Євразію та Північну Америку розділяють 86 кілометрів. Проте ця відстань, яку в серпні подолали 65 екстремалів із 17 країн світу за температури води, часом ледь вищої від нуля, виявилася істотно більшою — судді нарахували 134 кілометри. Далися взнаки сильні течії й вітер, що постійно зносили спортсменів.
У першому міжконтинентальному полярному естафетному запливі з Росії до Америки через Берингову протоку взяв участь і українець з Одещини, житель Ізмаїла Іван Папушенко. Він вважає це своїм найбільшим досягненням у зимовому плаванні. Адже спромігся пройти доволі суворий відбір до запливу і гідно здолати на ньому свою ділянку, хоч його «моржівський» стаж був ледь більшим від заявленого мінімуму — три роки.
Організатори запливу зробили все можливе, аби акція досягла мети. Іван Папушенко каже, що місія мала успіх зокрема й через те, що проходила під егідою військового флоту Росії. Спортсмен високо оцінює професіоналізм екіпажу госпітального судна «Іртиш», яке супроводжувало естафету, та матросів, котрі поралися із човном, з якого спортсмени стартували і поверталися туди, здолавши свій відтинок. Український учасник запливу пригадує навіть таку деталь: коли у нього розболівся зуб, з’ясувалося, що посудомийка на судні — професійний стоматолог, вона й надала спортсмену необхідну допомогу. Аби все було гаразд, організатори спробували навіть домовитися з місцевими духами та богами. Ось із цього епізоду ми й почнемо нашу розмову з українським підкорювачем Берингової протоки.
— Іване Георгійовичу, повідомляли, що перед запливом для команди проводив якісь обряди чукотський шаман. Як гадаєте, це допомогло справі?
— Справді, після прес-конференції з президентом Якутії нас повезли до головного шамана. Якби ми були в Україні, то нас, напевне, відвели б до Києво-Печерської лаври. Головна суть обряду: коли перебуваєш далеко від домівки, то маєш поважати духів землі і духів води тієї місцевості, де опинився. Я вважаю себе християнином, але чому б не поспілкуватися із шаманом, коли це на добро? Треба поважати культуру землі, на якій перебуваєш. Ось візьмімо хоча б Одіссея — він десь нашкодив, образив Посейдона, а потім 10 років блукав морями.
— У вашій команді нікому не довелося блукати? Чи виникали ситуації, що загрожували життю спортсменів або ставили під сумнів успіх естафети?
— Складними були обставини біля берегів Аляски та в районі островів Ратманова і Малий Діомід. Через течії спортсмени пливли там практично на одному місці. Були випадки, коли 50-метрову дистанцію ми долали впродовж двох діб. Так, були труднощі, так, зупинялися, але зібралися, вислали човни, дочекалися відпливу і продовжили естафету.
Виникали ситуації, коли лікарі когось знімали з дистанції — деякі іноземці у першому запливі участі не брали. Але їм ставили заміну — і пливли далі.
Лише одну людину — я її не називатиму — довелося повністю дискваліфікувати. Він прибув на заміну іншому спортсмену, і, як на мене, йому взагалі не варто було пливти. У воді йому стало зле, він відразу наковтався води — і його довелося просто витягувати на борт.
— Як, власне, проходила естафета?
— Перші чотири кола не зупинялися взагалі — пливли цілодобово. Призупинили заплив лише дуже погані погодні умови. У мене особисто чотири запливи було, два з них — уночі.
— У команді були спортсмени з різних країн і різних вікових категорій. Чи призводило це до якихось непорозумінь?
— У жодному разі. В усіх нас однакове захоплення, тому розуміли один одного з півслова. Так, у команді були і 67-річний Віктор Москвічов, професор із Новосибірська, у котрого на рахунку — багато різноманітних рекордів, і 13-річний Сашко Голубкін, який уперше із крижаною водою познайомився у два роки на Водохреще і дуже гідно проплив свою дистанцію. Він лише просив, щоб тато, котрий також був у команді, не ганьбив його зайвою опікою.
У нас там була одна спільна сім’я. Ми туди поїхали, щоб зробити одну справу, і з нею впоралися. Разом встановили рекорд, і кожен із нас став рекордсменом. Я привіз до Ізмаїла чотири дипломи — Книг рекордів Росії, СНД, Європи та Гіннесса.
— Як давно ви у зимовому плаванні? Чим воно вас привабило?
— Уперше у холодну воду я зайшов на Водохреще 2010 року. Відтоді щоденно плаваю у Дунаї і влітку, і взимку. Ще коли був живий Папа Римський Іоан Павло ІІ, прочитав, що він щоденно плаває протягом години у басейні. У нас чистого басейна в місті немає, тож я послуговуюся відкритими водоймами.
Крім того, ми, колишні спортсмени, всі приречені на довічне заняття фізкультурою та спортом. 2008-го я зірвав спину — мав три грижі. Сльози наверталися на очі — я, колишній борець, майстер спорту, не міг підняти п’яти кілограмів. Хоч лікарі і відраджували, я пішов у холодну воду. Відтоді життя у мене щодня ділиться на дві частини — до і після плавання.
