ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ

Жителі Естонії роблять усе можливе, аби не розчавити під колесами цивілізації природну спадщину

«Естонія має поділитися досвідом розв’язання екологічних проблем з країнами колишнього СРСР» — таке рішення прийняли в Женеві учасники «круглого столу» економічної комісії ООН. Останніми роками в цій країні значно поліпшився загальний стан довкілля. Пріоритети, обрані нею, — очищення стоків великих міст, розташованих на узбережжі Балтійського моря; будівництво сховищ для небезпечних відходів; економне використання природних ресурсів. Маленька Естонія має понад 400 (!) національних, природних і біосферних парків і територій, що охороняються державою, займаючи близько 12% її площі. Понад 30 років тому тут створили перший (і перший у тодішньому Радянському Союзі) національний парк — Лахемааський. У ньому втілилися ідеї піонерів природоохоронного руху, стурбованих неконтрольованим впливом людини на крихку, тендітну природу узбережжя та лісових екосистем.

У краї голубих бухт

Тихі соснові ліси. Неповторні каньйони з гаями. Швидкоплинні річки. Море, в далечінь якого химерними півостровами врізається густо всіяний валунами скелястий берег... Естонія багата на озера, острови, навіть гори. Але є куточок тут, на південному узбережжі Фінської затоки, де наче зосереджена вся романтична краса, зібрано найтиповіші елементи різноманітного місцевого ландшафту. Це — Лахемаа. У перекладі з естонської — «край бухт».

Упродовж десятиліть до регіону прикуто увагу багатьох учених, дослідників. Одночасно сюди навідуються тисячі мандрівників. Цікавляться унікальними альварами, де на суцільних вапняках, вкритих тонесеньким шаром грунту, ростуть степові рослини і ялівець; гігантськими валунами, принесеними близько 12 тисяч років тому льодовиком із Скандинавії; водоспадами на річках, які хтозна-коли пробили собі шлях до моря в кам’янистих породах дюнами і верховими болотами; льодовиковими озерами. Цікавляться неповторною архітектурою реставрованих рибальських жител, вікодавніх садиб мальовничих хуторів.

У Лахемаа широка мережа асфальтових доріг, але з природою тут знайомляться не за сценарієм «дикого» туризму. В багатьох куточках краю побував я і ніде не бачив шматків паперу, бляшанок, осколків від пляшок, попелищ після багать, ніде не бачив брудних слідів насильства над рослинним чи тваринним світом. Надзвичайною подією стало браконьєрство. Відвідувачів багато, а присутність їхня мало помітна, людина наче злилася з навколишнім середовищем. Як досягають такої гармонії? Як поєднують туризм, відпочинок з інтересами землі? Як бережуть естетичну цінність незайманої природи, її багатства для майбутніх поколінь?

Певною мірою завдання розв’язується створенням заповідників, та територія, яку вони займають, невелика, та й служить лише для наукових цілей. Виникає потреба наблизити до людини «царство вічної природи». Щоб відчула вона її красу і винятковість, глибше пізнала внутрішній взаємозв’язок природних явищ і результати нашого впливу на них, щоб, побувши наодинці із заповідним, пройнялася відповідальністю за все живе. Правильне, розумне, свідоме ставлення до природного середовища треба виховувати. Виховувати не на словах, а на ділі. Саме таку мету ставили перед собою естонці, створюючи національний парк.

— Організовуючи його, враховували те, що це має бути велика територія, де на екологічні системи не впливає діяльність людини, де види рослин і тварин, різні природні об’єкти та середовище проживання мають особливе наукове, науково-пізнавальне чи рекреаційне значення або ж є мальовничими ландшафтами, — пояснив секретар Спілки охоронних територій Естонії Тет Койтьярв. — Місце вибрали в північній частині республіки, щоб національний парк обов’язково охоплював морський берег, який досить своєрідно представлений у Лахемаа. Крім того, природа тут різноманітна, відносно незмінна, територія заселена в глибокій давності і вважається колискою виникнення естонського землеробства та тваринництва.

Центр парку — в селі Війтна, на сімдесятому кілометрі шосе Таллінн—Нарва. Створено його 1 червня 1971 р. При проектуванні за основу взяли міжнародні принципи діяльності національних парків, їхніх завдань. Усю площу з допомогою спеціалістів різних галузей знань розбили на територіальні зони: резерват, природні ландшафти, зони розсіяного та інтенсивного відпочинку, сільськогосподарську. Із 49 тис. га ландшафту, що охороняється, майже на двох третинах парку дозволили господарську діяльність (звичайно, крім інтенсивних її форм — вирубки лісів, неконтрольованого будівництва, меліорації...). Під сувору охорону спершу відвели 12 тис. га непорушених екосистем, але нині такий режим поширюється лише на 5,1 тис. га. Цей куточок Північної Естонії з незайманою природою, своєрідною культурою і неповторним фольклором став найпопулярнішим як серед корінних жителів, так і серед численних туристів із Західної Європи, Скандинавії.

