ВИСТАВКА 

Кореспонденти «УК» потримали в руках богатирський мачете та спробували себе у стрільбі з лука

Вадим ПРОЦИШИН,
Володимир ЗАЇКА

(фото),
«Урядовий кур’єр»

Останніми десятиліттями світ дедалі більше захоплюється екстремальними видами спорту та мистецтв, колекціонуванням різноманітної зброї. Модернові колись змагання на кшталт пейнтболу чи, скажімо, колекціонування вогнепальної зброї відступають під тиском стародавніх, проте адаптованих до сучасних реалій захоплень. Наприклад, рік у рік в Україні набуває широкої популярності виробництво клинків, причому часто-густо за «рецептами» стародавніх майстрів, та з’являється бажання людей знати більше про культуру поводження з ножами, не переступаючи закон. Аби забезпечити цей інформаційний попит, по всій Україні дедалі частіше проводяться відповідні культурно-масові заходи. Вони не зводяться лише до демонстрації сталевих витворів, а перетворюються на вражаючі дійства. Саме таким стало ІХ Міжнародне ножове шоу «Сталева грань», що проходило в Києві.

Спаринг на шаблях вражав майстерністю.

Самурайська стрільба

Те, що подія стане справжнім шоу, стало зрозуміло на підході до місця її проведення. Відносно невеличкий майданчик біля виставкового павільйону в центрі столиці нагадував історичний музей під відкритим небом під час фольклорного фестивалю. Майстри-ковалі роздмухували вогонь у горнилах, де за кілька годин мали з’явитися щойно викувані зразки старослов’янської зброї. Хлопці в історичному вбранні, приналежність якого не вдалося ідентифікувати, проводили спаринги на шаблях, готуючись до показових боїв. Майстри гончарної справи ліпили перші горщики, які невдовзі охоче розкуповувалися гостями. А на вході до павільйону, де можна було оцінити та купити ножі, шаблі, мечі, хлопці в козацькому вбранні роздавали гостям жіночої статі, яких, до речі, було багатенько, троянди.

Наш кореспондент з десятикілограмовим мачете.

Але потрапивши в приміщення, до стендів із холодною зброєю підібралися не одразу. Ажіотаж іще той. Однак крім виробів зі сталі, було на що подивитися. Так, у дальньому кінці павільйону обладнали кілька тирів, де всі охочі (за певну плату) могли постріляти… з лука. Це трохи здивувало, адже виставку присвячено ножам.

Однак один з організаторів тиру, який виявився членом Федерації кюдо України, пояснив, що кюдо — це стародавнє японське мистецтво володіння луком. І воно якщо не рідна, то двоюрідна сестра кендо — самурайської техніки володіння мечем.

А всередині змії сховано смертоносне лезо. 

Тож кореспондент «УК» не зміг відмовити собі на кілька хвилин стати самураєм-лучником. Але це було не так просто. Після коротенького інструктажу перша стріла полетіла в мішень лише з третьої спроби. Попри те, що лук легкий, а натяжка — лише 18 кг, було важко сконцентруватися і синхронно відпустити стрілу й тятиву. Однак невдовзі всі п’ять стріл потрапили в мішень. Щоправда, далеко від «яблучка». І хоча інструктор порадив цілитися «на п’яту годину», не маючи жодного досвіду вцілити хоча б у «вісімку», — вкрай складно.

До речі, спортивна стрільба з лука в таких країнах як Польща, Чехія та Великобританія нині нічим не поступається за популярністю футболу. А подарунок у вигляді лука вважається там не гіршим за хороший ніж. В Україні цим видом спорту поки що захоплюються небагато людей. Проте біля тиру йшла жвава торгівля зброєю Робіна Гуда. Ціна лука з десятком стріл починалася десь із 200 грн. 

Найдорожчий ніж  на виставці.

«Крокодил» за ціною автівки 

Від лучної справи відволік вигук із натовпу «Дідько, оце так «жесть!». І справді, неподалік розгорталася картина не для тих, у кого слабкі нерви. Ще в одному тирі, організованому для метання ножів, український майстер показував техніку влучання в мішені в умовах підвищеної складності та ризику…

На відстані близько п’яти метрів від майстра розташовано дві мішені, в які він мав влучити ножами з двох рук. Але складність полягала в тому, що поміж мішенями стояла жива людина — асистент майстра. Ножі лягали в мішені не досить досконало: наприклад, один потрапляв у «яблучко», інший же взагалі рикошетив, дзвякаючи об підлогу. Обличчя асистента було позбавлене виразу та емоцій. Наступний трюк іще складніший. Мішень одна, а асистент стояв ліворуч. Метальник у лівій руці жонглював кількома кульками, а правою надсилав ніж у політ. При цьому погляд майстра був сконцентрований на кульках, тобто кидок ножа робився фактично всліпу. Цей трюк теж проходив з перемінним успіхом, проте без ексцесів.

Емоційні вигуки глядачів привертали увагу ще більшої кількості людей, тож кореспондент «УК» вирішив нарешті розгледіти «сталеві іграшки». Розмаїття клинків вразило, як і діапазон їхньої вартості. Можна знайти тридюймові ножики за 250 грн і вдвічі більші за 160 грн. Ціна залежала від виробника, якості сталі та її заточки.

Віднайшлися й самурайські шабля за 1500 доларів та величезні, схожі на мачете клинки за 7000 грн. До речі, один із таких тесаків став хітом виставки, з яким фотографувалися і діти, й дорослі. Хоча дітлахам було трохи складно втримати таку залізяку, адже важить вона 8—10 кг (точно навіть власники не могли сказати).

Найдорожчими експонатами, які вдалося розгледіти, були кинджали «Вождь» (19 тис. 650 грн) та «Крокодил» (27 тис. 400 грн). Цікаво, що розглядаючи кинджал-рептилію, почув поряд захоплений коментар дівчини: «Яка цяця! І хто це вигадав, що найкращі друзі дівчат — діаманти?». Ось так сталь руйнує стереотипи.