ПРИКРО

Будинок у Полтаві, де народився видатний інженер-винахідник Юрій Кондратюк, зустрів його 115-річний ювілей без меморіальної дошки та з тріщинами у стінах

Ігор ГАВРИЛЕНКО,
кандидат історичних наук
для «Урядового кур’єра»

Юрій Кондратюк — різнобічно обдарований інженер-винахідник, учений і практик, який обгрунтував політ людини на Місяць та повернення на Землю за допомогою відокремленого від космічного корабля посадково-злітного модуля. Майже через 50 років після цієї ідеї та понад чверть сторіччя після загибелі дослідника американська експедиція здійснила 1969 року політ за «трасою Кондратюка» до супутника нашої планети та висадку екіпажу астронавтів на його поверхню.

Тут гостювали Панас Мирний і Володимир Короленко

Юрій Васильович Кондратюк, він же Олександр Ігнатович Шаргей, у в’язниці вперше побував ще до народження — у лоні матері. Людмила Львівна — зі стародавнього баронського роду фон Шліппенбахів, донька полковника, який служив у Київському інтендантстві, зреклася дворянства. У Києво-Подільській жіночій гімназії викладала географію та французьку мову. Наприкінці 1896 року вийшла заміж за Ігнатія Бенедиктовича Шаргея, студента Київського університету, уродженця Бердичева.

У березні 1897-го за участь у демонстрації протесту проти дій царської влади вагітну Людмилу кинули до Лук’янівської в’язниці. Допити спричинили важкий психічний розлад, і її випустили на волю. Ігнатій відвіз дружину в Полтаву, до матері Айзіки Фрідріхівни, яка у другому заміжжі вихрестилася і стала Катериною Кирилівною Даценко. Її чоловік Яким Микитович, лікар за фахом, і вона сама, вправна акушерка, прийняли пологи. Хрестили немовля у кафедральному Успенському соборі.

Ігнатій якийсь час був із сім’єю, а дізнавшись, що його виключили з університету, виїхав до Німеччини й продовжив навчання у Вищій школі технічних наук міста Дармштадт.

Перші роки Сашко Шаргей жив у сім’ї Даценків із матір’ю, на літо вона забирала його до своєї подруги у Смілу, що на Черкащині. З 1902 року здоров’я Людмили Львівни погіршало, її помістили в лікарню. Тож виховували хлопця бабуся та її чоловік Яким Микитович, який, попри селянське походження, здобув вищу медичну освіту, 12 років працював земським лікарем. Потім зробив вдалу кар’єру в губернській казенній палаті міністерства фінансів і служив начальником одного з її відділень. Мав високий чин статського радника, але зберігав лікарську практику.

Родина займала південну половину будинку № 4 на вул. Стрітенській (нині Комсомольська). Часто гостював тут відомий письменник-реаліст Панас Рудченко (Панас Мирний), який теж служив у казенній палаті. Сімейною реліквією став роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» з дарчим підписом автора. Бував у цьому домі й Володимир Короленко, який із 1900 року жив у Полтаві.

Цей дім мав би перетворитись на меморіальний музей. Фото автора

Став ласуном, щоб бути розумнішим

Після повернення батька в Росію Сашко Шаргей з 1907 року оселився разом із ним у Петербурзі, на Васильєвському острові, де відвідував початкові класи гімназії. Зважаючи на тяжку і невиліковну хворобу дружини, Ігнатій Шаргей клопотав про розлучення. Не одержавши його, зійшовся в 1909 році цивільним шлюбом із Оленою Гіберман. Улітку 1910-го з нею та кількамісячною дочкою Ніною приїхав до Полтави, де раптово помер від зараження крові. Невдовзі пішла з життя й мама Сашка. Мачуха з дочкою відбули до Петербурга, а 13-річний сирота знову залишився під опікою родини Даценків.

Стараннями Якима Микитовича Сашка записали до гімназії з посиленим викладанням точних наук. Хлопець навчався добре, вирізнявся здібностями і старанністю. Після закінчення VI класу, надихнувшись фантастичним романом німецького письменника Бернгарда Келлермана «Тунель» (про будівництво під Атлантичним океаном тунелю між Європою й Америкою), юнак почав працювати над рукописом про теорію міжпланетних польотів, самостійно вивчаючи вищі розділи математики, фізики, хімії. Дізнавшись, що активній роботі мозку сприяє цукор, він став принциповим ласуном, постійно носив у кишенях цукерки. Прочитавши, що тіло й мозок найкраще відпочивають, якщо спати голим у теплому ліжку, ночував у спальному мішку. Був постійно заглибленим у роздуми, навіть за обідом міг змішати перше із солодким.

28 травня 1916 року Олександр закінчив гімназію зі срібною медаллю, завдяки якій вступив до Політехнічного інституту в Петрограді без іспитів. Мачуха та єдинокровна сестра Ніна радо прийняли його у квартирі на Васильєвському острові й надали окрему кімнату.

Тривала війна, і студента Олександра Шаргея призвали до війська, направивши на курси прапорщиків при юнкерському училищі. Але роботи над своїм потаємним рукописом він не припинив. Завершивши вишкіл, новоспечений прапорщик у квітні 1917 року поїхав на турецький фронт.

Після укладення Брестського миру навесні 1918 року Шаргей демобілізувався. Намагався виїхати із Закавказзя, проте дорогою його змусили вступити до білої армії. Служба тривала лічені тижні й закінчилася втечею. Наприкінці травня разом з однополчанином і другом дитячих років Миколою Скринькою добрався до Полтави.

