Директор Інституту
експериментальної патології,
онкології і радіобіології
ім. Р. Є. Кавецького НАН України
академік Василь ЧЕХУН

Усталені традиції долати важко. Але вкрай потрібно, особливо там, де впродовж багатьох років учені майже всіх країн світу докладають багато зусиль задля досягнення бажаного результату. Світову скарбницю знань у справі боротьби з раком поповнюють і науковці столичного Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України. Це підтвердили фахівці на міжнародному симпозіумі «Пухлина і організм: нові аспекти старої проблеми», що відбувся в Києві наприкінці минулого року під патронатом Президента України. Тоді (і не лише тоді, а вже впродовж багатьох років) ішлося про необхідність оперативнішого впровадження досягнень науки в практику. Що ж пропонують вітчизняні вчені?

Наш гість — директор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького академік НАН України Василь ЧЕХУН.

Статистика, що кличе до дії

Проблема подолання раку — виклик усьому світові. І Україна — не виняток. У нашій країні на обліку перебуває 960 тисяч громадян, які вже перенесли онкозахворювання. Щороку реєструють понад 160 тисяч нових випадків раку. Фахівці прогнозують, що ризик захворіти на рак в Україні мають кожен третій чоловік і кожна п’ята жінка. І якщо нині показник онкозахворюваності в державі становить 331,5 на 100 тисяч осіб, то до 2020 року він прогнозовано збільшиться на 15%.

— Василю Федоровичу, дедалі частіше фахівці і пацієнти онкологічних установ посилаються на роботи вашого інституту. При цьому і ті, й інші вказують на недостатню їх поширеність у практиці. Чому?

  Суспільство швидко реагує на розробки вчених в царині найскладнішої медико-біологічної проблеми — онкології. Однак світова практика свідчить, що нові знання накопичуються швидше, ніж їх упроваджують у клінічну практику.

Звичайно, хотілося б, щоб впровадження нових технологій були прискорені, а відомства, від яких залежать темпи впровадження, вчасно докладали відповідних зусиль. На жаль, часто складається парадоксальна ситуація: є проблема, над подоланням якої бореться увесь світ, є конкретні пропозиції до часткового її розв’язання, але вони через певні причини залишаються поза увагою. Адже самотужки науковцям впровадити розробку в широку практику складно: бракує відповідної бази, коштів, а інколи і законодавчих рішень. І саме тут хотілося б відчути зацікавленість і зусилля влади.

— Про що конкретно йдеться?

— Онкологія давно вийшла за межі лише медичної галузі. Сьогодні це складна наукова та соціально-економічна проблема. В історичному аспекті склалось так, що в нашій країні завдяки О.О. Богомольцю та Р.Є. Кавецькому фундаментальні дослідження найскладнішої медико-біологічної проблеми сконцентровані в НАН України. Це дало нам змогу накопичити великий ресурс  знань та розробити сучасні технології діагностики і методи терапії онкологічних хворих. На конференції, про яку згадували, ми задекларували нову стратегію боротьби з онкозахворюваннями, яка базується не лише на знищенні пухлинного вогнища, а паралельно на підтримці та допомозі самому організму в боротьбі з хворобою. Маю на увазі сорбційну детоксикацію, індивідуальні протипухлинні вакцини  тощо.

—  Яка перспектива стандартів та індивідуалізації лікування хворих?

— Стандарти в діагностиці та лікуванні хворих вкрай потрібні і вони забезпечують оптимальне надання спеціалізованої діагностичної і лікувальної допомоги хворому в загальному масштабі. Однак поява нових знань, а відповідно і технології діагностики і терапії дає можливість виявляти особливості перебігу злоякісного процесу в кожного окремого хворого. Передові країни світу використовують ці дані для персоніфікаційного підходу в лікуванні хворих. Це значно підвищує не тільки ефективність лікування, а й якість життя хворих. Сьогодні це європейський стандарт, а наш інститут як член європейського співтовариства протиракових інститутів готовий надавати як науково-методичну, так і практичну допомогу клінічним закладам.

— Чи можна запобігти виникненню онкопатології?

— Профілактика — золотий стандарт у медицині, і в онкології зокрема. Відомий вислів про те, що «запобігти хворобі у сто разів легше, ніж лікувати хворого». Я б ще додав: і дешевше. Усі про це знають, та, на жаль, не дотримуються цього правила. Нині важливо переорієнтувати суспільство і  використати всі доступні засоби, спрямовані на запобігання хворобі.

Вакциною проти раку вчені займаються з початку минулого століття. Фото з сайту linikasojuz.ru

Вакцина нового покоління

— Часто поради зводяться лише до певних застережень. Мовляв, киньте палити, уникайте надлишкової ваги.

— І це важливо. Водночас сучасна методологія профілактики передбачає здійснення трьох стратегічних етапів.

За основу беремо клініко-генеалогічні дослідження, які допомагають з’ясувати родинне дерево. Для цього в інституті розроблено спеціальні карти, які дають змогу в консультаційних центрах виявляти родини, схильні до онкопатології. Інформована людина може запобігти впливу факторів, які можуть стимулювати розвиток злоякісного процесу, що, у свою чергу, знизить потенційні ризики виникнення раку.

У рамках проекту «Наука — суспільству», який ми започаткували в дні 50-річного ювілею нашого інституту, маємо на меті запропонувати нову програму співпраці з освітянськими закладами, Національною академією педагогічних наук. Такі партнери нам потрібні, адже це проблема не лише медико-біологічна, — це величезна соціальна проблема. Якщо найближчим часом не призупинити темпи наступу онкопатології, це буде катастрофою для країни, бо коштів, потрібних для лікування хворих, не вистачить у жодній державі. Якщо ж буде відповідна державна програма з профілактики раку — а вона вимагає мінімального фінансування, — результат матимемо величезний. Це перша ланка профілактичних заходів.

