НЕЗАБУТНЄ

Відчуття від голоду за Брегом — зовсім інше, ніж те, коли ніякої їжі немає ніде, як було 1932—1933-го

Людмила ЯНОВСЬКА,
Микола ШОТ,
«Урядовий кур’єр»

У суботу 26 листопада в теле- та радіопередачах України не повинно бути розважальних програм, шоу і фільмів — з таким проханням ще на початку цього місяця звернувся до всіх українських телеканалів і радіо Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років. А Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення підтримала цей заклик і вже у своєму зверненні рекомендує «при плануванні програм і передач на цей день керуватися Правилами ведення мовлення на теле- і радіоканалах у дні трауру (скорботи, жалоб) та дні пам’яті, затвердженими Нацрадою 11. 06. 2008 рішенням № 1101».

Так і має бути в державі, яка поважає себе, своїх громадян і свою історію.

 Бо це у всі інші дні «хтось скаче, а хтось плаче» — така філософія життя: щодня комусь народжуватися, а комусь помирати, комусь радіти, а комусь зустрічатися віч-на-віч з горем. Та коли це горе стосується багатьох мільйонів співвітчизників, як Голодомор-геноцид 1932—1933 років, їхнім предкам ніколи не можна забувати про нього, ще й керуючись своєю совістю. І тим з-поміж нас, що не стомлюються обурюватися — «Та скільки вже можна повторювати про Голодомор!» — варто хоча б спробувати долучитися до акції «Сопричастя», яку зініціювала, наприклад,  на Тернопільщині Спілка української молоді в Україні.

 Важко не погодитися з міркуваннями її організаторів, що  почасти згадуємо про сам факт Голодомору, про його призвідників, але не в змозі осягнути жаху, перед яким  віч-на-віч опинився пересічний українець, з хати якого вимели останню зернину, село якого оточене кільцем вартових, діти якого просять їсти... Аби зрозуміти — потрібно пережити або принаймні спробувати це зробити. Саме це є одним із завдань «Сопричастя». Долучитися до цього християнського й патріотичного заходу може кожен, незалежно від віку (але лише від 18 років), професії, національності чи конфесійної приналежності. Щоправда, потрібно взяти на себе зобов’язання посту, молитви та доброї справи. Впродовж 33 годин (з 7 год. 25 листопада до 16 год. 26 листопада) кожен доброволець, через обмеження у звичних для нього речах — їжі, музиці, розвагах — вшановує пам’ять жертв Великого Голоду. 

Хтось скаже, що з лікувальною метою голодував і кілька тижнів. Але це зовсім інше відчуття, коли маєш змогу відкрити холодильник з продуктами у власній оселі, ніж те, з яким помирали наші предки, коли жодної їжі не було ніде… І хочеться, щоб колись зникло українське прислів’я «Ситий голодного не розуміє». Щоб ми завжди були чуйними до чужих негараздів, ділилися одне з одним хлібом насущним, а наш окраєць для згублених насильним голодом душ — вогник свічки на підвіконні в День пам’яті жертв Голодомору.