Вплив угоди з ЄС на українську економіку, зокрема сільське господарство, експерти оцінюють по-різному. Хтось говорить про небезпеку втрати вітчизняного виробника агропродукції, а хтось — про шанс для нових можливостей. Про ризики для аграріїв розмірковують співробітники Інституту економіки та прогнозування НАНУ.
Екологічний регламент вимагає великої роботи
ЗАБРУДНЕННЯ. Угодою про асоціацію Україна — ЄС передбачено впровадження положень директиви №91/676/ЄС про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами із сільськогосподарських джерел. Воду забруднюють нітратами внаслідок скидання стічних вод із тваринницьких ферм та надмірного використання добрив. Особливого підходу потребують уразливі зони, яким забруднення вже завдає чи може завдати великої шкоди.
Дії щодо директиви (її називають нітратною) містять п’ять кроків. Зокрема виявлення за встановленими критеріями (коли концентрація нітратів перевищує 50 мг/л) забруднених чи тих, що перебувають під загрозою забруднення, вод нітратами. Визначення вразливих зон сільгоспземель, які значною мірою забруднюють води нітратами. Розроблення кодексу належної сільськогосподарської практики.
Тобто на нас чекає великий обсяг роботи. Нелегко ідентифікувати забруднені води і вразливі зони, розробити кодекс і програми дій, ухвалити закони і підзаконні акти. Однак ще складніше реалізувати вимоги нітратної директиви у вітчизняній практиці з огляду на кількість суб’єктів господарювання, які займаються тваринництвом.
Так, є 3,5 тисячі сільгосппідприємств, з них понад тисяча фермерських господарств утримували велику рогату худобу і майже стільки само — свиней і овець. У половини підприємств тваринницькі ферми чималі — від 100 до 1000 голів, а в десятої частини — мегаферми. Розосереджений сегмент ведення тваринництва — сільські домогосподарства. Локальне забруднення вод із цих невеликих, здавалося б, джерел теж істотне.
Викликом можуть стати доволі стислі терміни — передбачено впровадити положення директиви протягом 3—4 років з дати набрання чинності угодою. А планом її імплементації визначено термін формування інституційних рамок (гармонізація законодавства, розроблення кодексу і програм) — 2017 рік. Отже, передбачається форсований процес упровадження.
Чи не найвагоміший виклик — де взяти фінансові ресурси для облаштування ємностей і майданчиків для зберігання оргдобрив (терміном щонайменше 6 місяців), придбання транспортних засобів тощо. Європейські фонди у межах передінтеграційних програм обмежені, а банки відмовляються надавати кредити на «непродуктивні» інвестиції в ці об’єкти.
До речі, на початку опрацювання нітратної директиви урядовці Польщі оперували середніми цифрами, тоді як директива вимагає убезпечення локального забруднення води нітратами. У відповідь на прохання Польщі надати перехідний період 8 років ЄС запропонував розробити програму виконання зобов’язань… протягом 4 років. У Польщі виявилося недостатньо координації між місцевою і центральною владою, можливостей для навчання фермерів.
Із 2 мільйонів селянських господарств лише деякі мали устаткування для складування гною і гноївки. Господарствам було визначено певний період, і після його закінчення (з 25 жовтня 2008 року, а вступ у ЄС — 1 травня 2004-го) висунуто вимогу: лише з облаштованими спорудами для належного зберігання тваринницьких відходів можна розраховувати на прямі виплати з європейських фондів і держкоштів. Такий «пряник» стимулював фермерів.
В Україні цих фінансових можливостей немає. У нас екологічні правила в економічній діяльності масово і вже тривалий час ігнорують. Стверджують: «спочатку збудуємо сильну економіку, а тоді подумаємо про дов?кілля». Але сільгоспвиробникам доведеться звикати до нових правил. Наприклад, заборонятимуть використання оргдобрив з початку грудня до кінця лютого на відстані менш ніж 20 м від берегів водойм, локалізувати водопої при водних артеріях. Новиною стане необхідність розроблення планів облаштування господарств для поліпшення санітарно-гігієнічних умов, що є звичною практикою для європейських фермерів.
Важливо швидко гармонізувати аграрне законодавство України із вимогами директиви. Розроблення національного кодексу сталого агрогосподарювання було включено (зокрема з ініціативи автора цієї статті) у Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року. Але… кодекс має бути не об’ємистим трактатом, а чітким зведенням правил, яких слід дотримуватися раціональному сільгоспвиробникові, містити потрібні йому практичні вказівки й алгоритм розрахунків (умовних одиниць худоби свого господарства, планів удобрення полів, необхідного устаткування для складування оргдобрив, резервуарів для силосу). Доцільно прирівняти статус кодексу до закону.
Розпочати слід з навчання і консультування сільгоспвиробників щодо способів убезпечення забруднення нітратами, екологічного ведення сільського господарства. Ідеться про освітні курси, розроблення веб-ресурсу, активізацію служби дорадництва.
І вже зараз потрібно піклуватися про джерела підтримки фінансування будівництва об’єктів складування, придбання транспортних засобів і механізмів для внесення оргдобрив сільгоспвиробниками. За оцінками, проекологічні інвестиції в обладнання для складування і вдосконалення технології внесення оргдобрив виявляються рентабельними для сільгоспвиробників лише за умови надання державної дотації на рівні 40—50%.