Олександрова бабуся померла, названий дідусь перебрався до сестри  у село Мала Павлівка. У будинку №4 на Стрітенській стояли німці.

Із місяць Шаргей переховувався у приятеля, в будинку № 5 на вул. Іванівській (нині Гоголя). Надвір майже не виходив. Друг допоміг виміняти польову шинель на цивільний одяг.

Віка Гартман, сім’я якої займала північну частину будинку, де минуло їхнє спільне дитинство, вмовляла хлопця разом виїхати в Ашафенбург, рідне місто її батька, багатого німецького підприємця, який ще до початку світової війни розгорнув у Полтаві власну справу. Сашко відмовився.

Біографи вченого по-різному оцінюють стосунки красуні Вікторії та Олександра: від глибокої взаємної симпатії до палкого юнацького кохання. Він ретельно зберігав її фото. Багато хто бачив знімок дівчини в білій блузці у нього на столі ще за два роки до смерті, у переддень Другої світової.

З новим ім’ям із томика Шиллера

Вирушаючи на фронт, Олександр залишив свої наукові зошити у мачухи в Петрограді. Улітку 1917 року вона перебралася до родичів у Київ. Про її нову адресу хлопець дізнався від дядька Володимира. Той дав племінникові трохи грошей на дорогу. У Києві Шаргей жив до осені 1919-го. Працював електриком, вантажником, слюсарем, репетитором. Поновив розробки теорії космічних польотів. У листопаді його примусово мобілізували до денікінської армії. Він знову дезертирував. Переховувався у Смілі. Потім потрапив до Малої Виски Херсонської губернії.

Щоб урятувати затаврованого службою в білих Олександра, а водночас і себе від переслідувань після встановлення більшовицької влади, у серпні 1921 року мачуха передала йому з Києва томик Шиллера. У ньому лежала метрика Георгія (Юрія) Васильовича Кондратюка, 1900 року народження, уродженця міста Луцька, студента Київського університету, який помер від туберкульозу.

Так Олександр Шаргей розпочав нове життя під чужим ім’ям. Побоюючись викриття, не завів сім’ї, не зоставався тривалий час на одному місці (Краснодарський край, Осетія, Західний Сибір), часто змінював роботу. Збавивши вік, зазначався в анкетах особою «з незавершеною середньою освітою».

Видавши 1929 року в Новосибірську власним коштом невеличку книжечку «Завоевание межпланетных пространств», до космічної проблематики Кондратюк уже не повертався — талант інженера-самородка реалізовував у будівництві елеваторів.

Зазнав обвинувачень у шкідництві й антирадянській діяльності, був заарештований, на допитах випльовував разом із кров’ю вибиті зуби. У «шаражці» в Новосибірську з іншими ув’язненими інженерами розробляв обладнання для шахт. Потім займався вітроенергетикою (Харків, Крим, Ленінград, Москва).

Восени 1933 року Юрій Кондратюк, потрапивши до тодішньої столиці України Харкова, скористався нагодою й завітав у Полтаву — після 15-річної відсутності.  Подивився на заселений чужими людьми дім, де народився. Востаннє…

Із нападом Німеччини на СРСР Кондратюк записався в народне ополчення. Загинув у Підмосков’ї. Точної дати смерті й місця поховання не встановлено й досі.

Не визнаний на Батьківщині — неминуча доля генія?

На тривалий час про його розробки просто забули. Після польоту американців на Місяць і розповідей, чиї ідеї вони використали, в СРСР виникли підозри, що Кондратюк не загинув, а перейшов до німців і під кінець війни потрапив до США. Непокоїла владу й темна історія з привласненням чужих документів. Про всяк випадок ученого воліли не згадувати. 1985 року його справжнє прізвище не пропустили до енциклопедії «Космонавтика».

Для широкого загалу ім’я Олександра Шаргея (Юрія Кондратюка) пролунало тільки в червні 1997-го — під час урочистостей у Полтаві з уст першого секретаря обкому КПУ Федора Моргуна. Тоді  до 90-річного ювілею встановили меморіальну дошку на будинку, де Юрій Кондратюк народився, жив, вимріяв політ людства у Космос. Ніде більше — у безкінечних поневіряннях і переїздах дорослих літ — геніальний самоук не пробув довше, ніж тут. Сюди за першої нагоди й повертався, доки було до кого.

Цей дім мав би перетворитись на меморіальний музей. Натомість він зазнає перебудов і стрімко руйнується. Навіть меморіальна дошка зникла. Тим часом досвід музеєфікації цілих житлових комплексів у Полтаві є: численні туристи приходять до осель Івана Котляревського, Володимира Короленка, Панаса Мирного. Ще можна встигнути і з помешканням Юрія Кондратюка — зміни первісного вигляду будинку поки що не стали незворотними, а руйнівні процеси — катастрофічними.

Занесення цього об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України підвищить його статус. Це гарантувало б будинку Кондратюка суворий режим використання, що унеможливило б руйнування та зміну матеріальної автентичності, просторової композиції тощо, а то й знесення. Однак процедура ця складна, вимагає багатьох документів. Ось і не поспішає місцева влада, яка про пам’ятку останні 15 років зовсім не згадує.

А тим часом. У Санкт-Петербурзі на будинку, де у квартирі мачухи недовго мешкав Олександр Шаргей, встановлено меморіальну дошку з написом: «У 1916 — 1917 роках у цьому будинку жив теоретик і один з основоположників космонавтики Олександр Ігнатович Шаргей (Ю. В. Кондратюк)». І підкреслено, що тут здійснив «своє найголовніше відкриття — розрахунок оптимальної траси польоту на Місяць». Хто з туристів перевірятиме?