Скажу одразу: нашу поїздку було організовано в межах програми ООН із відновлення та розбудови миру в Донецькій та Луганській областях (UN RPP). Її учасники — понад 20 журналістів з різних регіонів України.

Це було вісім дуже насичених інформаційно і подієво днів, сповнених зустрічей, знайомств, обмінів думками, дискусій, оглядів, переїздів. Колеги підрахували, що ми проїхали півтори тисячі кілометрів. Відвідали 17 міст і сіл, серед них знакові для всієї України Краматорськ, Авдіївка, Бахмут, Лисичанськ, Слов’янськ, Сєверодонецьк, Станиця Луганська — перелік неповний. Проїхали понад два десятки блокпостів, до лінії розмежування було подекуди сотня метрів.

Найголовніший висновок, хоч би яким очевидним і водночас парадоксальним він здавався: життя триває! І хоч би як з огляду на специфіку воно відрізнялося від життя в інших селах і містах України, люди і там, нерідко за кілька кілометрів від війни, турбуються про такі самі щоденні нелегкі мирні клопоти і живуть думками про майбутнє. І що по-справжньому вразило, порадувало і надихнуло: там народжується, міцніє і розширюється спільнота людей, активістів, які не просто мріють, а не чекаючи спонукання і навіть підтримки, гуртуються, виявляють ініціативу і беруться за позитивні перетворення у власному селі, місті, районі.

Не раз спадало на думку, що в багатьох інших по-справжньому мирних районах варто повчитися прагнення перетворити місце, в якому живеш, на краще.

І тоді й підтримка з’являється. І дуже часто у таких проєктах допомагають саме міжнародні організації. А їх у цих двох областях чимало. Насамперед програми ООН (програму з відновлення та розбудови миру, за якою ми поїхали, наприклад, реалізують чотири агентства: Програма розвитку ООН (ПРООН), структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок, Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Фінансово підтримують її 11 міжнародних партнерів: ЄС, Європейський інвестиційний банк, уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Швеції, Швейцарії та Японії).

Складається враження, що тут, фактично на передовій, за мирне життя і прогрес, підтримуючи паростки ініціативи, даючи можливість їм прорости через розвиток громад, загалом громадянського суспільства, формуючи впевненість в активістів, міжнародні організації роблять більше, ніж своя вітчизняна влада. У неї поки що слабко доходять до цього руки. З об’єктивних причин. Але не тільки.

За цим внеском настають зміни в навколишньому середовищі, ставленні людей одне до одного, до свого життя і майбутнього.

У краматорському Центрі інновацій GEEK-bunker підібрали чудову програму для школярів — модульна гра, в якій треба писати скрипти найбільш затребуваними мовами програмування. Фото з сайту facebook.com/GeekBunkerUA

Зустріч у креативному бункері

Наша перша зупинка — Краматорськ.

До свого місця роботи і творчості — Центру інновацій GEEK-bunker вулицями міста нас веде Сергій Гаков, недавній науковець і викладач у Краматорській машинобудівній академії, нині співзасновник технологічної компанії Farm 3D, засновник центру, який назвали «Простором для втілення твоїх ідей». Приміщення переобладнали з офісу колишнього банку. Куленепробивне скло — надійно, як у бункері.

Чудова різнобарвна осінь, тихе мирне місто. П’ять з половиною років тому, 12 квітня 2014-го, озброєні загони самопроголошеної «ДНР» взяли під контроль Краматорськ і протрималися там до 5 липня, коли місто визволили.

Сергій з перших днів війни серед волонтерів. Каже: «Ми доставляли нашим на блокпости воду, запчастини і волонтерську амуніцію. Нарвалися на засідку. Взяли в полон». Потім було 23 жахливих дні полону, доки не поміняли його на «свого».

Розповідає, що багато міст Донеччини «зітхнули фінансово вільніше» після війни. «До 2014 року тільки Донецьк «розвивався та зростав», там були акумульовані величезні фінанси. Так не має бути», — переконаний Сергій. Кожна громада має розвиватися.

Краматорськ — чимале місто, майже 200 тисяч жителів. Архітектурно створений за єдиним проєктом, вулиці паралельно-перпендикулярні. Унизу — промислова зона, вгорі — житлові масиви. Інакше кажучи, його жителі у спальні райони поверталися після роботи, щоб уранці знову вирушити на роботу. Ніхто й не думав про щось більше.

«А в 2014 році після визволення місто стало культурно розвиватися», — каже Сергій. Місцеві художники за підтримки підприємців почали заповнювати вулиці і сквери своєю творчістю.

«Щось таке скіфське, степове, пов’язане з історією, з матеріалів — крейда, пісковик і метал». Підприємці ще до війни об’єднувалися та прагнули чогось більшого, ніж просто побут. Уточнює: і тоді, й тепер допомагають малий і середній бізнес. У великого бізнесу «клуб за інтересами» в іншому місці — переважно у виконавчій владі.

…ГІК-бункер почався зі співдружності фанів технологій та entertainment. Спочатку планували тут офіс для стартапів, а потім вирішили зробити відкритий простір для людей, які хочуть навчатися щось створювати, коли з’являється час і натхнення. «Паралельно ми подалися з мініпроєктом у ПРООН, — каже Сергій. — І почалася співпраця».

У Краматорську тоді залишилося всього кілька айтішних компаній. Багато креативних фахівців роз’їхалося, а той, хто залишився, потребував поповнення — брати його було ніде. Почалося гуртування IT-спільноти, відкрили комп’ютерні курси.

