звернулися до сільради по допомогу.

— Та самі ж можемо заробити. Живемо біля  батьків, тримаємо господарство. Є кінь, корова, свині, —  виправдовується мати сімейства.

З чого батьківщина починається

В Усті два дитсадка, а це, погодьтеся, зручно для батьків: не треба дитину через усе село вранці вести. Та й видно, що громада не забуває про своє майбутнє. У «Барвінку» цьогоріч коштом сільського бюджету придбали стільці і зробили поточний ремонт, місцеве господарство допомагає продуктами.

Наталя Дудник, завідуюча дитсадком,  каже, що в щоденному меню сільської малечі фрукти, соки, м’ясо, риба, масло.  Діти під час свят вірші читають про своє рідне село, місцеві пісні співають. Так виховується патріотизм справжній, не декларований.

Про школу також спільно дбають. Освітній заклад забезпечений всім необхідним, а його просторе і світле приміщення виблискує свіжими фарбами.  Цього року  за парти  сіли 247 учнів. Директор школи Тетяна Гончарук підрахувала, що  надалі кількість учнів буде зростати.

І дарма, що цей навчальний заклад сільський — тут  прагнуть забезпечити всебічний розвиток школярів.  Приміром, приміщення для танців нічим не поступається хореографічним студіям  обласного центру. Загалом у школі 13 гуртків. «Наші учні  перемагають на олімпіадах, вступають до вишів», — з гордістю каже директорка.

Тримаються віри батьків

В історії Устя був період, коли однією частиною села володіли турки, а другою – поляки.  Розповідають, що якось краянам допекло платити данину і вони  втопили турецького посіпаку у бочці з квасом. Непокора багатьом вартувала життя. А в період насаджування уніатства  винищили й другу частину села за те, що трималася батьківської віри.

Православний Свято-Георгіївський храм безпосередньо пов’язаний з життям громади. У 1771 році устяни розібрали приміщення малопомісної церкви і  продали його в село Завалля Гайсинського повіту. Собі спершу звели дерев’яну з трьома банями, а в 1873 році —  кам’яну. Стоїть вона біля дороги, та в стінах жодної тріщини. Можливо, це і від міцного світогляду.

У пік боротьби з культовими спорудами у 30-х роках минулого століття  секретар сільради Федір Нижник напускав туману в очі начальству, відписуючи, що з церкви зробили склад. А в другій половині 1940-х директор школи Данило Вербицький, який пройшов блокаду Ленінграда, не раз просив свого високопосадового товариша в Москві, щоб відтермінували її руйнування. Тепер матеріально допомагає храму керівник місцевого господарства Павло Марущак.

Ціна свободи

За дорученням громади ветерани написали книгу історії села і передали її до місцевого краєзнавчого музею. Непрості випробування випали на долю одного з авторів книги Дмитра Гуменного. В 17 років він став розвідником і пройшов фронтовими дорогами від Сталінграда до Праги. Був поранений кілька разів, за свої ратні подвиги нагороджений бойовими орденами і медалями.

— Коли ми з боями ступили на Луганщину, то цілували землю, бо це українська земля, — зауважує ветеран і називає ціну свободи. З Устя та бригадної Лугової на фронт пішло 928 осіб. Повернулося – 490. Сьогодні в обох селах залишилося лише 19  учасників бойових дій. На жаль, то була не остання війна. Тутешні хлопці змушені були брати участь у військових конфліктах на території інших держав, зокрема в Афганістані. До речі, ім’ям героїчно загиблого там Анатолія Гуменюка назване одне з полів господарства. У день його народження і в день виводу військ з Афганістану сільський голова разом з керівником господарства відвідують матір хлопця. Скажуть добре слово, допоможуть продуктами.

Ветерани, каже співрозмовник, не почуваються в громаді обділеними увагою. Місцева влада і  городи допоможе зорати, й паливо додому привезе, й про подарунки до свята Перемоги не забуде.

— Я своїй дружині, яка багато років працювала в сільській школі,  — каже ветеран Великої Вітчизняної  Дмитро Гуменний, — часто повторюю: «Спасибі, добре ти їх навчала».  Бо теперішні керівники — це ж її учні...

Земля нагодує і прихистить

Павло Марущак,  керівник ТОВ «Устя», місцевий і з багатьма теперішніми працівниками господарства ходив до школи. Працював водієм та агрономом, а нині  переймається долею свого села та бригадної Лугової.

— Орендувати паї відповідально, адже основою матеріального добробуту родин є земля,— каже він.—  Причім найбільше за врожай на полі переживають пенсіонери, ті, хто знає ціну селянської праці. Розмір орендної плати в господарстві фактично становить понад 5% від кадастрової оцінки землі. На 730 грн паю люди можуть взяти 900 кг пшениці або 1 т пересіву, або 1,2 т кукурудзи. Кожен сам визначається, скільки і чого йому треба.

Товариство обробляє 2500 га ріллі, працює в ньому 120 працівників, середньомісячна зарплата майже 2 тис. грн.  Щоб обробити цю площу сучасною технікою, достатньо і тридцяти механізаторів.  Та в громаді розуміють, що  трудова зайнятість — не лише економічна, а й соціальна проблема. Тому в господарстві взялися за  розвиток тваринництва. Є свиноферма, утримують майже  тисячу голів. Завдяки тісній співпраці з галузевою асоціацією «Юніформ-Агрі» молоко виробляють без контакту з повітрям. За рік від корови надоюють 6 тис. кг. Дійним стадом  управляє автоматизована система. Європа!

Під час аграрної реформи громаді вистачило мудрості безконфліктно розпаювати і землю, і майно, село не розділилося на  ворогуючі між собою осередки. У цьому, напевне, і криються джерела його сьогоднішньої успішної днини.

І хліб на рушнику

Сільська громада узвичаєно планує своє майбутнє. Наступного року, приміром, збираються перекрити дах у Будинку культури, завершити освітлення вулиць. Працюють гуртом і відпочивають змістовно. На 65-річчя Перемоги в Усті навіть власний парад організували! Відтворили період перед війною, евакуацію, ішли військова техніка (у т. ч. легендарна «Катюша»), браві солдати, а завершували парад  40 одиниць сільськогосподарської техніки.

Нині готуються урочисто відзначити День села.  Місцевим аматорам ( а в художніх гуртках при Будинку культури займається 112 осіб) самим під силу організувати тригодинний концерт). Та ще запрошують відомих виконавців, як-от Миколу Янченка.  І, як годиться, спочатку скажуть добре слово і вручать короваї та дарунки тим, хто виходить на пенсію. Затим кращих хліборобів нагородять телевізорами, пральними машинами тощо. І обов’язково кожному піднесуть на рушнику свіжоспечений коровай.