Соліст Національної
філармонії України
Юрій ШУТКО

Видатний український флейтист Юрій Шутко, соліст Національної філармонії, першим i чи не єдиним в Україні не побоявся зайнятися виключно  сольним концертним музикуванням та вивів флейту з оркестрової ями на академічну сцену. Не маючи власного житла, музикант довгі роки збирав кошти на заповітну мрію — золоту флейту, яка звучить по-особливому. І зрештою таки придбав аж у Лондоні чарівний інструмент вартістю двокімнатної квартири в столиці. Сьогодні виконавець не лише збирає на свої концерти повні зали слухачів, а й займається дослідженням флейтового мистецтва та виховує талановиту зміну.

Магія звучання

— Пане Юрію, ви єдиний в Україні флейтист, який грає на унікальному інструменті. Як дорогоцінний метал впливає на якість звучання?

— Від нього залежать його краса i сила: чим більша щільність металу, тим багатшою є темброва палітра. Золота флейта має сильний звук i за тембром наближається до скрипки, а платинова нагадує людський голос. Всесвітньо визнані майстри флейтового мистецтва грають саме на золотих, іноді — на платинових флейтах. Адже вони наділені благородним об’ємним звучанням, здатним заповнити концертну залу та линути над оркестром. Утім, така манера виконання тривалий час не збігалася з поширеним в Україні уявленням про флейту, яка здебільшого асоціювалася з оркестровим інструментом.

— Наскільки вдалося змінити смаки української публіки завдяки вашим численним сольним концертам та гастрольним виступам у найвіддаленіших куточках країни?

— Сподіваюся, що таки вдалося. Хоча сьогодні кожен музикант — від початківця до випускника консерваторії — завдяки можливості навчатися за кордоном, брати участь у міжнародних конкурсах і просто слідкувати за концертною діяльністю всесвітньо відомих флейтистів у мережі Інтернет самостійно може переймати прогресивні тенденції гри на флейті. Можливо, тому моя манера виконання, якій притаманне повне і об’ємне звучання в усіх регістрах флейти, сьогодні вже не вважається революційною.

— Мабуть, як знаний педагог теж навчаєте своїх вихованців у дусі новітніх тенденцій сучасного флейтового мистецтва.

— Сучасний виконавець гри на духовому інструменті повинен бути глибокоосвіченою людиною й не зосереджуватися єдино на власному музикуванні. Потрібно добре знатися не лише на музичному мистецтві, а й на класичній літературі, живописі, архітектурі— всіх суміжних мистецтвах, вивчення яких розвиває інтелект митця, його смак та душу.

Адже для гри на такому божественному інструменті, як флейта одного таланту замало. Її сила — у звуці, який має бути благородним, м’яким, красивим, округлим, забарвленим нескінченними відтінками переживань виконавця. Не кожному виконавцю, у якого правильно «поставлене» дихання та бігають пальці, дано зачаровувати слухачів, торкаючись звучанням флейти найпотаємніших струн душі людської. Адже, як казав засновник сучасної української школи гри на флейті професор Андрій Федорович Проценко, «людина з низькими моральними якостями не може бути хорошим музикантом».

Золота флейта майстра звучить по-особливому. Фото Руслана Абсурдова

Королівський інструмент

— Тому ви ще й займаєтесь дослідженням флейтового мистецтва. Цікаво, коли і яким чином виник цей інструмент?

— Є легенда, занотована Вергілієм ще в І столітті до нашої ери. Так, якось козлоногий давньо?грецький бог Пан брав участь у нічному хороводі німф, граючи на сопілці. Побачивши юну прекрасну Сірінкс, він без пам’яті у неї закохався, але вона злякалася його й утекла. Шлях їй перегородила річка, богиня якої Гея, прислухавшись до благань німфи про порятунок, перетворила її на очерет. Невтішний Пан не міг забути Сірінкс і в смутку, сидячи на березі, змайстрував із тростинок очерету сопілку, яка отримала назву флейти Пана. Вона й стала пращуром сучасної флейти.

— А ще флейту називають королівським інструментом…

— Це правда. Величезну популярність флейта набула в XVII — XVIII століттях, коли звучала при королівських дворах Європи. Аристократичні сім’ї вважали ознакою гарного тону вміти гарно грати на ній. Наприклад, прусський король Фрідріх Великий прославився не тільки як видатний політик і полководець, а й як майстерний флейтист, для якого виготовили інструмент з золотим механізмом. Особливо флейтою захоплювались при французькому королівському дворі. В Парижі зберігається інструмент, виготовлений з гірського кришталю для імператора Наполеона ІІІ, який він згодом подарував видатному французькому флейтисту-віртуозу Луї Друе. Сьогодні флейту теж виготовляють з коштовних матеріалів — срібла, золота, платини.

— Вам особисто доводилося спостерігати за магічними властивостями флейти?

— Магію звучання відчуваю майже щодня під час концертів, коли з першої взятої ноти бачу, як завмирають в очікуванні прекрасного слухачі. Але одного разу мені вдалося стати свідком справжнього дива. Під час перебування у Франції я, мешкаючи неподалік Бордо, свої ранкові зайняття на флейті проводив на березі річки Дордонь. Виконуючи п’єсу «Сірiнкс» французького композитора Клода Дебюссi, з подивом помітив, як до берега підпливли косяки риб і почали ніби танцювати під водою. Вони танцювали, поки лунала музика, – це вразило мене до глибини душі. Недаремно у перекладі з італійської назва flauto перекладається як «подих», «дух», «душа».

Олександра ТИМОЩУК
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Юрій ШУТКО. Народився 15 липня 1968 року у Словаччині. Музичну освіту здобув у Литовській та Київській державних консерваторіях. Солiст Національної фiлармонiї України, лауреат перших премій численних міжнародних конкурсів, володар Гран-прі міжнародного конкурсу в Парижі, заслужений артист України, кандидат мистецтвознавства, доцент. Стажувався у Міжнародному університеті музичного мистецтва у Франції за програмою ЮНЕСКО. Видав три сольні альбоми.