«У 2015 році виникла ідея повно технологічних воркшопів, наприклад «Технопечива», — продовжує Сергій. — Діти разом з батьками мали придумати дизайн печива, з нашою допомогою замоделити його, надрукувати на 3D-принтері, а потім ще й спекти. Пекли просто тут, у бункері. Розголос пішов по всьому місту і викликав зацікавленість навіть на профільних ресурсах іншомовного сегменту інтернету».

Згодом запровадили навчальну комп’ютерну програму — спочатку для дорослих: вона була і профорієнтаційною, і професійною. Але дуже швидко зрозуміли, що варто починати з молодшою аудиторією: підібрали чудову програму для школярів — модульна гра, в якій треба писати скрипти найбільш затребуваними мовами програмування. Зі змішаною групою школярів віком 9—15 років застосували проєктний підхід: «Спочатку вчимося, а наприкінці навчання пишемо рівень для гри, презентуємо проєкт». Охочих було дуже багато.

Нині в ГІК-бункері базуються два стартапи: один займається 3D-друком, другий — обробкою стрим-відео, транскодуванням відеофайлів. Але креативний простір стає своїм для всіх охочих. І дедалі більше проєктів орієнтуються на соціальні проблеми.

«Багато освітніх проєктів ми реалізовували із ПРООН, — продовжує Сергій. — Запам’ятався День науки. ПРООН допомогла привезти й нагодувати обідом школярів із віддалених селищ, що входять до мережі міста, а команда дітей з міських гуртків знайомила їх із робототехнікою, показала 3D-друк та інші технології. Тепер в одній із шкіл з’явилася сильна команда з робототехніки, а міська влада надала чотирьом приміським школам 600 тисяч гривень на закупівлю комплектів робототехніки».

Приміщення центру «Простір для втілення твоїх ідей» має куленепробивне скло — надійно, як у бункері. Фото надав автор

За словами засновника Центру інновацій GEEK-bunker Сергія Гакова (в центрі), саме на його базі розпочалися гуртування IT-спільноти, реалізація корисних проєктів і стартапів

Не дають розслаблятися депутатам міськради

Соціальні проєкти бункера нерідко стимулюють міську владу. Молоді айтішники розробили електронну систему звернень до депутатів міськради на сайті міста. У бункері відбулась її презентація, вже й люди стали надсилати електронні запити до депутатів. Депутатам, щоправда, не сподобалося таке наближення їх до народу, вони заявили, що систему не до кінця розроблено (хоч насправді не так). Але результат все-таки був: міськрада надала кошти і придбала іншу систему, яка працює через колцентр. Випускники ІТ-курсів, які, до речі, отримували гарвардські сертифікати, спробували створити систему контролю за рухом громадського транспорту, електронну реєстрацію в лікарні і загалом не дають застоятися своїми ініціативами міській владі, стимулюючи її до інновацій.

«Ми зрозуміли, що нам несила охопити всіх школярів, але можемо поділитися своїми знаннями з учителями, — каже Сергій. — Запропонували міськуправлінню освіти безплатно провести заняття, спрямовані на підвищення кваліфікації. У місті погодилися. На перше заняття прийшли майже всі вчителі інформатики, насправді навчалася половина, а закінчила навчання менш як третина. На жаль, це реальний стан нашої системи освіти. Бувало, привезеш у школу новітню техніку, а її тільки комісіям й демонструють! Учитель не знає, як до неї підступитися».

Тож нині громадські активісти вирішили пропонувати школам технології, а не готовий продукт, умовно кажучи, вудочку, а не рибу. До того ж усі навчальні матеріали розробляють разом зі шкільними вчителями з антиалергенних матеріалів методом 3D-друку на обладнанні технолабораторії.

Один із прикладів: модель ДНК як конструкція з пазлів — тут і моделювання, і колективна групова робота, і знання потрібні. Це не зазубрювати матеріал! Нині інженери компанії Farm 3D працюють над кількома напрямами таких лабораторій для шкіл.

Сергій каже: у школах вимагають прибрати смартфони з уроку. А чому б не використовувати їх для навчання? У нас же цифрова революція! На пропозицію ПРООН у технолабораторії виготовили кубики-головоломки. Їх непросто розкласти і скласти. Кожен кубик містить інформацію про одну із Цілей сталого розвитку ООН. Але цю інформацію закодовано, її можна відкрити, тільки навівши смартфон на QR-code. Що залюбки й роблять учні, й не по одному разу, із грою всотуючи корисні знання.

Тісне партнерство бункера з міжнародними організаціями зовсім не означає, що підтримують усі їхні ідеї. Деякі, мабуть, здаються занадто креативними. Запропонували, каже Сергій Гаков, упровадити модуль перероблення пластика на різні корисні речі для громади. На вигляд це так: учні збирають пластик певного класу, визначають, що з нього хочуть зробити — шахові фігури, креативні меблі, елементи декору тощо. Такий модуль прямої переробки на основі великого 3D-принтера стоїть у якомусь технологічному центрі або закладі, наприклад ПТУ. Туди надходить вторинна сировина, і починається процес прямої переробки. А ще там навчають, як це зробити.

Але переконати поки що не зуміли. Можливо, наступним разом.

Блокпости, обстріли, розведення військ — за цими атрибутами війни, що триває, нерідко важко помітити, як народжується і міцніє спільнота людей, які прагнуть змінити свої міста і села, спираючись на власні сили та на підтримку міжнародних організацій.

Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
спеціально для «Урядового кур’єра»
(Донецька та Луганська області)

(Далі буде)