Ольга ПОПОВА
для «Урядового кур’єра»
Аграрії мають ризикнути
АДАПТАЦІЯ. Уже можна говорити про попередні наслідки чинності односторонніх торговельних преференцій ЄС стосовно України. За 2014 рік експорт з України до ЄС порівняно з 2013 зріс на 12% передусім за рахунок агропродукції. У І півріччі 2015-го вартість українського агроекспорту в ЄС скоротилася на третину передусім через різке падіння світових цін на продовольство, спричинене черговою хвилею світової економічної кризи.
Вимоги до імпортованої в ЄС продукції дуже високі, і наш сектор потребує адаптації до європейських технічних, санітарних й фітосанітарних стандартів, спрощення доступу аграріїв до якісних виробничих ресурсів (насіння, засобів захисту рослин, техніки тощо), переоснащення та модернізації сільськогосподарського і харчового виробництва. Без цього залишимося країною, що експортує сировину (нині агроекспорт до ЄС на 67% сировинний).
Серед основних ризиків повномасштабної реалізації угоди — неможливість повною мірою реалізувати переваги, які вона надає українським експортерам, а також очевидна невідповідність таких переваг експортним можливостям вітчизняних виробників в окремих сегментах продовольчого ринку.
Ключова проблема масштабного нарощування агроекспорту в країни ЄС — невідповідність нашої продукції вимогам щодо якості. Насамперед ідеться про вітчизняне тваринництво, зокрема технології вирощування худоби й виробництва продукції. Навіть українським молочникам, які успішно пройшли європейські перевірки, більш ніж проблематично потрапити зі своєю продукцією на ринок ЄС передусім через його перенасиченість. Тому нинішнє застосування режиму преференційної торгівлі для більшості видів української тваринницької продукції — просто теоретична можливість виходу на європейський ринок.
Що стосується невідповідності отриманих переваг експортним можливостям українських аграріїв, то про це свідчать надані нам квоти та їх використання. ЄС надав Україні квоти на 36 товарних позицій. На продукцію традиційного українського експорту (мед, м’яку пшеницю, кукурудзу, продукцію птахівництва) вони невиправдано малі. Так, у 2015 році вже 4 січня було вибрано квоти на мед, ще в І кварталі достроково вичерпано річні квоти на експорт кукурудзи, майже вичерпані — на яблучний і виноградний соки та використано квартальну квоту на м’ясо птиці. За 8 місяців року на 91% вичерпано квоту на постачання до ЄС цукру, на 92% — перероблених томатів. На кінець серпня використання квот на зернові становило 95% з урахуванням їх розширення для ячменю. При цьому майже не використано квоти на етанол, крохмаль, солод, гриби. Через проблеми із сертифікацією навіть не зроблено запиту на використання квот на молочну продукцію.
У 2016 році Україну, ймовірно, очікує повна заборона ввезення до Росії сільгосппродукції у разі набрання чинності економічною частиною угоди з ЄС. Однак ще 2014-го Україна більш ніж на 30% знизила обсяги постачання сільгосппродукції у країни СНД, зокрема в Росію — вдвічі. Втрата продовольчого ринку Росії вельми відчутна насамперед для виробників вітчизняної м’ясо-молочної продукції, які традиційно орієнтувалися на експорт до цієї країни. Але з огляду на ситуацію останніх років, вони поступово змінюють як асортиментну структуру виробництва, так і напрями експортних потоків, що дає змогу їм стабілізувати виробництво. Так, на тлі понад триразового зниження у 2014-му порівняно з попереднім роком вивозу в РФ молочної продукції її загальний експорт за цей період скоротився в 1,6 раза. Вітчизняні птахівники, які більш як у п’ять разів знизили поставки до РФ, водночас наростили обсяги експорту у країни Азії й ЄС, збільшивши в результаті сумарний річний вивіз майже на 20%.
Ринок тваринницької продукції ЄС перенасичений та жорстко контрольований. Вийти на нього українським аграріям надзвичайно складно. Однак модернізація виробництва та сертифікація продукції дадуть змогу розширити наші можливості на азійських ринках, які нині активно нарощують саме цей продуктовий сегмент. Це дає вагомі підстави для того, щоб особливо не перейматися з приводу анонсованого Росією продембарго стосовно України (за останніми даними, частка цієї країни в загальноукраїнському агроекс?порті не перевищує 2%).
Щоб максимально використати переваги від реалізації угоди, насамперед потрібно забезпечити остаточне формування належної законодавчо-нормативної бази. Слід лобіювати необхідність збільшення (або й повного скасування) ЄС імпортних квот на українську продукцію, яка має перспективи експорту насамперед у короткостроковому періоді (зернові та продукти їх переробки, олія, курятина, мед), надання інформаційно-консультаційної підтримки потенційним експортерам щодо умов експорту на ринки країн ЄС. При цьому основну увагу зовсім не обов’язково зосереджувати на експорті до Євросоюзу, а підготовку до повномасштабного виходу на європейський ринок сприймати як необхідну передумову для освоєння ринків інших країн високоякісною вітчизняною продукцією.
Олена ШУБРАВСЬКА, Катерина ПРОКОПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+