Торік улітку дружина знайшла у поштовій скриньці повістку зі Святошинського РВК м. Києва. Як законослухняний громадянин я пішов до військкомату, де уточнили мої дані й видали мобілізаційне розпорядження. Згідно з Конституцією та ЗУ «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», з оголошенням мобілізації я, не чекаючи повістки, зобов’язаний був з’явитися до РВК протягом шести годин. На звороті вказано документи і речі, які слід мати із собою. Усно ж пояснили, що знадоблюсь я хіба що для захисту рідного міста.

У мене ж навіть військового квитка нема. У 1990-х вони були дефіцитом, тому у Васильківському РВК на Київщині, де мешкав, на папірці — приписному свідоцтві наклеїли фото і написали: «рядовий, стройовий, діловод». Медкомісії визнавали придатним до служби, але в армії не був: спочатку навчався в університеті, де скасували військову кафедру (тому не офіцер), а згодом працював у сільській школі (вчителів не чіпали), доки не вийшов із призивного віку.

Хоч фронт не наблизився до Києва, у квітні цього року, під час п’ятої хвилі мобілізації, мною знову зацікавився Святошинський РВК. Зателефонували на мобільний під час відпустки, я був далеко від столиці. Коли з’явився, у військкоматі відібрали приписне і видали три бланки: «Попередження про адміністративну та кримінальну відповідальність» з посиланням на ст. 366 «Ухилення від призову за мобілізацією» (позбавлення волі від 2 до 5 років), анкету та заяву військовому комісарові. У зразку останнього папірця на стенді було вказано відмову від медичної комісії. Таке враження, що запис підбивав викликаного стати добровольцем. Я ж написав, що потребую медогляду.

Мене одразу направили на комісію, не дозволивши її перенести на інший день, але відповідну довідку для роботи видали без проблем. Усі папірці знімав на телефон. Після одного-двох запитань лікарі записували у медичну карту: «Придатний». Хірург був задоволений тим, що я не лежав у лікарні. А окуліст, перевіривши зір, порадила купити окуляри. І тільки терапевт запідозрила проблеми із серцем. Комісія затяглася майже на місяць, і весь цей час я намагався поєднувати роботу, медкабінети і військкомат, де щоразу розписувався у спецжурналі, що з’явлюся у визначений день. Добре, що у поліклініках військовозобов’язаних пускають поза чергою — це заощаджувало час і нерви. У військкоматі залишилися не задоволеними результатами обстежень, тому через дільничного лікаря направили до стаціонару — кардіологічного відділення однієї з міських лікарень.

На роботі довелося взяти листок непрацездатності. У лікарні попередили виключно про обстеження, проте згодом вирішили трохи підлікувати. Спочатку витрачав десятки гривень (благодійний внесок — 50, шприц і аналіз крові — по 20), потім — сотні (крапельниці — понад 300, холтер — 250). Зробив окуляри за 610 гривень.

Чимало близьких і знайомих співчували, радили придумати серйозну хворобу, пройти незалежний медогляд, зрештою, не ходити до військкомату. Виявляється, за час конфлікту в зоні АТО чимало чоловіків не отримували повісток, а ті, що отримували, не реагували на них. Формально вони не порушували закону. Бо ж, як пояснюють юристи, повістку має одержати безпосередньо в руки та особа, якій вона адресована. І тільки після підпису документа слід зважати на відповідальність за ухилення від служби. Кинута у поштову скриньку (як було зі мною) чи видана на руки рідним повістка врученою не вважається.

Про ці тонкощі я не знав, проблем зі здоров’ям не видумував, хабарів не пропонував, і грошей у мене не просили, не рахуючи платних медпроцедур. Можливо, стримувальним чинником стало вказане в документах місце роботи. Журналістським посвідченням не розмахував, але у разі погроз, порушень і натяків на хабар обов’язково на це відреагував би у ЗМІ. У результаті комісія визнала мене не придатним до служби у мирний час і обмежено придатним у воєнний. Утім, приписне свідоцтво у військкоматі обіцяли повернути тільки через місяць.

Військово-лікарська комісія, як пояснила в ефірі Українського радіо голова правозахисної організації «Юридична сотня» Леся Василенко, проводиться згідно з положенням, затвердженим наказом міністра оборони України №402 від 2008 року: «У військкоматі слід мати при собі паспорт або свідоцтво про народження, копії освітніх документів — атестатів, свідоцтв чи дипломів, довідки про склад сім’ї, з місця роботи або навчання. Для осіб, що працюють, має бути трудова книжка. Потрібно принести характеристику з місця роботи або навчання, фотокартки 3х4, посвідчення водія, якщо є, довідки про спортивні розряди і спеціальності, свідоцтва про знання іноземних мов. Документи підшивають в особову справу військовослужбовця, і під час проходження ним служби вони можуть знадобитися. Особі буде надано іншу посаду, відповідно, і грошове забезпечення буде іншим».

Із власного досвіду додам, що військкомату було достатньо паспорта і приписного свідоцтва. Інші ж документи, напевне, знадобляться, якщо вас таки визнають придатним до служби.