ТОЧКА ЗОРУ

Провідні виші мають стати осередками розвитку науки

28 жовтня цього року до столиці з’їдуться сотні педагогів, щоб узяти участь у III Всеукраїнському з’їзді освітян, де розглянуть кілька важливих для розвитку галузі документів.  А поки що триває їх жваве обговорення. Тож пропонуємо читачам думку фахівців щодо «Етичного кодексу українського вчителя» та законопроекту «Про вищу освіту». 

Цей рік в Україні проголошений роком освіти та інформаційного суспільства. Справді, нині кожен з нас усвідомлює, що саме освітянська галузь потребує серйозного реформування.

На особливе перетворення чекає вітчизняна вища школа — реформи передусім мають починатися з провідних вишів держави, оскільки так відбувається в усьому світі. Тож яким повинен стати сучасний український університет? І які актуальні питання має розв’язати новий Закон «Про вищу освіту»?

 

Поглянь, як цікаво! Фото Володимира ЗАЇКИ

Досвід плюс досягнення

Загальної ідеальної моделі освіти, яку можна було б запровадити в нашій країні, не існує. Приміряти на себе чужу — теж недоцільно. Тож у пошуках нової моделі освіти найоптимальніше поєднати власний культурно-історичний досвід з найновішими досягненнями сучасної науки, культури і соціальної, передусім педагогічної, практики.

Важливим аспектом, який підносить освіту на новий рівень, є її наукова складова. Науку не можна розпорошувати у великій кількості вишів. На мою думку, наукові студії доцільно концентрувати в ефективних університетах. Для цього врешті потрібно розв’язати проблему укрупнення ВНЗ. Оскільки лише потужні університети можуть бути конкурентоспроможними у глобальному освітньому просторі. Настав час визначити статус філій та відокремлених структурних підрозділів університетів, багато з яких не забезпечують сучасної підготовки спеціалістів і дискредитують вищу освіту країни.

Оптимізація мережі вишів дасть змогу консолідувати наукові дослідження, а також запроваджувати нові подвоєні спеціальності, що мають нині популярність та попит на ринку праці. Наприклад, українська мова і література, іноземна мова тощо. Так україністика інтегрується в ширший глобальний контекст.

Незаперечне поєднання освіти, науки та інновацій. Викладач, ідучи в аудиторію, повинен не просто викладати загальнодоступний матеріал, а бути ученим-новатором, спонукати студентів до праці в наукових студіях. Наукові дослідження, рівень викладання в усьому світі оцінюють за кількістю публікацій та індексом цитованих праць. Інновації здебільшого поширені в галузях технічних наук, тож настав час говорити про їхню «прописку» в гуманітарній сфері. Остання потребує свого «хай-теку». Для запровадження інноваційних процесів у гуманітарній сфері слід оновити зміст соціально-гуманітарних дисциплін та орієнтуватися у реформуванні освіти на процес національного державотворення і загальноцивілізаційний розвиток людства.

Визначальний чинник, який зумовлює дослідницький статус університету, — науковий склад викладачів. Читати базові курси мають викладачі — фахівці саме в цій сфері, які отримали ступінь не нижчу доцента та обов’язково видрукували низку наукових праць (не лише статей, а й посібників, монографій) з даного курсу.

У ногу з часом

Не менш  актуальна проблема нині — узгодження діяльності вишів до потреб   ринку праці. Кілька років тому українське суспільство переживало так званий «юридичний вибух». Тож слід визначатися, скільки та яких фахівців щороку потребує ринок праці, і відповідно до його запитів робити набір студентів, зокрема формувати державне замовлення на ті чи ті спеціальності.

Величина квоти на кожний напрямок має визначатися попитом ринку, який постійно вносить свої корективи. Таку роботу повинні здійснювати створені у вишах групи, комісії тощо, які відстежуватимуть стратегічні зміни на ринку і відповідно до них визначатимуть кількісний склад набору. Потім результати цих досліджень подавати до Кабміну, де при Міносвіти і науки, молоді та спорту можуть працювати подібні групи із залученням фахівців із Мінекономіки.

Освітяни сподіваються, що новий Закон України «Про вищу освіту» надасть відповіді на всі актуальні питання освітянського і, зокрема, університетського життя. Проте ухвалення тільки цього закону не розв’язує всіх проблем галузі. До нього слід додати пакет документів, які стосуються реформування освіти, де прописати процес формування держзамовлення, зв’язок його із ринком праці, статус і функції дослідницьких університетів (зокрема питання їхньої автономності — насамперед фінансової та академічної), запровадження інноваційних процесів у всіх галузях, зокрема гуманітарній.

Оксана СЛІПУШКО,
заступник директора Інституту філології КНУ
ім. Тараса Шевченка, професор