— Ви давно вже успішний борець, а віднедавна долучилися, і знову ж таки не без успіху, до зимового плавання. Боротьба із суперником на килимі або з холодними хвилями у водоймі: що складніше і цікавіше для вас?
— І в боротьбі, і в зимовому плаванні потрібні сила волі, віра у себе. Холодна вода, відкрита водойма — це і перемога над собою. Але тут важливо не стільки здолати її, як подружитися з нею, взяти від неї енергію.
Так, я не пропливу сьогодні 25 метрів із результатом олімпійського чемпіона. Але мені це і не потрібно, в мене інше завдання: якщо тонутиме судно — допливти до берега. А мріяти про значок майстра спорту… Вже майже 30 років, як він у мене є.
— А траплялися випадки, коли завдяки своїм навичкам ви рятували життя своє чи інших?
— Не хочу вихвалятися, але рятувати людей у воді мені випадало — за це навіть маю грамоту від МНС. У вересні 2009-го врятував дівчину на Дунаї. Там є небезпечна місцина зі стрімкою течією. Дівчина вміла плавати, та підвернула ногу, і течія почала затягувати її на глибину. Торік улітку виручив з халепи жінку із дочкою. Вже одне це дає змогу мені вважати, що недаремно плаваю у Дунаї.
— Ви давно в бізнесі, принаймні в масштабах Ізмаїла — доволі помітний підприємець. Чи допомагає там ваше захоплення спортом та спортивні успіхи?
— Постійні стреси, пов’язані із підприємницькою діяльністю, стали однією з причин моїх занять зимовим плаванням. Як юрист сам веду свої справи — їжджу до господарчого суду стосовно «Росинки». Навмисне виїжджаю на кілька годин: поплавав кілька годин в Аркадії перед засіданням — і вже у суді, дивлячись на суперників, усвідомлюєш, що духом вони слабші. У воду не можна заходити з поганими думками. Поплавав — і забув образи. Ну й що з того, що якийсь слабенький кульгавий чоловічок на мене нападає? Я ж розумію, що я — сильніший.
Так, і попередня, і нинішня влада ставили мені палиці в колеса. Намагалися навіть кримінальну справу заводити за фактом захоплення території. З іншого боку, я сьогодні не бачу причин, аби відволікати, скажімо, голову ОДА від роботи. Коли й звернуся до обласної влади по підтримку, то зовсім з іншого питання. Дуже хотілося б і в Україні організувати щось на кшталт того, що у Беринговій протоці зробили росіяни. Як мінімум — заплив між містами-героями Одесою та Севастополем, у кращому разі — зимовий заплив через Чорне море (Одеса — Стамбул), присвятивши його козацьким походам.
Для мене головне завдання — пропаганда здорового способу життя. Ми, українські «моржі», готові сьогодні безплатно навчити інструкторів із загартування, щоб цей вид спорту у нас розвивався.
У мене ростуть дві доньки. Старша, тринадцятирічна Маргарита, вже стала чемпіоном серед дівчат віком до 20 років. Захоплюється зимовим плаванням і 11-річна Валерія. Я хочу, щоб здоровими були вони, їхні майбутні чоловіки та якомога більше українців.
Іван ШЕВЧУК, «Урядовий кур’єр»
ДОВІДКА «УК»
Перший міжконтинентальний полярний естафетний заплив із Росії до Америки через Берингову протоку «Зустріч сонця» тривав цього року з 5 до 11 серпня. 65 «моржів» та «білих ведмедів» (так називають себе закордонні любителі зимового плавання) із 17 країн розпочали свою естафету з мису Дежньова на російській Чукотці, а завершили на мисі Принца Уельського на американській Алясці. Організаторами запливу стали командування Східного округу РФ, Міжрегіональна асоціація полярників, уряд Республіки Саха (Якутія) та міжнародна асоціація «Winter swimming».
Бюджет полярного запливу — 48 мільйонів рублів, це майже 12 мільйонів гривень. Акція потрапила до 15 номінантів на «Подію 2013 року» Всесвітньої асоціації зимового плавання. Хоч нерідко можна почути нарікання, що належного розголосу в мас-медіа вона все-таки не отримала.
ДОСЬЄ «УК»
Іван ПАПУШЕНКО. Народився 1962 року в Ізмаїлі. Має три вищих освіти — педагогічну, юридичну, будівельну. Він підприємець, спортсмен та громадський діяч. 1995 року заснував міський ринок «Росинка» та ПП «Спортивно-оздоровчий клуб «Котигорошко». Президент Асоціації моржів Придунав’я. Майстер спорту СРСР з вільної боротьби. Член ветеранських збірних з вільної, пляжної та греко-римської боротьби, а також самбо, дзюдо та карате. Засновник всеукраїнського турніру із зимового плавання «Дунайський оселедець». Автор книжки «Резерв думки».
Ми в Google+