Публічний «праведний» гнів голови Ради Федерації Росії Валентини Матвієнко, якій США після тривалих роздумів видали візу обмеженого типу, такий самий брехливо-лицемірний, як і вся російська політика. І річ навіть не в тому, що пані Матвієнко, під чиїм майстерним диригентством Рада Федерації у березні 2014 року проголосувала за підтримку звернення до Путіна з проханням ввести війська до українського Криму, тепер з удаваним обуренням каже, що США грубо порушили «норми міжнародного права, принципи демократії і свободи слова».

Що замовчує пані Матвієнко, а також уся зграя російських дипломатів і депутатів Держдуми, котрі зайняли позицію несправедливо ображеного Вашингтоном святого праведника, — то це те, що для російських дипломатів, які працюють у представництвах РФ у США, діяло і діє ще радянське правило 15-мильної зони. Згідно з ним, російський дипломат чи члени його родини не мають права виїжджати далі ніж на 15 миль від місця свого проживання на території США. Для будь-яких поїздок на більшу відстань російський дипломат повинен писати спеціальну ноту до Держдепу США (чи його представництва) з проханням надати йому дозвіл залишити 15-мильну зону. Варто додати, що для американських дипломатів у Москві діє подібне правило 30-кілометрової зони. І, безперечно, пані Матвієнко, яка, до речі, має ранг Надзвичайного і Повноважного посла, не може не знати про такі особливості російсько-американського дипломатичного протоколу.

Історія замовчує, хто першим — Вашингтон чи Москва — встановив це правило «дружби крізь зуби», яке було запроваджено за часів холодної війни. Проте промовистий факт, що після падіння залізної завіси, всіх «пєрєзагрузок» і «пєрєгрузок», якими намагалися обнулити свій непростий діалог Білий дім і Кремль, воно залишається чинним. Тому що політична боротьба між двома столицями ніколи не припинялася.

Гадаю, і пан Лавров, який тривалий час обіймав стратегічну для російської дипломатії посаду голови Місії РФ при ООН у Нью-Йорку, також добре пам’ятає правило 15-мильної зони, бо йому неодноразово доводилося підписувати ноти своїх дипломатів, які хотіли на вихідні вивезти дружин до брендових молів у Нью-Джерсі. Так само пан Лавров не може не знати, де розташовано житловий комплекс, у якому живуть дипломати й технічні працівники російської місії і консульства РФ у Нью-Йорку. Цей монстроподібний двадцятиповерховий будинок — сіра цементна коробка за високим сірим парканом, поверх якого пущено колючий дріт, — типовий зразок архітектури періоду радянського соцреалізму, зведений 1974 року у нью-йоркському районі Рівердейл. Він розташований на перехресті Мошолу-авеню та 255-ї стрит. І це невеличке перехрестя має назву Площа Натана Щаранського.

Натана Щаранського, ізраїльського політика, народженого в Донецьку(!), відомого радянського дисидента, якого за інакодумство було засуджено радянським режимом до 13-річного ув’язнення, визволяли з ГУЛАГу всім миром. І рішення, до якого вдалися США, назвавши площу перед російським житловим комплексом у Нью-Йорку іменем переслідуваного режимом дисидента, — геніальний дипломатичний хід і спосіб психологічного тиску на радянський режим, який кидав за грати і прирікав на смерть кожного вільнодумця. (Сподіваюся, дипломати російського консульства у Києві вже змінили адресу своєї установи на сайті МЗС РФ, вказавши нову назву вулиці, куди їм тепер слід надсилати всю кореспонденцію, — із вулиці Панфіловців на вулицю Добровольчих батальйонів). Натан Щаранський запропонував світовій спільноті метод, за яким можна визначити рівень демократичності країни. Він назвав його «тест міської площі». Якщо людина не може вийти на центральну площу міста і висловити свої погляди без остраху бути заарештованою чи побитою, тоді ця людина живе у суспільстві жаху, яке не може називатися вільним. Так вважає Натан Щаранський, який пережив пекло радянських таборів тільки за те, що мав мужність публічно критикувати радянську владу. Вочевидь, незалежній Росії так і не вдалося випірнути з чорного болота совкового минулого та смердючої тванюки радянської пропаганди. І «тест міської площі» вона з тріском провалила. Тому матвієнки і лаврови не мають права навіть вживати слова «демократія» та «свобода слова», а не те що звинувачувати когось у порушенні цих принципів. Бо в їхньому суспільстві жаху імені Путіна інші закони.