Парафіївка свого часу була знана як один з «найсолодших» населених пунктів Чернігівщини: побудований у 1886 році відомою родиною Тарновських цукровий завод був найбільшим і найпотужнішим у губернії. Нині підприємство не працює і, найімовірніше, буде перепрофільоване, а парафіївці прославилися на всю Україну іншими справами: активними діями, котрі виводять їх життя на якісно новий рівень. Адже саме тут першими в області ще в 2014 році зголосилися на пілотний проект у межах реформи децентралізації. Навколо Парафіївки об’єдналися у територіальну громаду 17 населених пунктів. А головою було обрано колишню вчительку математики, голову селищної ради чотирьох скликань Валентину Карпенко, з якою наша сьогоднішня розмова.
Тон співрозмовника завжди свідчить про те, наскільки добре у нього йдуть справи. Валентина Федорівна усміхалася, настрій у неї був піднесений. Значить, усе зроблене радує.
УК: Пані Валентино, незабаром ваше формування святкуватиме першу річницю своєї діяльності. Як підсумовуєте зроблене?
— Так, уже дещо зробили, є про що говорити. Знаєте, люди хотіли змін на краще, а це дуже добре, коли працює колектив однодумців. Всі допомагають, радять, кожен хоче бути корисним. Особливо, коли добрі зміни помітні і люди бачать, що зусилля не марні: кошти використовуємо ефективно і розподіляємо справедливо, реформа децентралізації працює, причому в усіх об’єднаних селах. Розпочали з капітальних ремонтів шкіл і дитсадків, нарешті дійшли руки і до будинків культури, медичних закладів та багатьох інших задавнених проблем. Найважче було долати законодавчі недоречності: як, приміром, юридично грамотно перевести працівників з однієї громади в іншу. Але ми справилися. Нині у нас працює фінансово-економічний відділ зі спеціалістами по надходженнях та видатках коштів, ще один фахівець розробляє програми розвитку ОТГ та інвестицій. Маємо відділ з надання адміністративних послуг, юриста, фахівця по роботі з неблагополучними сім’ями, створили центр первинної медико-санітарії, а також відділ освіти.
УК: Останнє — особливо цікаве. Уже давно в нашій місцевості зі складною демографічною ситуацією побутує фраза «є школа — є село». І це логічно, що ви як колишній педагог одним із першочергових завдань вважаєте допомогу школам. Але щоб громада мала власний відділ освіти — це щось нове. Невже в районі так легко погодилися віддати вам повноваження у цій справі?
— Але ж тут немає ніякого конфлікту. На території нашої громади працюють три школи, четверта — музична та п’ять дитсадків. Ми взяли на себе їх фінансове забезпечення. А важелі контролю залишилися в районі. Ви ж розумієте, що сільські навчальні заклади не мали ані ремонту, ані належного матеріального забезпечення десятки років. Те, що ми зробили практично одразу, переконало членів громади, що ми на правильному шляху. Ми почали з капітальних ремонтів у школах і садочках, повністю взяли на себе їхнє фінансування. Міняли вікна, лагодили дахи, купували навчальне приладдя, меблі, комп’ютерну техніку тощо. Спочатку самі педагоги вагалися щодо створення відділу освіти при громаді. Боялися, що будуть проблеми із зарплатою. Однак тепер задоволені, адже в інших навчальних закладах є затримки, а в нас усі виплати відбуваються вчасно.
УК: Ваше село та Іваниця, з якою ви об’єдналися щонайперше, ніколи не були дуже бідними. Що вам дало об’єднання, окрім купи значно бідніших сіл?
— Насамперед великий плюс у фінансовому плані. Якщо раніше сумарний бюджет п’яти найближчих сіл становив приблизно 5,5 мільйона гривень, то тепер маємо понад 20 мільйонів. За 9 місяців нинішнього року вже перевиконали бюджет на три мільйони гривень. Це такі суми, якими ми можемо залатати багато дірок — не треба оббивати пороги у вищих інстанціях і просити кошти на щось термінове і невідкладне. Громада вирішує, куди саме витратити, а в її полі зору і великі населені пункти, і менші та бідніші. Та ще й субвенцію на розвиток інфраструктури від держави на 6 мільйонів гривень одержали цьогоріч. Освітня субвенція тепер спрямовується не в район, а безпосередньо в громаду. Тобто працюємо за принципом «усе в один котел», але при цьому у нас на обліку кожна копійка. На додаток ще й депутати з навколишніх сіл тримають на контролі усі надходження, активно цікавляться, хто, приміром, заплатив податки, а хто зволікає. У нас усе прозоро: заробили — витратили. У кожного фахівця з фінансових питань тепер є на комп’ютері спеціальна програма, котра дає змогу відслідковувати, хто на скільки відсотків сплатив податок.
УК: Об’єднавшись із навколишніми селами, ви не підтримали гасло «один район — одна громада». Чи виникають у зв’язку з цим непорозуміння з районною владою, котрій вигідно «взяти під крило» всі населені пункти? Наскільки мені відомо, одна проблема точно вже є — із селами Тростянець і Бережівка, які не хочуть до вас приєднуватися, однак і до Ічнянської територіальної громади не можуть увійти, тому що відрізані від неї географічно.