Другий етап — передпухлинний стан (зауважте: це ще не пухлинна хвороба!). Ми вже багато знаємо про молекулярні механізми, про систему сигнальних процесів у клітині, про порушення функції в генах. Тут можна застосовувати не жорстку хіміо- чи променеву терапію, а більш м’яку, спрямовану на корекцію патологічних процесів, які можуть ініціювати розвиток онкологічної хвороби, зокрема призупинити запальний процес чи нормалізувати гормональні порушення в організмі.

Третій етап настає, коли пухлинний процес виходить за межі клітини в тканини. Тут уже своя система діагностики, свої методи лікування і, звичайно, засоби профілактики. Це, зокрема, протипухлинні вакцини, якщо точніше — антиметастатичні, які запобігають розвиткові метастазу.

До речі, в нашому інституті створено першу на пострадянському просторі протипухлинну аутовакцину і отримано дозвіл на її виготовлення і клінічне застосування. На жаль, бюрократичні перепони гальмують її перереєстрацію і, таким чином, широке клінічне застосування в медичних установах України. Триває робота над конструюванням вакцин нового покоління.

 Історія вітчизняної вакцини налічує вже не один десяток років. Але, здається, про неї більше говорять, ніж використовують. Чому?

— Вакциною проти раку вчені почали займатися на початку минулого століття. Але з’явилася променева терапія, і медики вирішили, що майбутнє за нею. Коли зрозуміли, що променева терапія не все вирішує, з’явилася хіміотерапія, і всі надії покладали на неї. Але якщо спочатку 80-90% пухлин були до неї чутливі і лише 20% — ні, то тепер, через півстоліття, вже 80-90% пухлин звикають до впливу ліків і формується стійкість (резистентність) до медикаментозної терапії. Тому вчені знову повернулися до ідеї створення вакцини. В Україні над нею працюють із 1960-х років, а в наш інститут  цю ідею приніс у 1980-х відомий український вчений Дмитро Затула. Він працював над проблемою в Харкові разом із Миколою Мазуренком. Нині наука зробила значний крок уперед, особливо молекулярна онкологія, біотехнологія, вчені навчилися виділяти окремі білки — пухлиноасоційовані антигени. Із них і складається вакцина українських учених, яка після введення хворому підвищує пильність імунної системи, даючи змогу організму самому виявляти і знищувати ракові клітини, що перебувають у кістковому мозку та циркулюють у його крові.

Важливо зазначити, що під час застосування такої вакцини не страждає якість життя хворих. Аутовакцину застосовують у комплексній терапії онкологічних хворих. Перший крок — хірургічне втручання, внаслідок якого видаляють пухлину. Другий — з видаленої пухлинної маси створюється протипухлинна вакцина. У результаті вакцинотерапії істотно поліпшуються показники виживання хворих та якість їхнього життя.

— Нині після хірургічного втручання стандарт передбачає хіміо- або радіотерапію. Як у цю схему вписується вакцинація?

— Хочу, щоб усі зрозуміли: стандартизована терапія нині обов’язкова для хворих, пухлини яких чутливі до терапії, наша схема передбачає визначення молекулярного профілю кожного онкохворого і у разі, якщо пухлина не чутлива до терапії, альтернативи вакцині немає, це означає, що потрібний лише індивідуальний підхід до пацієнтів. Тепер призначають хіміотерапію, не знаючи, як вона діятиме на хворого. Деяким хворим стандартизована терапія не допоможе. Тим, у кого пухлини не чутливі до хіміотерапії, й призначатимуть вакцинацію. 

— Але ж не кожний лікувальний заклад має можливість проводити молекулярний аналіз, готувати вакцину.

— На жаль, так. Але не лише це перешкоджає впровадженню в практику досягнень науки. Слід виробити спільне бачення в різних напрямах онкологічної роботи, подолати розрив між фундаментальними дослідженнями і клінічною практикою. Ми не повинні обмежуватися лише досвідом України. Наш інститут з 1994 року  єдина українська установа, яка входить до Європейського співтовариства протиракових інститутів. На відміну від європейських країн, у нашій системі охорони здоров’я структурно не підтримують розвиток інновацій. Тож під час реформування галузі слід передбачити створення умов для впровадження досягнень науки, інноваційних технологій.

Щодо проблеми, яку обговорюємо, то ми пропонуємо на прикладі країн Європейського Союзу організувати на базі інституту комплексний онкологічний центр. Він забезпечуватиме інноваційний підхід, надання всіх видів допомоги на засадах персоналізованої медицини, навчання та вдосконалення якості й професійної освіти медичних кадрів, профілактику та просвіту серед населення. А в підсумку — створення мережі для інтеграції медичних послуг та наукових досліджень. Тож кваліфікована допомога стане доступнішою всім пацієнтам.

Микола ПЕТРУШЕНКО,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Василь ЧЕХУН. Народився 15 листопада 1956 року в с. Тростинка Київської області. Після закінчення Київського медичного інституту ім. О. О. Богомольця працював в Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології ім Р. Є. Кавецького, де пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до директора установи. Доктор медичних наук,  академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, головний редактор міжнародного науково-теоретичного журналу «Ехреrimental oncology», член дорадчого комітету Європейської асоціації з досліджень раку — представник від України. Автор більш як 500 наукових праць та понад 20 патентів.