Екологічна стежка прокладена через верхове болото національного парку. Фото автора

День поза Таллінном

Для туристів існують спеціальні пізнавальні маршрути, так звані природні стежки. Прокладені вони найхарактернішими місцями — болотами, ялівцевими полями, лісовими масивами з льодовиковими формами рельєфу тощо. Обирали маршрути після ретельних екологічних спостережень за сезонною та добовою поведінкою звірів, станом рослинності в зоні, а ось прокладені вони так, щоб відвідувачі не мали змоги звернути кудись убік, де їхня присутність небажана. Відвідування цих ландшафтів з навчальною та культурно-освітньою метою регулюється адміністрацією парку і дозволяється в межах, які не спричиняють шкідливого впливу на середовище. Всяке будівництво, господарська діяльність заборонені.

У лісопарковій, так званій зоні розсіяного відпочинку зустрічаються окремі будівлі — давні хутори. До рекреаційної зони належать  бухта Кясну з пляжами, чималий виселок Визу, де будівництво ведеться з урахуванням специфіки парку. Для відпочивальників  розроблені кількагодинні, одно- дводенні маршрути. Неабияку популярність, наприклад, має одноденний автомобільний тур «День поза Таллінном»: передбачено відвідання водоспаду, сторожової бухти, верхового болота, садиби Палмсе, курортного центру Визу, одного з найкрасивіших приморських сіл Кясму, що лежить на півострові; передбачено екскурсію двома екологічними стежками. Бажаючі можуть відпочити у фермерській сім’ї: у Лахемаа є сільгоспугіддя, рибальські селища. Будь-яке втручання в природу там обов’язково узгоджується з адміністрацією.

Скільки коштує краса?

Останніми роками естонські національні парки інтегрували до мережі європейських охоронних територій — відповідно прийняли нові правила, встановили нові кордони. Для Лахемаа такі кроки вилились у збільшення морської акваторії парку та скорочення суходільної. Селища з розвиненою інфраструктурою туризму вивели за межі парку, тож тепер Війтна, Охепалу, деякі інші є ланд?шафтними заказниками і їх уже не стосуються ті обмеження господарської діяльності, які діють на території парку. Фактично розділилися функції: туризм перейшов у відання туристичних компаній, а власне охорона природи залишилася в колі обов’язків адміністрації парку.

— Охоронні території стають і певним джерелом прибутку, — пояснює Тет Койтьярв. — Хоча Балтійське узбережжя та наші національні парки Лахемаа, Карула, Соомаа, природний Хаанья та інші і раніше цікавили відпочивальників, туризм як галузь для аграрних регіонів почав складатися лише на початку 1990-х. У рамках програми розвитку сільського господарства була розроблена концепція екотуризму, покликана зберегти з його допомогою естонські національні цінності, а також запропонувати селянам додаткову альтернативу діяльності. Ідею підтримали державні органи, неурядові організації, науковці.

У 1996 р. була створена естонська Асоціація екотуризму, куди увійшли місцеві туристичні компанії, які діяли на охоронних територіях, при національних парках. Асоціація проголосила єдиний принцип для всіх природних і культурних турів, який дає змогу забезпечувати розвиток місцевої економіки та збереження природних, культурних цінностей. Організатори турів, скажімо, обов’язково передбачають харчування туристів свіжими продуктами, якими завжди славилися естонські фермери.

Туристичні компанії відраховують один відсоток від вартості турів у фонд асоціації — одержані кошти ідуть на підтримку конкретних природо?охоронних культурно-історичних проектів, наприклад, облаштування нових екологічних стежок, видання довідково-інформаційної літератури, зондом керує рада, її обирають з представників державних, природоохоронних організацій, приватних осіб. Рішення про підтримку того чи іншого проекту публікується в пресі, як наслідок, туризм в Естонії став могутнім економічним стимулом для тих, хто живе навколо чарівних природних, історичних місць. Префікс «еко», який неодмінно додається до слова «туризм», забезпечує необхідну рівновагу між прибутком туристичних компаній та стійким розвитком територій.

— Реорганізація нашого парку триває, — каже директор Арне Каазик. — Відповідно до міжнародних вимог його площа поступово скорочується, але поряд із забезпеченням в екосистемах природних процесів без людського втручання завданням і надалі залишиться екологічна освіта та грамотне розуміння природи.

…Три десятиріччя б’ється пульс Лахемааського національного — зразка своєрідної природи та поселень північної Естонії, ландшафтної культури, де кожен відвідувач одержує уроки дбайливого ставлення до навколишнього середовища, дістає уявлення про життя та цінності краю. Парк став гордістю вільнолюбивої країни, жителі якої вважають за обов’язок і роблять усе для того, аби не загубити, не розчавити під колесами цивілізації природну та історичну спадщину, досвід парку ще і ще раз переконує: це один із найкращих шляхів збереження та відновлення потенційних сил природи, розумного поєднання туризму з інтересами заповідності землі. 

Микола ПУГОВИЦЯ
для «Урядового кур’єра»,
Таллінн – Лахемаа — Київ