— Так, мені довелося обстоювати право на ОТГ з центром не в Ічні. Звісно, був супротив, доводила на всіх рівня, що ми спроможні забезпечити себе й ефективно працювати, розв’язувати наболілі проблеми, неодноразово їздила і до Кабміну та Верховної Ради. Якщо говорити про жителів сіл, то всі йшли на об’єднання з охотою і без вагань. Тростянець і Бережівка — виняток. Ми їм пропонували приєднатися до гурту. Але, на мою думку, там гальмують процес голови сільрад. Вони мали організувати громадські слухання, розповісти людям, що воно буде і як, запросити представників нашої громади, щоб ми озвучили свою пропозицію і відповіли на запитання. Однак вони цього не зробили. У мене таке враження: що менше село, то більше люди при владі бояться втратити нагріте місце у посадовому кріслі. В одному із сіл мешканці тричі збиралися і висловлювалися за приєднання до нас, але депутати не підтримали це рішення. А гірше від того людям. Ну які проблеми вони розв’яжуть самотужки, якщо мають в бюджеті всього 200—300 тисяч? Щодо районної влади, то, на мою думку, це некоректні дії, коли посадовці їздять селами і розповідають, що вони, мовляв, докладуть усіх зусиль, щоб у районі була тільки одна об’єднана територіальна громада. Хоча всі бачать, що наші перші кроки успішні, що нам багато вдалося зробити за неповний перший рік існування ОТГ. Що поганого в існуванні двох чи більше громад на території одного району, якщо очевидно, що вони працюють ефективно? Адже головне, щоб людям стало жити краще. Саме про це треба пам’ятати тим, хто очікує, що у нас щось не заладиться.
УК: Розкажіть, як парафіївська громада має намір заробляти гроші надалі?
— У нас уже є кілька десятків проектів щодо того, як використати наявні кошти і що потрібно зробити в майбутньому. Поки що найбільший наш заробіток від податків фізичних осіб та від використання земельних ресурсів. А в перспективі — подальший розвиток сільського господарства та туризму. Як не скористатися тим, що на території нашої громади є Національний історико-культурний заповідник «Качанівка», колишній маєток меценатів Тарновських та відомий уже далеко за межами області центр зеленого туризму «Соколиний хутір». Туристи і так їдуть туди щодня, але якщо серйозно зайнятися цією справою, їхній потік значно зросте. Коли громада володіє землею, лісами, водоймами, об’єктами соціальної сфери, вона дбає про те, щоб усе розвивалося гармонійно і приносило користь.
УК: Які ще невикористані резерви виявили ваші фахівці?
— І резерв, і велика нинішня проблема — брак комунального господарства. Його навіть у районі немає. От уявіть собі: у бабусі щось перегоріло і немає світла. Вона бігає селом — шукає, хто цьому може зарадити. Нікому опікуватися свердловинами з водою, немає ритуальних послуг. У нас в планах створення комунального господарства, але потрібний стартовий капітал. Коли придбаємо техніку, все запрацює у комплексі і ми побачимо віддачу, тоді вже можна буде рухатися далі у наданні послуг населенню.
УК: За освіту ви вже взялися, а як справи з медициною?
— Є проблеми. У нас немає лікувального закладу. Натомість маємо три амбулаторії і чотири ФАПи, ще ми створили центр первинної медико-санітарії. Але цього замало. Ситуацію ніяк не можна лишати в нинішньому стані. Раніше у Парафіївці працювала своя районна лікарня. У 2015 році рішенням райради її ліквідували, створили амбулаторію і, щоб приміщення не «гуляло», вирішили оселити там терапевтичне і хоспісне відділення Ічнянської райлікарні. Тепер надійшов лист про те, що їх закривають. Люди запитують: «Хто доїде до Ічні чи до Прилук?». За такої ситуації навіть банальний апендицит може лиха наробити, якщо лікар перебуває за 50 кілометрів. Я не прихильник такої медичної реформи. Так, нехай буде у Прилуках великий оснащений новітнім обладнанням центр і зараджує складним випадкам. Але на місці також має працювати відділення, щоб літнім людям не доводилося їздити хтозна-куди, щоб полежати тиждень на стаціонарі і підлікувати хворі крижі. Так що будемо думати, як розширити первинну медицину, щоб членам громади було зручно.
УК: Насамкінець — логічне запитання: ви готові прийняти до громади нові села, якщо вони виявлять таке бажання?
— Так, ми відкриті для всіх. Парафіївська громада вже довела, що об’єднання життєздатне. Відроджені села одержали другий шанс на успішне життя і піднімуть на крило Україну.
Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»
ДОВІДКА «УК»
Валентина КАРПЕНКО. 34 роки працювала вчителем математики у селищі Парафіївка Ічнянського району. У 2002 році її було обрано головою селищної ради, після чого односельці довірили їй цю посаду ще чотири рази. У 2015 році Валентину Карпенко обрано Парафіївським селищним головою об’єднаної територіальної громади Чернігівської області.
Ми в Google+